Дніпровська ГЕС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дніпровська ГЕС
Дніпрогес.jpg
Вид на греблю
Країна Україна
Статус діюча
Річка Дніпро
Каскад Каскад гідроелектростанцій на Дніпрі
Початок будівництва 1927
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 19321939/2008
Основні характеристики
Встановлена потужність 1569 МВт
Середнє річне виробництво 4008 млн кВт·год
Тип ГЕС греблево-руслова
Характеристики обладнання
Тип турбін 34,3
Кількість та марка турбін ГЕС-I — 10 х радіально-осьових; ГЭС-II — 3 х поворотно-лопатевих
5 х пропелерних
Потужність гідроагрегатів 9х73,6; 1х2,6; 2х107; 6х115 МВт
Основні споруди
Тип греблі залізобетонна
Висота греблі 60 м
Довжина греблі 216, 760, 251 м
Шлюз Однокамерний (чинний) та трикамерний (у ремонті)
ЛЕП 154 кВ та 330 кВ (правий берег) та 154 кВ (лівий берег)
Власник
Власник Укргідроенерго


Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГЕС — 5-тий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на р. Дніпро. Розташована у м. Запоріжжі. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище.

Будівництво[ред.ред. код]

Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 р.

Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 р., а в 1939 р. стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт.

8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «Дженерал Електрік», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».

Будівництво, 1930


Руйнація[ред.ред. код]

Зруйнований Дніпрогес, 1943 рік. (Фото Макса Альперта)

18 серпня 1941 року о 20:00~20:30 після прориву німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[1]. Унаслідок вибуху 20 тон толу в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, що опинились у береговій зоні. В зону повені потрапили як німецькі війська, так і червоноармійці, що здійснювали переправу через Дніпро, а також цивільні мешканці острова Хортиця та прибережної зони. Німецьке командування оцінювало свої втрати у живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[2] до 80 — 120 тисяч осіб[3]. Ці цифри не підкріплюються жодними документами.[4]

Виконавці були прийняті за диверсантів і заарештовані радянською контррозвідкою, проте після втручання їхнього керівництва звільнені[1]. Вибух призвів також до руйнації машинного залу і припинення енергопостачання, в результаті чого була паралізована діяльність промислових підприємств Запоріжжя.

Після захоплення Запоріжжя німецькими військами (через 46 діб після вибуху), німецькі будівельні частини відновили зруйновану частину греблі, а влітку 1942 року замість виведеного з ладу запрацювало нове, німецького виробництва, обладнання гідроелектростанції. Під час відступу німці замінували ГЕС, але радянські розвідники змогли вчасно перерізати дроти і врятувати станцію від другої руйнації.

Відновлення[ред.ред. код]

Дамба ДніпроГЕСу, 1947
Вид на Дніпровську ГЕС з о. Хортиця, 2007
Масовий хід через Дніпрогес у 1990 р. Історико-просвітницька акція Товариства української мови та Народного Руху України. Понад 300 тис. учасників

По закінченні війни, у 1944 р., розпочалося відновлення гідроелектростанції, і в березні 1947 р. перший агрегат Дніпровської ГЕС було введено в експлуатацію. 31 серпня 1949 — шостий агрегат. [1] В 1950 р. став до ладу останній 9-й гідроагрегат відродженої електростанції.

22 квітня 1972 р. було розпочато будівництво другої черги Дніпровської ГЕС. В 1974 р. було введено в експлуатацію перший гідроагрегат, а в 1981 р. станція вийшла на повну потужність.

Характеристика[ред.ред. код]

Водосховище Дніпровської ГЕС — руслове, річкового типу, з тижневим, добовим регулюванням. Площа дзеркала водосховища — 400 км². Загальний об'єм водосховища — 3,32 км³, корисний об'єм — 0,85 км³.

До складу споруд Дніпровського гідровузла належать: будівля ГЕС, яка не сприймає напір, щитова стінка, яка прилягає до будівлі ГЕС, бетонна водозливна гребля гравітаційного типу з 26 водозливами, бетонна глуха гребля, суднохідні споруди, ВРП — 154 кВ.

Загальна довжина напірного фронту гідроспоруд Дніпровського гідровузлу — 1,3 км, пропускна здатність — 26900 м³/сек.

На Дніпровській ГЕС-1 встановлено 9 вертикальних гідроагрегатів сумарною встановленою потужністю 665 МВт і 1 гідроагрегат встановленою потужністю 2,6 МВт.

На Дніпровській ГЕС-2 встановлено 8 гідроагрегатів, зокрема 2 вертикальних гідроагрегати зонтичного типу одиничною потужністю 104,5 МВт (з поворотно—лопатковими турбінами, 107 МВт) і 6 вертикальних гідроагрегатів зонтичного типу одиничною потужністю 113,1 МВт (з пропелерними турбінами, 115 МВт) виробництва ВАТ «Турбоатом» (м. Харків, Україна).

На гідроагрегатах Дніпровської ГЕС—2 встановлені генератори напругою 13,8 кВ, виробництва НВО «Електросила» (м. Санкт-Петербург, Росія).

Видача електроенергії здійснюється за допомогою схеми з 4-х блоків без вимикачів, по два гідроагрегати на один трансформатор. Кожні два блоки об'єднані в лінію — 154 кВ.

Середньорічне виробництво електроенергії Дніпровською ГЕС дорівнює 4008 млн кВт. г. при напорі 34,3 м.

Персонал Дніпровської ГЕС за станом на 1.01.2001 складається з 337 працівників.

Фотогалерея[ред.ред. код]

ДніпроГЕС у літературі[ред.ред. код]

Будівникам Дніпровської ГЕС присвячені роман «Гарячі почуття» (1947) та драма «Дніпрові зорі» (1953) Якова Баша.

Дивитись ще[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Мороко В. М. Дніпрогес: Чорний серпень 1941 року (укр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2010. — В. XXIX. — С. 197-202.
  2. Ф. Пігідо-Правобережний. «Велика Вітчизняна війна». Спогади та роздуми очевидця — К. Смолоскип, 2002
  3. Румме А. В. Скажите людям правду // Социологические исследования — 1990 — № 9
  4. Лініков В. А. Підрив Дніпровської греблі 18 серпня 1941 р. // Музейний вісник. — 2012. — № 12. — С. 226-231.

Посилання[ред.ред. код]