Тачка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
сучасна тачка
COLLECTIE TROPENMUSEUM Chinese kruiwagen z.g. piepkar TMnr 10013946.jpg

Та́чка — простий пристрій для транспортування вантажів, який використовує принцип важеля для зменшення зусилля, що прикладається. Складається з кузова, коліс (колеса) та рукоятки.

Історія[ред.ред. код]

Греція[ред.ред. код]

Тачка винайдена в античній Греції.[1] Два списки 408—407 і 407—406 років до н. е. згадують цей пристрій.

Китай[ред.ред. код]

Різні перекази приписують винайдення тачки китайському полководцю і державному діячу епохи Трицарювання Чжуге Ляну.

Середньовіччя[ред.ред. код]

У середньовічній Європі тачка з'явилася між 1170 і 1250 роками. Колесо цих тачок знаходилося спереду.[2] [3] Можливо європейська тачка розвинулася з носилок, в яких передній носій замінений колесом.

Наводимо уривок з праці Георга Агріколи De Re Metallica (1556 р.), який саме присвячений опису конструкції тачки пізнього Середньовіччя:

Тачка являє собою візок з одним колесом на відміну від кінних возів з двома коле-сами. Поклавши в тачку матеріали, робочий вивозить її зі штольні або надшахтної будівлі. Тачка робиться таким чином. Беруть дві дошки довжиною близько 5 футів, шириною 1 фут і товщиною 2 пальця. Спереду кожної дошки роблять знизу виріз довжиною 1 фут, а ззаду – виріз довжиною 2 фути; в середині дошки залишаються цілими. У передній части-ні дощок просвердлюють отвори, в яких обертаються кінці осі для колеса. Посередині в нижній частині дощок просвердлюють отвори для головок двох брусів, на які укладаються дошки. У середній частині дощок просвердлюють отвори, в які вставляють головки двох поперечних дощок. З’єднини закріплюються цвяхами, що забиваються у виступаючі голо-вки дощок. Задні кінці довгих дощок утворюють рукоятки, які знизу обрізають так, щоб можна було міцно тримати в руках. Колесо не має втулки і обертається не навколо осі, а разом з нею.

І саме у пізньому середньовіччі з'являються конструкції тачки наближені до іншого транспортного засобу гірників - вагонетки. Такими можна вважати так звані тачки-"собаки", або "угорські собаки" - найпоширеніший візок у ті часи. Ось як описує їх Г.Агрікола (1556 р.):

...гірники користуються ще тачкою великих розмірів, особливо при промиванні олов'яних розсипів. У цієї тачки передню поперечну стінку роблять вище, щоб утримувати занурений матеріал.

Місткість відкритого візка в півтора-два рази більше в порівнянні з тачкою, довжина її – близько 4 футів, ширина і висота – приблизно 2 і 1/2 фути. Відповідно до її прямокутної форми вона оббивається трьома прямокутними залізними смугами і з усіх боків зміцнюється залізними прутами. До днища прикріплені дві нерухомі залізні осі, на кінцях яких з обох сторін обертаються дерев'яні диски. Останні закріплені невеликими залізними шпильками (цвяхами), що перешкоджають сходженню їх з осей. Приєднаний до днища великий тупий цвях рухається в пазу, зробленому в відкаточному настилі, утримуючи вагонетку. Відкатник тримає руками тильну частину вагонетки і штовхає її перед собою. Так як під час руху вона видає звук, що нагадує деяким чином собачий гавкіт, її називають «собакою». Таку вагонетку застосовують при відкатці з дуже довгих штолень, так як рухати її легко, а навантажувати її можна важче.

Новий час[ред.ред. код]

Сленгове - тачка, крута тачкаавтомобіль.[4]

Дивіться також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. M. J. T. Lewis, S.470ff.
  2. M. J. T. Lewis, стр.453-475
  3. Matthew Paris: Life of SS Alban and Amphibalus [1]
  4. «Тачка» у словнику сленгу «Мислово», Перевірено 2013-7-14