Річкові монітори проєкту СБ-57
| Монітори проєкту СБ-57 | ||
|---|---|---|
|
| ||
| Служба | ||
| Тип/клас | річкові монітори | |
| Держава прапора |  СРСР
| |
| Належність | .svg){kind=small} ВМФ СРСР
| |
| Корабельня | «Ленінська кузня», Київ | |
| Спущено на воду | 1939–1941 | |
| Статус | виведені зі складу флоту | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 735 т (стандартна), 800 т (повна) | |
| Довжина | 71,7 м | |
| Ширина | 11,3 м | |
| Осадка | 1,15 м | |
| Бронювання | борт 16-50 мм, палуба 8-30 мм, рубка 20-50 мм | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | два дизелі 38-КР-8 | |
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2×800 к.с. | |
| Швидкість | 12 вузлів | |
| Дальність плавання | 810 миль повним ходом | |
| Екіпаж | 130 чол. | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 2x2 130-мм гармати Б-28 | |
| Зенітне озброєння | 2х2 45-мм гармати 3х2 - 12,7 мм кулемети | |
Річкові монітори проєкту СБ-57 відомі також як монітори типу "Шилка" — серія радянських річкових моніторів, що будувалися в 1939—1941 роках на корабельні «Ленінська кузня» в Києві. Останні і найбільш потужні серед закладених у Києві моніторів. Було закладено 3 кораблі, але жоден не був добудований через напад Німеччини.
Проєктування та технічні характеристики[ред. | ред. код]
Після окупації Японією Маньчжурії СРСР вирішив посилити свою Амурську флотилію. Зокрема планувалося побудувати для неї нові монітори. Оскільки гідрографічні умови на прикордонній ріці довжиною у кілька тисяч кілометрів помітно змінюються, було вирішено побудувати для неї два типу моніторів, для нижньої ділянки течії (монітори типу "Хасан") та верхньої і середньої ділянки течії. Ці проєкти будувалися за загальним принципом і відрізнялися водотоннажністю, осадкою, кількістю гармат та потужністю двигунів.
Проте після приєднання Бессарабії до СРСР останній отримав доступ до гирла Дунаю, сформувавши там у 1940 році Дунайську військову флотилію. Але передані до її складу монітори Дніпровської військової флотилії, переважно проєкту СБ-37, суттєво поступалися за розмірами та потужністю озброєння побудованим у Австро-Угорщині моніторам румунської флотилії. За цих умов призначені для Амуру монітори були перенаправлені на Дунай, а назви двох з трьох кораблів були змінені.[1]
Кораблі були закладені 1 вересня 1939 року. Їх стандартна водотоннажність становила 735 т, а повна 800 т. Основні виміри: довжина 71,7 м, ширина 11,3 м, осадка 1,15 м. Силова установка — два дизелі 38-КР-8 по 800 л.с. — дозволяла розвинути швидкість до 12 вузлів. Озброєння складалося з двох двогарматних 130-мм баштових установок Б-28 і двох баштових 45-мм установок 41 К, а також трьох 12,7-мм спарених кулеметних установок ДШК М-2Б. Головний броньовий пояс мав 50 мм товщини у районі цитаделі і 16 мм на носі і кормі. Палуба була захищена бронею 30 мм в районі цитаделі і 8 мм на носі і кормі.[2]
Представники проєкту[ред. | ред. код]
- Видлиця (до 25 вересня 1940 року — Шилка), заводський № 156 — закладений у грудні 1939 року, спущений навесні 1941 року, але в липні 1941 року виведений на буксирі в Запоріжжі і 18 серпня 1941 року переданий в розпорядження 12-ї армії Південно-3ападного фронту. 19 серпня 1941 року через неможливість евакуації в пониззя Дніпра за наказом командування армії роззброєний і затоплений екіпажем.
- Каховка (до 25 вересня 1940 року — Аргунь), зав. № 157 — закладений у грудні 1939 року, спущений 18 вересня 1941 року і через неможливість евакуації в пониззя Дніпра за наказом командування затоплений в Рибальському затоні Дніпра в районі Києва в районі заводу. Після окупації Києва німецькі спеціалісти намагалися кілька разів підняти корабель, так як вона не дозволяла використовувати суднобудівний завод за прямим призначенням. Однак їм це не вдалося і 10 грудня 1944 року «Каховка» піднята РАСО КДФ, але через недоцільність добудови зданий «Главвторчермету» для переробки.
- Волочаеєськ, зав. № 158 — закладений у грудні 1939 року, спущений навесні 1941 року, але в липні 1941 року виведений на буксирі в Запоріжжя і 18 серпня 1941 переданий у розпорядження 12-ї армії Південно-3ападного фронту. 19 серпня 1941 через неможливість евакуації в пониззя Дніпра за наказом командування армії роззброєний і відбуксирували для затоплення на середину річки, але був викинутий на лівий берег потужною хвилею, яка виникла після вибуху греблі Дніпрогесу, а 4 жовтня 1941 року підірваний на березі саперами 12-ї армії, яка відходила на схід.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Проект СБ-57. Монитор типа "Шилка" (PDF) (російська) . Библиотека корабельного инжинера Е.Л. Смирнова. Архів оригіналу (PDF) за 28 лютого 2022. Процитовано 18.03.2019.
- ↑ Широкорад, Александр (2005). Поход на Вену (російська) . Вече. ISBN 5-9533-0973-2.
Література[ред. | ред. код]
- Платонов А.В. Советские мониторы, канонерские лодки и бронекатера. Часть I. — СПб: «Галея Принт», 2004. — 120 с.
- Черников И. И. Энциклопедия мониторов. Защитники речных границ России. — СПб.: Судостроение, 2007. — ISBN 978-5-7355-0706-2.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
