Антисемітизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антисеміти́зм — одна з форм національної та релігійної нетолерантності та дискримінації, що виражається у ворожому ставленні до семітів; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення семітських народів[1] громадських та інших прав. У вузькому значенні терміну — неприязне ставлення до євреїв.

Поняття антисемітизму[ред.ред. код]

Брошура Вільгема Марра, в якій слово «антисемітизм» було вперше вжито в сучасному значенні.

Попри назву, яка означає упередженість до всіх людей семітського походження, поняття антисемітизм вживають лише для позначення ворожості до євреїв. Термін «антисемітизм» в сучасному значенні вперше увів у вжиток німецький журналіст Вільгельм Марр[2] 1879 року в брошурі «Перемога єврейства над германізмом» (нім. Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum), що агітувала на користь партії «Антисемітська ліга».[3] Втім Марр не був винахідником цього терміну — існує кілька задокументованих випадків уживання його з половини 19. століття, а саме явище упередження і ворожості до євреїв існувало набагато раніше.

Термін антисемітизм утворили самі антисеміти, і з 2-ої половини 19. століття його вживали відкрито з метою окреслення людей і середовищ із антиєврейськими поглядами. Після організації Голокосту, причиною якого був радикальний антисемітизм гітлеризму, поняття антисемітизм набуло негативного характеру. В наш час небагато людей визнають свої антисемітські погляди, а саме поняття здебільшого вважають образливим.

Антисемітизм в античному світі[ред.ред. код]

Ще у стародавньому світі, переважно на ґрунті релігійного фанатизму, мали місце досить бурхливі вияви антисемітизму.

  • У пам’ятках стародавньої писемності у самих євреїв ми знаходимо незліченні тому свідоцтва. Там в книзі Буття (гл. 43,32) описується пригощання, подане царедворцем Йосипом, на якому були присутні і запрошені єгиптяни: “І подали йому особливо і їм особливо, і Єгиптянам, що обідають з ним особливо: тому що Єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями; тому що це мерзота для Єгиптян”. У псалмах вічно повертається один і той же мотив: “Ми зробилися сміховиськом у сусідів наших — наругою і осоромленням у тих, що оточують нас. (Пс. 79,4)”.
  • Діодор, римський антисеміт, історик і письменник (30 до Р.Х. — 20 по Р.Х.), повідомляє у своїй “Загальній історії”, що друзі пануючого царя Антіоха (175—163 рр. до Р.Х.) радили йому цілком винищити іудеїв “оскільки серед всіх народів вони є єдиними, які не хочуть зближення ні з якими іншими народами і дивляться на всіх, як на своїх ворогів”. Після вигнання їх з Єгипту,- розповідає антисеміт Діодор,- вони влаштувалися в області Єрусалиму і “утворивши єврейський народ, передавали йому по спадку ненависть до гоїв”.
  • Сенека (4 до Р.Х. — 65 по Р.Х.), один з найзначніших філософських письменників стародавнього Риму та переконаний антисеміт: — “Звичаї цього злочинного народу (іудеїв) настільки зміцнилися, що широко розповсюджуються у всіх країнах; переможені нав’язали свої закони переможцям”.
  • Багато писав про людиноненависництво і інші негативні риси іудеїв римський історик та антисеміт Тацит (55 — 120 по Р.Х.). У п’ятому томі своєї Історії Тацит пише: “Доки ассірійці, мидінці і перси володіли Сходом — іудеї були частиною їх підлеглих, яка найбільш зневажалася. Після того, як влада перейшла в руки македонців, цар Антіох зробив спробу знищити їх марновірства і ввести серед них грецькі звичаї, щоб перевиховати цей огидний народ”.
  • Ще яскравіше виступає загальне презирство і ненависть до євреїв в писаннях арабських і персидських учених старовини. Цілий ряд місць у Корані характеризує відношення до євреїв Магомета. “Через несправедливість їхню, ми заборонили євреям дещо те, що раніше було їм дозволено, тому що вони далеко відсторонилися від релігії Божої і займалися лихварством, що їм заборонене, і незаконно поглинули майно інших людей”, читаємо ми в Корані, в 4-му розділі відділу Зуре. І далі: “Ти ніколи не повинен втомлюватися викривати їх (іудеїв) обмани. Вони обманщики майже всі без винятку”.
  • А ось декілька типових витягів з свідоцтв представників вченого мусульманського світу.

Адб-аль-квадір аль-жиляні (545 по Р.Х.): “Іудеї, які живуть розсіяними у всьому світі, але усі міцно тримаються один за одного, — хитрі, повні ненависті до людей і небезпечні істоти, з якими треба поводитися, як з отруйною змією, оскільки якщо дозволити їй хоч би на мить підняти голову, вона неодмінно укусить, а укус її, безумовно, смертельний”.

Значно активізувався антисемітизм в період пізнього середньовіччя, причому в цей час він набрав яскраво вираженого класового характеру.

Антисемітизм у сучасному світі[ред.ред. код]

У Франції з провокаційною метою організовано справу Дрейфуса; в Росії царизм встановив так звану смугу осілості — територію, поза якою не дозволялось проживати євреям.

Антисемітизм був складовою частиною офіційної нацистської ідеології в гітлерівській Німеччині. За період 19331945 внаслідок здійснюваного нацистами геноциду (див. також Голокост) загинуло близько 6 млн євреїв — в концентраційних таборах, гетто, під час таких акцій, як масові розстріли у Бабиному Ярі (Київ), або придушення повстання у Варшавському гетто.

Після Другої світової війни, створення Ізраїлю в 1948 викликало палестинський і загалом арабський антисемітизм. У Європі, США, а також в мусульманських країнах, антисемітизм існує і пропагується неофашистськими групами.

У спеціальному соціологічному дослідженні, проведеному у 2006 році, 41% шведів зізналися, що є в тій чи іншій мірі антисемітами. А п'ять відсотків заявили, що відчувають дуже сильні антисемітські почуття.[4]

Антисемітизм в Україні[ред.ред. код]

Графіті у Львові

На території України першими відомими виявами антисемітизму були погроми 1113 року у Києві та вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха.

Від 1495 до 1503 рік євреям заборонялося жити у Литві, до складу якої входила більшість українських земель.

Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося величезними привілеями, наданими шляхтою Речі Посполитої , такими як оренда й управління шляхетськими господарствами і навіть православними церквами, монополія та повний контроль над виготовленням та реалізацією алкоголю і збір та запровадження різноманітних податків, вилився у жорстоку відплату під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Те саме повторилася під час Коліївщини у 1768 році. У порівнянні з українським селянством, євреї у своїх мінімальних правах прирівнювались до дрібної шляхти та вільних городян; євреї не могли потрапити у кріпацтво через борги. Протягом певного історичного часу перебування в Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоуправлінням - радою чотирьох земель ( Ваад )

Після 1654 року роздмухування антисемітизму в Україні стає одним з напрямів державної політики Росії: обмеження євреїв на вільний вибір місця проживання, заборона купувати землю, обіймати офіцерські посади, перебувати на державній службі, встановлення відсоткової норми прийому до середніх та вищих навчальних закладів, фальшиві звинувачення у ритуальних вбивствах (типовий приклад — справа Бейліса 1911—1913), заохочування організацій антисемітського напряму («Союз русского народа» та інші).

Найжорстокішим проявом антисемітизму були погроми 1881—1882 та 1903—1905 років у багатьох містах України. Переважна частина української та російської демократичної інтелігенції засуджувала антисемітизм, на початку XX століття боротьбу проти нього вели соціал-демократи. На західноукраїнських землях антисемітизм традиційно мав менше поширення. Хоча Іван Франко у своїй статті «Семітизм і антисемітизм в Галичині» приходить до висновку, що антисемітські настрої у австрійській Галичині все-таки головним чином були викликані привілейованим економічним становищем галицьких євреїв та їхньою превалюючою участю в економічній експлуатації польської та руської ( української ) людності.

У роки Української революції 1917-1921 і Громадянської війни в Росії антисемітизм знову проявився в масових погромах, учинених формуваннями передусім Добровольчої та Червоної армій, окремими частинами Армії УНР і повстанськими селянськими загонами. Слід відзначити при цьому, що антисемітизм значною мірою провокувався самими євреями внаслідок їхньої широкої участі в боротьбі проти УНР на боці російської Червоної армії і особливо в каральних органах інтервентів, зокрема ЧК і продзагонах.

Кінець 20-х років характеризувався деяким зростанням побутового антисемітизму, що було пов'язано з непом. У 19271931 роках в СРСР було проведено роз'яснювальну кампанію проти антисемітизму.

Під час Другої світової війни територія України стала ареною здійснення гітлерівським режимом геноциду проти євреїв.

У 19481953 роках антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування «безрідних космополітів», «справа лікарів»).

У 60-ті роки державний антисемітизм набув прихованих форм (антисіоністська пропаганда, «економічні процеси» з явним етнічним наголосом, кадрова політика).

Після розпаду СРСР у незалежній Україні трапляються окремі прояви антисемітизму, які засуджуються деякими політичними силами держави.

Причини виникнення антисемітизму[ред.ред. код]

Деякі філософи вважають, що антисемітизм зовсім не є “ознакою некультурності”, а навпаки, найбільш обдаровані та культурні люди усіх часів і усіх народів, що стикалися з єврейством, були переконаними антисемітами. Це спостереження примусило відомого французького історика і філософа Ернеста Ренана визнати, що “антисемітизм завжди був відмітною ознакою освічених та розумних людей”.

У передмові до своєї праці “Антисемітизм у стародавньому світі” (Москва, Ленінград, 1922) єврейський історик Соломон Лур'є пише: “Всяку мислячу людину, що має чуття, повинно зацікавити питання про причини цього історичного явища (суспільного антисемітизму), украй важливого, хоча б унаслідок своєї багатовікової давності. Для Лур'є вже тоді було безперечно, що причина антисемітизму лежить у самих євреях, іншими словами, що антисемітизм — явище не випадкове, що його корінь є в різниці між духовною сутністю єврея і неєврея. “Шляхом самоспостереження (автор є представником єврейського племені) і вивчення навколишніх людей, мені вдалося прийти до певних висновків стосовно питання про причини антисемітизму”. І далі: “Я безумовно примикаю до тієї групи учених, які, виходячи з одного того, що скрізь, де тільки не з’являються євреї — спалахує антисемітизм, — роблять висновок, що антисемітизм виник не внаслідок яких-небудь тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих або інших властивостей, характерних єврейському народу”.

До абсолютно ідентичних висновків приходить і інший єврейський вчений і письменник Бернар Лазар: “З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, — витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися”. (Bernard Lazare “L’Antisemitisme” Т. I, S. 42).

Боротьба з антисемітизмом[ред.ред. код]

Для боротьби з антисемітизмом євреями була створена Антидифамаційна ліга.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]