Синдром Кесслера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Синдром (Ефект) Кесслера — гіпотетичний розвиток подій на навколоземній орбіті, коли космічне сміття, що з'явилося в результаті численних запусків штучних супутників, призводить до повної непридатності ближнього космосу для практичного використання.[1] Вперше такий сценарій детально описав консультант Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору Дональд Кесслер.[2][3]

Поява та зникнення космічного сміття[ред.ред. код]

Кожний супутник, космічний зонд або пілотована місія можуть бути потенційними джерелами космічного сміття. У міру зростання кількості супутників на орбіті та застарівання існуючих, ризик лавиноподібного розвитку синдрому Кесслера постійно зростає.

На щастя, взаємодія з атмосферою на низьких навколоземних орбітах, які використовуються найчастіше, ліквідує основну частину сміття. Зіткнення літальних апаратів зі сміттям на менших висотах також не надто небезпечні, оскільки при цьому будь-які тіла втрачають швидкість, а з нею і свою кінетичну енергію, а потім, як правило, згорають в щільних шарах атмосфери.

На висотах, де тертя об атмосферу незначне, час " життя " космічного сміття значно зростає. Слабкий вплив атмосфери, сонячного вітру та тяжіння Місяця можуть поступово привести до зниження його орбіти, але на це може знадобитися не одна тисяча років.

Серйозність[ред.ред. код]

Підступність синдрому Кесслера полягає в «ефекті доміно». Зіткнення двох достатньо великих об'єктів приведе до появи великої кількості нових осколків. Кожний з цих осколків здатний у свою чергу зіткнутися з іншим сміттям, що викличе «ланцюгову реакцію» народження все нових уламків. При достатньо великій кількості зіткнень або вибухів (наприклад, при зіткненні між старим супутником та космічною станцією, або в результаті ворожих дій), кількість лавиноподібно виникнувших нових осколків може зробити навколоземний простір абсолютно непридатним для польотів[4].

Пропозиції по скороченню засміченості космосу[ред.ред. код]

Пропонується вже на етапі проектування супутників передбачати кошти їх видалення з орбіти — гальмування до швидкості входу в щільні шари атмосфери, де вони згорять, не залишаючи небезпечних великих частин, або переклад на «орбіти поховання» (значно вище орбіт ДСО-супутників). Також розробляються методи корекції орбіт елементів космічного сміття за допомогою потужного наземного лазера безперервної дії[5].

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Вибух супутника наблизив час ланцюгової реакції
  2. D.J. Kessler and Burton G. Cour-Palais (1978). «Collision Frequency of Artificial Satellites: The Creation of a Debris Belt». Journal of Geophysical Research 83. с. 63. 
  3. D.J. Kessler (1991). «Collisional Cascading: The Limits of Population Growth in Low Earth Orbit». Advances in Space Research 11. с. 2637–2646. doi:10.1016/0273-1177 (91) 90543-S. 
  4. New York Times: Orbiting Junk, Once a Nuisance, Is Now a Threat (англ.)
  5. Обгрунтовано переміщення орбітального сміття лазером


Космос Це незавершена стаття про космос або космічний політ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.