Стівен Артур Пінкер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стівен Артур Пінкер
Steven Arthur Pinker
Steven Pinker 2005.jpg
Стівен Пінкер, світлина 2005 року
Народився 18 листопада 1954(1954-11-18) (60 років)
Монреаль
Громадянство Канада Канада
Галузь наукових інтересів експериментальна психологія, когнітивна наука
Заклад Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут
Alma mater Університет Макгілла
Відомий завдяки: новим ідеям в галузі еволюційної психології та обчислювальної теорії розуму
Особ. сторінка http://www.stevenpinker.com/

Сті́вен Пі́нкер (англ. Steven Pinker, нар. 18 вересня 1954, Монреаль, Квебек) — канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук, він є також автором праць з популяризації науки. Пінкер відомий як активний прихильник концепції еволюційної психології та «обчислювальної теорії розуму».

Академічна спеціалізація Пінкера — візуальне сприйняття та розвиток мови у дітей. Відомою є теза Пінкера про те, що мова, якою ми говоримо, є «інстинктом» або біологічною адаптацією, сформованою природним добором.

Біографія[ред.ред. код]

Пінкер народився в Монреалі, Канада, 1954 року. Походить з єврейської родини, що мешкала в англомовній частині Монреаля. Батьки Стівена Пінкера — Розалін та Гаррі Пінкерт.[1] 1971 року закінчив Д'юсон-коледж. Продовжив навчання в Університеті Макгілла, а згодом у Гарвардському університеті, де 1979 року отримав докторський ступінь за дисертацію з експериментальної психології. Протягом одного року займався дослідженнями в Массачусетському технологічному інституті (MIT), потім повернувся до Гарварду. З 1982 до 2003 року Пінкер викладав у департаменті Мозку та когнітивних наук в MIT, і став директором Центру когнітивних нейронаук (крім одного року, проведеного в Університет Каліфорнії, Санта Барбара в 1995–1996)[2].

2004 року Пінкер був названий журналом Time одним зі 100 найвпливовіших науковців та мислителів у світі[3]. Журнал «Foreign Policy» 2010 року включив його до списку 100 сучасних мислителів[4].

Він двічі був фіналістом Пулітцерівської премії, 1998 і 2003 року[5].

Почесний доктор Ньюкаслського університету, Університету Макгілла, Суррейського університету, Тель-Авівського університету та Університету Тромсе.

Пінкер одружений з письменницею Ребекою Голдстейн. Це його третій шлюб, проте своїх дітей у нього немає.

В одному з інтерв'ю Пінкер сказав, що ніколи не був релігійним в теологічному сенсі після того як усвідомив себе атеїстом в 13 років, але в різні періоди вважав себе приналежним до єврейської культури[6]. Його політичні погляди були близькі до анархістських, але після заворушень в Монреалі 1969 року він розчарувався в анархізмі[7].

Теорія мови і розуму[ред.ред. код]

Пінкера відомий своєю теорією засвоєння мови, дослідженнями синтаксису, морфології та значення дієслів, а також критикою конективістських моделей мови. У своїй книзі «Мова як інстинкт» (1994) він популяризує роботи Ноама Хомського про вроджені здібності свідомості до мови, з тією різницею, що, з точки зору Пінкера, ця здатність сформувалася як адаптація за допомогою природного добору, а не є побічним продуктом еволюції. Він також підтримує ідею про комплексну людську природу, що складається з величезної кількості адаптивних здібностей розуму. Іншою важливою ідеєю Пінкера є те, що людська свідомість почасти працює за допомогою комбінаторної маніпуляції символами, що розходиться з багатьма конективістськими моделями.

Книги[ред.ред. код]

  • «Мова як інстинкт» The Language Instinct (1994)
  • «Як працює розум» How the mind works (1997)
  • «Слова та правила: складові частини мови» / Words and Rules: The Ingredients of Language (1999)
  • «Чистий аркуш» / The Blank Slate: The Modern Denial of Human Nature (2002)
  • «Матерія думки» / The Stuff of Thought: Language as a Window into Human Nature (2007)
  • The Better Angels of Our Nature: The Decline of Violence in History and Its Causes (2011)
  • Субстанція мислення: Мова як вікно в людську природу. (2013)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]