Австро-Угорщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
нім. Österreichisch-Ungarische Monarchie
угор. Osztrák-Magyar Monarchia
Австро-Угорська імперія
1867 – 1918
Прапор Герб
Цивільний прапор Великий герб
Девіз
лат. Indivisibiliter ac Inseparabiliter
Неподільні та нерозлучні
Гімн
нім. Volkshymne
Народний гімн
Розташування Австро-Угорщини
Австро-Угорщина у 1914 році
Столиця Відень (головна, Австрія)
Будапешт (Угорщина)
Мови Німецька, угорська, чеська, польська, українська, румунська, хорватська, італійська
Релігії Римо-католицизм, протестантизм, православ'я, юдаїзм, суннізм
Форма правління Конституційна дуалістична монархія (персональна унія)
Імператор-Король
 - 1867–1916 Франц Йосиф I
 - 1916–1918 Карл I та IV
Міністр-президент
 - 1867 Фрідріх фон Бейст (перший)
 - 1918 Генріх Ламмаш (останній)
Прем'єр-міністр
 - 1867–1871 Андраші Дюла (перший)
 - 1918 Янош Хадік (останній)
Законодавчий орган Райхсрат,
Парламент Угорщини
 - Upper house Палата лордів, (Австрія)
палата магнатів (Угорщина)
 - Lower house Палата представників (Австрія, Угорщина)
Історичний період Неоімперіалізм / Перша світова війна
 - Австро-угорський компроміс 1 березня 1867
 - Незалежність Чехословаччини 28 жовтня 1918
 - Незалежність Держави СХС 29 жовтня 1918
 - Воєводина увійшла до складу Сербії 25 листопада 1918
 - Розпад імперії 31 жовтня 1918
 - Мирні угоди 10 вересня 1919 та 4 червня 1920
Площа
 - 1914 676 615 км2
Населення
 - 1914 52 800 000 осіб
     Густота 78 осіб/км² 
Валюта Гульден
Крона (з 1882)
10 крон
Попередник
Наступник
Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрійська імперія
Німецька Австрія Flag of Austria.svg
Угорська Демократична Республіка Civil Ensign of Hungary.svg
Перша Чехословацька Республіка Flag of Czechoslovakia.svg
Західноукраїнська Народна Республіка Flag of Ukraine.svg
Друга Річ Посполита Flag of Poland.svg
Держава Словенців, Хорватів і Сербів Flag of the State of Slovenes, Croats and Serbs.svg
Королівство Сербія 20px
Королівство Італія 20px
Королівство Румунія Flag of Romania.svg
Сьогодні є частиною Австрія Австрія
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
Італія Італія
Польща Польща
Румунія Румунія
Сербія Сербія
Словаччина Словаччина
Словенія Словенія
Угорщина Угорщина
Україна Україна
Хорватія Хорватія
Чехія Чехія
Чорногорія Чорногорія
Історія Австрії
Austria Bundesadler.svg
Гальштатська культура
Доісторична Австрія
Римські провінції
(Норік • Реція)
Карантанія
Східна марка
Ерцгерцогство Австрія
Священна Римська імперія
(Габсбурзька монархія)
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
(Цислейтанія)
Перша Австрійська Республіка
Аншлюс
Окупація Австрії союзниками
Австрійська Республіка

Портал «Австрія»
Історія Угорщини
Coat of arms of Hungary.svg
Стародавня Угорщина
Доугорська Угорщина
Передісторія угорців
Велика Моравія
Середні Віки
Угри
Князівство Угорщина
Арпади
Королівство Угорщина
Королівство Угорщина на початку сучасної епохи
Османсько-угорські війни
Османська Угорщина
Князівство Трансильванія
Східно - Угорське королівство
Габсбурги
Повстання Ракоці
Османська Угорщина
Революція 1848-1849 років в Угорщині
Австро-угорський компроміс
Транслейтанія
Угорська історія в ХХ столітті
Перша Республіка
Угорська Радянська Республіка
Королівство Угорщина (1920—1946)
Друга Світова війна
Угорщина (1944—1945)
Друга Республіка
Народна Республіка
Повстання 1956
Сучасність
Угорська Республіка

Портал «Угорщина»
Історія Чехії
Coat of arms of the Czech Republic.svg
Стародавня Чехія
Унетицька культура
Бойї
Маркомани
Середні Віки
Держава Само
Велика Моравія
Пржемисловичі
Князівство Чехія
Гуситські війни
Ягеллони
Династія Габсбургів
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Тридцятирічна війна
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Німецька окупація
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Празька весна
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Сучасність
Чеська Республіка

Портал «Чехія»

А́встро-Уго́рщина  — двоєдина (дуалістична[1]) імперія очолена династією Габсбурґів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між двома складовими її частинами: Австрією та Угорщиною у 1867 році. Проіснувала в Центральній Європі до розпаду в 1918 році в кінці Першої світової війни.

Імперією правили лише два цісарі (королі-імператори): Франц Йосиф I 18671916 і Карл I 19161918.

Територія[ред.ред. код]

Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².

В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана

В адміністративному відношенні Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):

Населення[ред.ред. код]

Етнічна карта Австро-Угорщини.

Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій проживало 1908 року 50,293 млн осіб більш 25 націй та народностей. Найчисельніші: німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8% населення імперії, та понад 400 тисяч латинників (обернених в католицизм українців) та пословачених українців [2].

Національно-економічні питання[ред.ред. код]

Зі зростанням капіталістичної економіки на національних окраїнах, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські окраїни як колонії (див. Австро-угорський компроміс#Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд. 1867 року було видано закон, що санкціонував політику полонізації школи в Галичині. 1899 року зі 150 депутатів Галицького ландтагу українських депутатів було лише 16. Тяжким було становище українців у Буковині і в Закарпатській Україні. Доведені до повного зубожіння трудящі у пошуках засобів до існування, емігрували до Америки, зокрема в Канаду й Бразилію.

Розвиток економіки в період імперіалізму відбувався в умовах збереження феодальних відносин в економічному та політичному житті і проходив досить нерівномірно. Промисловість, зосереджена в Чехії та Північній Австрії, розвивалася за рахунок іноземних капіталовкладень, переважно німецьких, що посилило відцентрові прагнення різних народів імперії.

Історія[ред.ред. код]

У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Протиріччя між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 18481849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (18481916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.

Палата Депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.

Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70% для Австрії і 30% — для Угорщини.

Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила протиріччя. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі протиріччя не вдалося.

Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.

Зовнішня політика Австро-Угорської імперії після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована переважно на Балкани. 1878 року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину. Анексія окупованих територій 5 жовтня 1908 року призвела до загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, результатом чого стало укладення таємної угоди з Німецькою імперією 7 жовтня 1879 року. 1882 року до цього договору приєдналася Італія, завершивши, таким чином, створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу, спрямованого проти Франції та Російської імперії.

Проект реформи Австро-Угорщини[ред.ред. код]

До початку XX століття стало явним, що державний організм, де дві нації домінують на дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.

Франц Фердинанд планував радикально перекроїти карту Австро-Угорської імперії, створивши напівавтономні штати, кожен з яких би представляв одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії. Але план реформ не був втілений в життя через вбивство ерцгерцога та початок Першої світової війни, внаслідок якої зникла сама імперія.

Економіка[ред.ред. код]

Перша світова війна[ред.ред. код]

28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда, що стало приводом для початку Першої світової війни 19141918 років.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія зазнавала серйозних воєнних поразок. Революція в Російській імперії справила великий вплив на трудящих.

Навесні 1918 року Австро-Угорщина разом з Німеччиною окупувала Україну. Спілкування з революційними масами, боротьба українського народу проти загарбників призвели до швидкого революціонізування окупаційних військ. Солдати, що поверталися, приносили з собою ліві ідеї. Все частіше почали вибухати страйки і демонстрації проти війни, в тому числі в армії.

Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 19141918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.

Розпад імперії[ред.ред. код]

Розпад Австро-Угорщини в 1918 році.

У жовтні-листопаді 1918 року угорські, чеські, словацькі, а незабаром також і австрійські війська почали тікати з фронту. Почалась революція. Австро-Угорщина підписала з Антантою угоду про перемир'я, фактично капітуляцію.

На землях Австро-Угорщини утворилися самостійні держави: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців (Югославія). Частина колишніх територій Австро-Угорської імперії:

Етнічні українські землі Австро-Угорщини були розділені між трьома державами:

Примітки[ред.ред. код]

  1. В даному випадку розуміється, що обидві держави (Австрія і Угорщина) являються одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і, в той же час, незалежними (в більшості сфер).
  2. Енциклопедія українознавства. Словникова частини. (Текст ЕУ-2). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 17.

Література[ред.ред. код]