Сайґо Цуґумічі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сайґо Цуґумічі
Tsugumichi Saigo 2.jpg
Період ЕдоМейдзі
Народився 1 червня 1843 (Каґошіма)
Помер 18 липня 1902 (Токіо)
Доросле ім'я Сінґо[1]
Сьоґунат сьоґунат Едо
Хан Сацума-хан
Ранги 1-й молодший
Титули маршал, маркіз, ґенро
Посади голова відділу освоєння (1874)
міністр культури (1878)
міністр армії (18781880, 1896)
міністр сільського господарства і торгівлі
(18811884)
міністр флоту
(18851886, 18871890, 18931898)
міністр внутрішніх справ
(18901891, 18981900).

Сайґо́ Цуґумі́ті (яп. 西郷従道, さいごうつぐみち; 1 червня 1843 — 18 липня 1902) — японський політичний і державний діяч, військовик. Офіцер Імперської армії та Імперського флоту Японії, маршал Імперського флоту. Учасник громадянської війни Босін (18681869) і Південно-західно війни (1877), командувач Тайванським походом (1874). Голова Відділу освоєння Півночі (1874), міністр культури (1878), міністр армії (18781880, 1896), міністр сільського господарства і торгівлі (18811884). 1-й, 3-й і 6-й міністр флоту Японії (18851886, 18871890, 18931898). Міністр внутрішніх справ (18901891, 18981900). Маркіз, ґенро. Молодший брат Сайґо Такаморі.

Біографія[ред.ред. код]

Сайґо Цуґумічі народився 1 червня 1843 року в південнояпонському уділі Сацума-хан, в самурайській родині. В юності, разом із братом, він брав участь в громадському русі за повалення сьоґунату Токуґава і реставрації Мейдзі 1868 року. В ході громадянської війни Босін 18681869 років Цуґумічі командував підрозділами Імператорських урядових військ[2].

1869 року Цуґумічі, спільно із Ямаґатою Арітомо, вирушив до Європи, де вивчав військовий устрій європейських країн. Після повернення на батьківщину він був одним із головних організаторів і модернізаторів Імперського флоту Японії[2].

1873 року Цуґумічі став заступником міністра армії, а за рік отримав звання генерал-лейтенанта. 1874 він року самовільно санкціював каральний похід японських військ на Тайвань, чим спровокував конфлікт між Японією і китайською династією Цін[2].

1877 року, під час Південно-західної війни, Цуґумічі відмовився пристати на бік повстанців, якими командував його старший брат Такаморі, і керував урядовими частинами, які взяли участь у придушення антиурядових виступів. 1878 року, за заслуги перед троном, його було призначено міністром культури й армії, а з 1881 року — міністром сільського господарства й торгівлі. 1884 року, Цуґумічі прирівняли до титулованої шляхти кадзоку, надавши титул графа[2].

1885 року, з постанням Кабінету міністрів Японії, Цуґумічі увійшов до складу першого уряду Іто Хіробумі, в якому отримав портфель міністра флоту. 1890 року, в кабінеті Мацукати Масайосі, він займав крісло міністра внутрішніх справ. Проте наступного року, через інцидент в Оцу, Цуґумічі був змушений подати у відставку. 1892 року йому надали титул ґенро[2].

В ході японсько-китайської війни 18941895 років Цуґумічі очолював міністерство флоту Японії. 1894 року його нагородили званням адмірала і дарували титул маркіза. За п'ять років Цуґумічі отримав найвищий військово-морський титул країни — маршала Імператорського флоту Японії[2].

Сайґо Цуґумічі помер 18 липня 1902 року в Токіо[2].

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 信吾, しんご.
  2. а б в г д е ж Сайґо Цуґумічі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Сайґо Цуґумічі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — Київ: Либідь, 2007.

Посилання[ред.ред. код]