Сімферопольський мусульманський комітет
Сімферопольський мусульманський комітет —кримськотатарська колабораціоністська організація, що діяла на боці нацистської Німеччини на території окупованого Криму в роки Другої світової війни. Як підкреслювало керівництво комітету, їхніми цілями були підтримка Німеччини (зокрема, у формі організації добровільних загонів, пошуку партизанів та комуністів), боротьба з євреями та радянською владою.
Створення[ред. | ред. код]
Незабаром після зайняття півострова Крим німецькими військами, за згодою окупаційної влади, стали створюватися національні комітети, які з одного боку представляли інтереси різних етнічних груп півострова, а з іншого — використовувалися окупаційною владою як інструмент впливу на представників відповідних народів, які проживали в Криму. Одним із перших був створений Мусульманський комітет, утворений наприкінці грудня 1941 року в Бахчисараї. Незабаром комітет перебазувався до Сімферополя і став називатися Сімферопольським мусульманським комітетом.
При штабі 11-ї армії вермахту в Криму було створено представництво Міністерства закордонних справ, представником був призначений провідний співробітник МЗС майор Вернер Отто фон Хентіг[ru]. На нього покладалася координація робіт верховного командування Вермахту, МЗС та репресивних структур із залучення кримських татар до антирадянської боротьби. Хентіг брав участь у формуванні Сімферопольського мусульманського комітету 23 листопада 1941 року. До керівництва першого складу комітету увійшли Джеміль Абдурешідов, Ільмі Керменчіклі та Мемет Османов.
3 січня 1942 року відбулася перша нарада комітету у Сімферополі під головуванням Джеміля Абдурешітова. У січні 1942 року його заступником став Ільмі Керменчіклі. Комітет складався з 18 осіб: президента, двох його заступників та п'ятнадцяти членів, які відповідають за певний напрямок діяльності. Кандидати у члени комітету затверджувалися начальником поліції безпеки та ЦД генерального округу «Таврія». Головна мета створення комітету – сприяння функціонуванню органів німецької окупаційної адміністрації у всіх сферах їхньої діяльності[1].
Незважаючи на досить лояльне (особливо спочатку) ставлення окупаційної влади до кримських татар, комітету не було дозволено називатися "кримськотатарським" або "татарським", а також поширити свою діяльність на всю територію Криму.
Структура[ред. | ред. код]
Особовий склад комітету налічував 18 осіб: президента, двох заступників президента та п'ятнадцяти членів, кожен з яких відповідав за певне коло питань[1]. Комітет складався з п'яти відділів:
- Відділ боротьби з «бандитами» (під якими малися на увазі радянські партизани) — займався збором відомостей про партизанські загони, комуністів та ін. Координував дії зі службами начальника поліції безпеки та ЦД;
- Відділ з комплектування добровольчих формувань;
- Відділ з надання допомоги сім'ям добровольців — постачання співробітників мусульманського комітету, родичів та сімей добровольців, які служили в частинах вермахту та поліції, а також нужденних татар;
- Відділ з пропаганди та агітації (зокрема, голові відділу підпорядковувався персонал редакції газети «Азат К'рим»);
- Відділ релігії ( нім. Religionsdezernat ), який займався духовним опікуванням татарських добровольців. Цей відділ швидко набув репутації найвищого релігійного авторитету кримських мусульман[2].
Зазвичай штатний розклад кожного відділу налічував від чотирьох до п'яти посад: керівника, заступника керівника, секретаря відділу, писаря, перекладача та машиніста. У складі пропагандистських відділів, які вважалися найважливішими, також вважалося місце штатного пропагандиста. Робота персоналу кожного відділу велася не на громадських засадах, а за відповідну винагороду: розмір грошової платні у голови комітету та його заступників становив 1100 рублів, у керівника відділу платня досягала 800-900 окупаційних рублів, у секретаря відділу - до 50. Як випливає зі звіту начальника німецької поліції безпеки та ЦД, повний обсяг фонду заробітної плати Сімферопольського мусульманського комітету в 1943 досягав майже 140 тисяч окупаційних рублів або майже 12 тисяч рублів на місяць[3].
Всі районні мусульманські комітети мали аналогічну ієрархію і у своїх діях неофіційно керувалися приписами Сімферопольського комітету[3]. Німецька військова адміністрація їх активно використовувала як інструмент пропаганди та мобілізації. Їхні релігійні відділи самим своїм існуванням служили виправданням співпраці з нацистами з погляду ісламу [4].
Члени Комітету публікували статті у своїй газеті «Азат К'рим», невід'ємним змістом якої був антисемітизм . Так, у січні 1943 року Мустафа Куртієв писав: "Азат К'рим", який став дороговказним маяком для наших комітетів, відіграв велику роль у добровільному залученні татарської молоді до німецької армії…", "без високого врожаю ми не зможемо допомогти переможній спеціально розореною євреями-більшовиками країни…", «АК вважає своїм першим завданням доводити до населення всі повідомлення та накази Німецького головнокомандування», "Ми вважаємо, що свободу друку ми отримали лише з милості наших визволителів, за що приносимо подяку фюреру Адольфу Гітлеру"[5].
У 1944 році НКВС СРСР повідомляв, що комітет "мав свої філії у всіх татарських районах Криму, вербував шпигунську агентуру для закидання в наш тил, мобілізував добровольців у створену німцями татарську дивізію, відправляв місцеве, не татарське населення для роботи до Німеччини, переслідував налаштованих осіб, зраджуючи їх каральним органам окупаційної влади, і організовував цькування росіян", "комітети брали активну участь разом із німецькою поліцією в організації викрадення до Німеччини понад 50 тисяч радянських громадян; проводили збір коштів і речей серед населення для німецької армії і проводили у великому масштабі зрадницьку роботу проти місцевого нетатарського населення, всіляко утискуючи його», "діяльність „татарських національних комітетів“ підтримувалася татарським населенням, якому німецька окупаційна влада надавала всілякі пільги та"[6][7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Романько, 2014, с. 136.
- ↑ Motadel, 2013, с. 807.
- ↑ а б Романько, 2014, с. 137.
- ↑ Motadel, 2013, с. 808.
- ↑ Тяглый М. Антисемитская доктрина на страницах крымскотатарской газеты «Азат Кърым» (1942—1944). — С. 132—152. (в сборнике Наукові записки // Збірник. — К.: Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2006. — 161 с. / Серія «Політологія і етнологія». — Вип. 31.)
- ↑ Наша Победа. День за днем — проект РИА Новости. Архів оригіналу за 17 грудня 2009. Процитовано 2 жовтня 2009.
- ↑ Наша Победа. День за днем — проект РИА Новости. Архів оригіналу за 4 травня 2009. Процитовано 2 жовтня 2009.
Література[ред. | ред. код]
- Єфімов А. В. Деякі аспекти німецької окупаційної політики щодо кримських татар у 1941—1944 роках.[недоступне посилання з Ноябрь 2018] // Профі. - Москва, 1999. - № 6-7. - С. 17.
- Романько О. В. Крым в период немецкой оккупации. Национальные отношения, коллаборационизм и партизанское движение 1941—1944. — М. : «Центрполиграф», 2014. — 414 с. — ISBN 978-5-227-05388-6.
- Романько О. В. «Створення будь-якого місцевого уряду лише на мусульманській основі чи відтворення Муфтіату в Криму є неприйнятним…»: До історії кримськотатарського політичного колабораціонізму в роки Другої світової війни[недоступне посилання з Ноябрь 2018] // Історична спадщина Криму, №15, 2006.
- Motadel D. Islam and Germany’s War in the Soviet Borderlands, 1941–5 // Journal of Contemporary History. — 2013. — Vol. 48, no. 4 (15 May). — P. 784—820. — DOI:.