Селезінка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Селезінка
Illu spleen.jpg
Селезінка людини
Horse spleen laparoscopic.jpg
Вигляд селезінки при лапараскопії коня.
Латинська назва Lien (грец. Splen)
Анатомія Грея subject #278 1282
Артерія Селезінкова артерія
Вена Селезінкова вена
Попередник Мезенхіма
MeSH Spleen
Dorlands/Elsevier Spleen

Селезі́нка (лат. lien, грец. splen) — непарний, видовженої форми периферійний орган лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, розміщений глибоко в задній частині лівого підребер'я. Довжина селезінки становить 10-12 см, ширина 8-9 см, товщина 4-5 см, маса 150–200 г. Селезінка проектується на грудну клітку між 9 і 11 ребром, довга вісь її розміщена косо і в більшості випадків відповідає напрямку 10 ребра.

Основні функції селезінки[ред.ред. код]

  • елімінація еритроцитів і тромбоцитів, які завершили свій життєвий цикл
  • депонування крові та заліза
  • розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів та утворення антитіл
  • вироблення біологічно активних речовин, які пригнічують еритропоез в червоному кістковому мозку
  • в ембріональному періоді селезінка є універсальним кровотворним органом, в якому утворюються всі формені елементи крові


Анатомія селезінки[ред.ред. код]

У селезінці розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні. Своєю діафрагмальною поверхнею селезінка прилягає до нижньої поверхні діафрагми, вісцерально — до дна шлунка, лівої нирки, лівої наднирникової залози та до ободової кишки. На вісцеральній поверхні селезінки є заглиблення — ворота селезінки, крізь які проходять селезінкова артерія, нерви, вени і лімфатичні судини. Селезінка з усіх сторін вкрита очеревиною, яка утворює зв'язки. Від воріт селезінки розходяться дві зв'язки: шлунково-селезінкова і діафрагмально-селезінкова, яка йде до поперекової частини діафрагми. Крім того, від діафрагми до лівого згину ободової кишки проходить діафрагмально-ободова зв'язка, яка підтримує передній корень селезінки.

Гістологія селезінки[ред.ред. код]

Селезінка зовні вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину відходять трабекули, що утворюють своєрідний сітчастий каркас. Капсула і трабекули утворюють опорно-скоротливий апарат селезінки. Вони складаються із щільної волокнистої сполучної тканини, в якій переважають еластичні волокна, що дають змогу селезінці змінювати її розміри і витримувати значне збільшення в об'ємі. Капсула та трабекули містять також пучки гладеньких міоцитів, скорочення яких сприяє виштовхуванню депонованої крові у кров'яне русло. У проміжках між трабекулами розташовується строма селезінки, яка представлена ретикулярною тканиною, а в її петлях знаходяться клітини паренхіми. Паренхіма включає два відділи з різними функціями:

  • біла пульпа
  • червона пульпа

Від так, селезінка відноситься до паренхіматозних органів людини.

Біла пульпа[ред.ред. код]

Біла пульпа селезінки представлена лімфоїдною тканиною, лімфатичними вузликами (фолікулами) і лімфатичними періартеріальними піхвами.

Лімфатичні фолікули є В-залежними зонами, які утворені кулястими скупченнями лімфоцитів, плазмоцитів, макрофагів, дендритних та інтердигітуючих клітин. Вони оточені капсулою, яка утворена ретикуендоталіальними клітинами. У лімфатичних фолікулах білої пульпи селезінки розрізняють наступні зони:

  • періартеріальна — являє собою скупчення Т-лімфоцитів навколо ексцентрично розташованої центральної артерії лімфатичного фолікула. Окрім Т-лімфоцитів в ній містяться інтердигітуючі клітини, під впливом яких відбувається розмноження та диференціація Т-лімфоцитів на Т-кілери, Т-хелпери, Т-супресори і Т-клітини пам'яті. Ця зона є аналогом тимусзалежної паракортикальної зони лімфатичного вузла.
  • світлий (реактивний) центр у структурному і функціональному відношенні ідентичний реактивному центру лімфатичного вузла. До його складу входять В-лімфобласти, В-лімфоцити, типові макрофаги та дендритні клітини. Будова світлого центру відображає функціональний стан органа і може значно змінюватися при інфекційних захворюваннях та інтоксикаціях. Поява реактивних центрів у фолікулах є реакцією на антигенну стимуляцію.
  • мантійна зона оточує періартеріальну зону та світлий реактивний центр. Вона складається з компактно розташованих малих В-лімфоцитів і невеликої кількості Т-лімфоцитів, плазмоцитів і макрофагів. Між клітинами розміщуються циркулярно направлені товсті ретикулярні волокна.
  • крайова зона являє собою місце переходу білої пульпи у червону. Вона утворена переважно Т і В-лімфоцитами та поодинокими макрофагами. Ця зона отчена гемокапілярами синусоїдного типу.

Лімфатичні періартеріальні піхви являють собою видовженої форми скупчення лімфоцитів, які у вигляді муфт охоплюють артерію білої пульпи селезінки і далі продовжуються у лімфатичний фолікул. У центральній частині піхви розташовуються В-лімфоцити та плазмоцити, по периферії — малі Т-лімфоцити.


Червона пульпа[ред.ред. код]

Займає простір між білою пульпою і сполучнотканинними трабекулами. Вона складається з формених елементів крові, які розміщені серед ретикулярної строми. червона пульпа включає в себе:

  • венозні синуси — є початком венозної системи селезінки. На поверхні їх стінки залягають ретикулярні волокна. При вході в синус і в місці їх переходу у вени, присутні сфінктери, які допомагають крові вільно проходити по синусах у вени. Скорочення венозного сфінктера призводить до скупчення крові в синусі.
  • селезінкові (пульпарні) тяжі — це ділянки червоної пульпи селезінки, які локалізовані між венозними синусами. У їх складі багато лімфоцитів, які перетворюються у плазматичні клітини та макрофагів. які здійснюють фагоцитоз старих та пошкоджених еритроцитів і беруть участь в обміні заліза в організмі. Внаслідок розщеплення гемоглобіну еритроцитів утворюється білірубін і трансферин, які виділяються в кров'яне русло.

Кровопостачання селезінки[ред.ред. код]

Забеспечується селезінковою артерією — гілкою черевного стовбура. Початковий відділ артерії розміщується позаду верхнього краю підшлункової залози, а на рівні хвоста залози артерія виходить з-під неї і ділиться на 2-3 гілки, які направляються до воріт селезінки. По ходу селезінкова артерія віддає гілки до підшлункової залози, а біля воріт селезінки від неї відходять короткі артерії шлунка та ліва шлунково-сальникова артерія. Селезінкова вена має діаметр, удвічі більший, ніж однойменна артерія, і часто розміщується нижче артерії. Позаду головки підшлункової залози селезінкова вена, зливаючись з верхньою брижовою веною, формує основний стовбур ворітної вени.

Лімфовідтік селезінки[ред.ред. код]

Регіональні лімфатичні вузли першого порядку розташовані в шлунково-селезінковій зв'язці біля воріт селезінки, а також біля хвоста підшлункової залози. Далі лімфа відтікає в підшлунковозалозисті вузли, а потім у лімфатичні вузли, розміщені навколо кореня черевного стовбура.

Іннервація селезінки[ред.ред. код]

Селезінку іннервують гілки селезінкового сплетення, яке розміщене навколо селезінкової артерії. В утворенні цього сплетення беруть участь черевне, ліве діафрагмальне та ліве надниркове нервові сплетіння.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Гістологія з основами гістологічної техніки / За редакцією В. П. Пішака. Підручник. — Київ: КОНДОР, 2008. — 400 с. — ISBN 978-966-351-128-3
  • Оперативна хірургія і топографічна анатомія: Підручник / К. І. Кульчицький, П. П. Ковальський, А. П. Дітковський та ін.; за ред. К. І. Кульчицького. — К.: Вища школа, 1994. — ISBN 5-11-0051806
  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
  • «Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.

Посилання[ред.ред. код]