Династія Цін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цін
1636 – 1912

Прапор Династія Цін

Прапор (1890–1912)

Гімн
Гун Цзінь'оу (1911)
Розташування Династія Цін
Імперія династії Цін (1820)
Столиця Шеньцзін
(1636–1644)

Пекін
(1644–1912)
Мови Маньчжурська
Китайська
Монгольська
Форма правління монархія
Імператор
 - 16261643 Хуан Тайцзі
 - 19081912 імператор Хуаньтун
Прем'єр-міністр
 - 1911 Ікуан
 - 1911—1912 Юань Шікай
Історія
 - Пізня Цзінь 1616
 - створення Цін 1636 1636
 - Захоплення Пекіна 6 червня 1644
 - Сінхайська революція 12 лютого 1912
Населення
 - 1740 140 000 000 осіб
 - 1776 311 500 000 л.
 - 1790 300 000 000 осіб
 - 1812 360 000 000 осіб
 - 1820 383 100 000 осіб

Дина́стія Ці́н (маньчж.: Daicing gurun; кит.: 清朝піньїнь: Qīng Cháo; «Чиста») або Вели́ка Ці́н (кит.: 大清піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 16361912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців ханьців тривали до 1683 року.

За час правління династії Цін, завойовники—маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.

Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями етнічних китайців у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні і зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії — імператор Пу І, згодився очолив незалежну Маньчжурську державу.

Історія[ред.ред. код]

Виникнення[ред.ред. код]

1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті перстол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була введена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.

1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.

У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти Лігдан — хана — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорської печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».

У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженямі», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велике Чисте Держава — Так Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Років свого правління він дав девіз «Чунде». У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена підкоритися, стати «данником» Цінської імперії і розірвати відносини з Китаєм.

З цього часу маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забравши в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до Шаньхайгуаню, а й сконцентрувати тут чи не кращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуем.

Занепад імперії Мін[ред.ред. код]

Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618–1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони і обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628–1647).

У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі і повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена ​​грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.

Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя Доргоня, з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у Шаньхайгуань і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, в замішанні відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного Айсіньгеро Фулінь . Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.

Державний устрій[ред.ред. код]

Війни[ред.ред. код]

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Велика Британія Велика Британія

Франція Франція

Росія Росія

Японія Японія

Культура[ред.ред. код]

  • Літературна інквізиція
  • 1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
  • Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок ввивчення стел», представниками якого були Ден Шижу (1843—1805), І Біншоу (1754—1816), а згодом — цзіньшішу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був Лі Жуйцин.
  • Жень Бонянь (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
  • Хун Лянцзі (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
  • Чжен Баньцяо (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
  • Мін Чжень (1730—1788) — один з значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
  • Гао Фенхань (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відоми майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був У Чаншо (1844—1927).
  • Вей Юань (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».

Імператори[ред.ред. код]

Пізня Цзінь (Чжурчженьська держава — Велика Маньчжурська держава)
Власне Ім'я Храмове ім'я Посмертне ім'я Роки життя Девіз Правління Ім'я за девізом
1 Нурхаці
努爾哈赤
Тайцзу
太祖
Імператор Ґао
高皇帝
15591626 Тяньмін
天命
16161626 Хан Тяньмін
天命汗
2 Хуан Тайцзі
皇太极
Тайцзун
太宗
Імператор Вень
文皇帝
15921643 Тяньцун
天聰
16261636 Хан Тяньцун
天聰汗
Династія Цін
2 Хуан Тайцзі
皇太极
Тайцзун
太宗
Імператор Вень
文皇帝
15921643 Чунде
崇德
16361643 Імператор Чунде
崇德帝
3 Фулінь
福臨
Шіцзу
世祖
Імператор Чжан
章皇帝
16381661 Шуньчжі
順治
16431661 Імператор Шуньчжі
順治帝
4 Сюаньє
玄燁
Шенцзу
聖祖
Імператор Жень
仁皇帝
16541722 Кансі
康熙
16611722 Імператор Кансі
康熙帝
5 Іньчжень
胤禛
Шіцзун
世宗
Імператор Сянь
憲皇帝
16781735 Юнчжен
雍正
17221735 Імператор Юнчжен
雍正帝
6 Хунлі
弘曆
Ґаоцзун
高宗
Імператор Чунь
純皇帝
17111799 Цяньлун
乾隆
17351796 Імператор Цяньлун
乾隆帝
7 Юн'янь
顒琰
Женьцзун
仁宗
Імператор Жуй
睿皇帝
17601820 Цзяцін
嘉慶
17961820 Імператор Цзяцін
嘉慶帝
8 Міньнін
旻寧
Сюаньцзун
宣宗
Імператор Чен
成皇帝
17821850 Даоґуан
道光
18201850 Імператор Даоґуан
道光帝
9 Ічжу
奕詝
Веньцзун
文宗
Імператор Сянь
顯皇帝
18211861 Сяньфен
咸豐
18501861 Імператор Сяньфен
咸豐帝
10 Цзайчунь
載淳
Муцзун
穆宗
Імператор І
毅皇帝
18561875 Тунчжі
同治
18611875 Імператор Тунчжі
同治帝
11 Цзайтянь
載湉
Децзун
德宗
Імператор Цзін
景皇帝
18711908 Ґуансюй
光緒
18751908 Імператор Ґуансюй
光緒帝
12 Пуї
溥儀
Ґунцзун
恭宗
Імператор Сюнь
逊皇帝
19081967 Сюаньтун
宣統
19081912 Імператор Сюаньтун
宣統帝

Джерела та література[ред.ред. код]

Кирилицею

  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • (рос.) Непомнин О.Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Латинкою

  • Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
  • Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
  • Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997

Посилання[ред.ред. код]