Шлунок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Схема будови шлунково-кишкового тракту людини:
1-Стравохід, 2-Шлунок, 3-Дванадцятипала кишка, 4-Тонкий кишківник, 5-Сліпа кишка, 6-Апендикс, 7-Товста кишка, 8-Пряма кишка, 9-Анус
Шлунок

Шлу́нок (лат. gaster, -ri ) — це розширена ділянка травної трубки, здатна тривалий час утримувати значну кількість їжі, допоки відбудеться перетравлення поживних речовин.

Філогенез[ред.ред. код]

Як частина кишечника Ш. диференційований вже у деяких безхребетних (кишковопорожнинних, плоских та кільчастих червів). У хребетних тварин Ш. являє собою розширений відділ передньої кишки. Але у круглоротих та деяких риб Ш. недиференційований, у багатьох риб нечітко відокремлений від стравохода і кишечника; у земноводних — відокремлений. Ш. птахів складається з двох самостійних відділів — залозистого і м'язового. Найскладніше побудований Ш. ссавців, в якому розрізняють вхідний і вихідний відділи, дно і тіло. У більшості жуйних тварин Ш. чотирикамерний, складається з рубця, сітки, книжки і сичуга. Існують п'яти- і шестикамерні Ш. (напр., у деяких китів). Залежно від будови слизової оболонки розрізняють Ш. залозисті, або кишкового типу (у людини, кішки, собаки), беззалозисті, або стравохідного типу (у качкодзьоба, єхидни), і змішані, або стравохідно-кишкового типу (у коней, свиней). У більшості ссавців залози Ш. диференційовані. У людини Ш. міститься у верхньому відділі черевної порожнини між стравоходом і дванадцятипалою кишкою

Анатомія[ред.ред. код]

У шлунку виділяють кардіальну, фундальну і пілоричну частини (складається з антрального відділу і пілоричного каналу), шлунка, передню і задню стінки, велику й малу його кривизну. Слизова оболонка шлунку характеризується гетерогенністю клітинного складу шлункових залоз (трубчасті): головні клітини виділяють ферменти шлункового соку (пепсиногенні обкладові продукують соляну кислоту, додаткові — мукоїдний секрет). Основна травна функція шлунку полягає в гідролізі білків. Крім того, в ньому продовжується перетравлення вуглеводів α-амілазою слини.

Фізіологія[ред.ред. код]

У шлунку продовжується дія ферментів слини, і їжа зазнає подальшої хімічної та механічної обробки. Хімічна обробка їжі відбувається внаслідок дії на неї шлункового соку. Шлунковий сік — прозора рідина, що має кислу реакцію, містить ферменти, слиз і соляну (хлоридну) кислоту. За добу у людини виділяється від 0,5 до 2 літрів шлункового соку. Фермент шлункового соку (пепсин) розщеплює складні білки на простіші молекули амінокислот. Шлунковий сік містить також ферменти, які розщеплюють жири (наприклад, жири молока). Слиз захищає стінки шлунка від дії соляної (хлоридної) кислоти та від самоперетравлювання власними білковими ферментами. Велике значення для процесів травлення в шлунку має соляна (хлоридна) кислота. Вона активує білкові ферменти, які виділяються із залоз у неактивному стані; зумовлює денатурацію та набухання білків, що сприяє кращому їхньому перетравленню; стимулює рухову активність шлунка, вбиває бактерії і припиняє гнильні процеси. Але як висока, так і низька кислотність порушують травлення в шлунку, призводять до низки хвороб. Тривалість перебування їжі в шлунку залежить від її складу. Жирна їжа затримується до 6-8 годин, вуглеводна-до 4 годин. Травлення в шлунку може відбуватися лише при температурі тіла 36-37°С і за наявності соляної (хлоридної) кислоти.

Література[ред.ред. код]

  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
  • «Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.

Посилання[ред.ред. код]