Антисемітизм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антисеміти́зм — одна з форм національної та релігійної нетолерантності (ксенофобії), що виражається у ворожому ставленні до євреїв, ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення євреїв громадських та інших прав.
Ще в стародавньому світі, переважно на ґрунті релігійного фанатизму, мали місце досить бурхливі вияви антисемітизму. Значно активізувався антисемітизм в період пізнього середньовіччя, причому в цей час він набрав яскраво вираженого класового характеру.
У Франції з провокаційною метою організовано справу Дрейфуса; в Росії царизм встановив так звану смугу осілості — територію, поза якою не дозволялось проживати євреям.
Антисемітизм був складовою частиною офіційної нацистської ідеології в гітлерівській Німеччині. За період 1933—1945 внаслідок здійснюваного нацистами геноциду (див. також Голокост) загинуло близько 6 млн євреїв — в концентраційних таборах, гетто, під час таких акцій, як масові розстріли у Бабиному Ярі (Київ), або придушення повстання у Варшавському гетто.
Після Другої світової війни, створення Ізраїлю в 1948 викликало палестинський і загалом арабський антисемітизм. У Європі, США, а також в мусульманських країнах, антисемітизм існує і пропагується неофашистськими групами.
[ред.] Антисемітизм в Україні
На території України першими відомими виявами антисемітизму були погроми 1113 року у Києві та вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха.
Від 1495 до 1503 рік євреям заборонялося жити в Литві, під владою якої перебувала більшість українських земель.
Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося деякими пільгами, наданими шляхтою, такими як оренда і управління шляхетськими господарствами та збір податків, вилився у жорстокий погром під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Трагедія повторилася під час Коліївщини у 1768 році. Після 1654 року роздмухування антисемітизму в Україні стає одним з напрямів державної політики Росії: обмеження євреїв на вільний вибір місця проживання, заборона купувати землю, обіймати офіцерські посади, перебувати на державній службі, встановлення відсоткової норми прийому до середніх та вищих навчальних закладів, фальшиві звинувачення у ритуальних вбивствах (типовий приклад — справа Бейліса 1911—1913), заохочування організацій антисемітського напряму («Союз русского народа» та інші).
Найжорстокішим проявом антисемітизму були погроми 1881—1882 та 1903—1905 років у багатьох містах України. Переважна частина української та російської демократичної інтелігенції засуджувала антисемітизм, на початку XX століття боротьбу проти нього вели соціал-демократи. На західноукраїнських землях антисемітизм традиційно мав менше поширення.Хоча Іван Франко у своїй статті "Семітизм і антисемітизм в Галичині" приходить до висновку, що антисемітські настрої у австрійській Галичині все-таки головним чином були викликані привілейованим економічним становищем галицьких євреїв та їхньою превалюючою участю в економічній експлуатації польської та руської людності.
У роки Української революції 1917-1921 і Громадянської війни в Росії антисемітизм знову проявився в масових погромах, учинених формуваннями УНР, Добровольчої та Червоної армій.
Кінець 20-х років характеризувався деяким зростанням побутового антисемітизму, що було пов'язано з непом. У 1927—1931 роках в СРСР було проведено роз'яснювальну кампанію проти антисемітизму.
Під час Другої світової війни територія України стала ареною здійснення гітлерівським режимом геноциду проти євреїв.
У 1948—1953 роках антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування «безрідних космополітів», «справа лікарів»).
У 60-ті роки державний антисемітизм набув прихованих форм (антисіоністська пропаганда, «економічні процеси» з явним етнічним наголосом, кадрова політика).
Після розпаду СРСР у незалежній Україні трапляються окремі прояви антисемітизму, які засуджуються деякими політичними силами держави.
[ред.] Див. також
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Ленін В. І. Твори. Вид. 4:
- т. 6. Чи потрібна «самостійна політична партія» єврейському пролетаріатові;
- т. 8. До єврейських робітників;
- т. 20. Законопроект про національну рівноправність; Проект закону про рівноправність націй і про захист прав національних меншостей;
- т. 25. Як боротися з контрреволюцією;
- т. 29. Про погромне цькування євреїв.
- Матвій Шестопал. Євреї на Україні (історична довідка)
- Jews in Poland: A Documentary History by Iwo Cypian Pogonowski, New York, Hippocrene Books, 1998
- Іван Франко Семітизм і антисемітизм в Галичині
