Теодор Бухгольц
| Теодор Бухгольц | ||||
|---|---|---|---|---|
| Theodore Buchholz | ||||
 | ||||
| При народженні | Theodore Alexander Ferdinand Buchholz | |||
| Народження |
9 червня 1857 Влоцлавек, Влоцлавський повіт[d], Варшавська губернія, Королівство Польське, Російська імперія | |||
| Смерть | 7 травня 1942 (84 роки) | |||
| Ленінград, РРФСР, СРСР | ||||
| Поховання | Смоленський лютеранський цвинтарd | |||
| Жанр | портрет | |||
| Навчання | Выще художнє училище Санкт-Петербурзької Імператорської Академії мистецтв | |||
| Діяльність | художник, педагог | |||
| Напрямок | класичний, модерн | |||
| Член | СХ СРСР | |||
|
| ||||
 Теодор Бухгольц у Вікісховищі | ||||
Теодор Бухгольц (9 червня 1857, Влоцлавек, Варшавська губернія — 7 травня 1942, Ленінград) — російський художник, німецького походження.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в родині власника Влоцлавської друкарні Теодора Густава Бухгольца і його дружини Елеонори Фотке.
Закінчив реальну гімназію в рідному місті. У 1878 році вступив до Вищого художнього училища (ВХУ) Санкт-Петербурзької Імператорської Академії мистецтв, навчався під керівництвом П. П. Чистякова і В. І. Якобі.
У 1884 році за малюнок і етюд був нагороджений двома великими срібними медалями, в 1885-му представив до Ради ІАМ програмну картину «Дедал і Ікар», за яку отримав малу золоту медаль і звання класного художника II ступеня.
Будучи учнем ВХУ, почав працювати як графік, співпрацював з журналами «Нива», «Північ 1888)», «Батьківщина». З 1891 року — член петербурзького Товариства російських художників-ілюстраторів.
З 1888 року брав участь у виставках Академії мистецтв, Товариство російських акварелістів, Санкт-Петербурзького товариства художників.
У 1893—1919 роках викладав в Художній школі Імператорського (з 1918 — Всеросійського) Товариства заохочення мистецтв.
Після 1917 року брав участь у розвитку агітаційно-масового мистецтва, оформляв революційні свята. У 1918 році до річниці Жовтневої революції розробив ескізи мальовничого оздоблення Петрограда — Великого проспекту на Василівському острові, тріумфальної арки в Гавані.
У 1919—1932 роках викладав в середніх навчальних закладах, будинках культури та клубах Ленінграда, професор.
Помер під час блокади Ленінграда, похований на Смоленському лютеранському кладовищі.
Був одружений із скульпторкою М. Л. Діллон (1858—1932).
Творчість[ред. | ред. код]
Писав, головним чином, картини на історичні теми і жанрові полотна. Серед живописних творів художника — також портрети, картини на соціально-побутові теми, пейзажі («Великий канал. Венеція» (1898), Ростовський обласний музей образотворчих мистецтв; «І. Ю. Рєпін серед друзів», акварель (1900), «Вілла Сальво. Лугано» (1913, обидві в Державному Російському музеї); «Безробіття» (1906, Національний художній музей Республіки Білорусь, Мінськ. В кінці XIX століття в його творчості став переважати стиль сецесії. Після перевороту 1917 року — автор картин на теми соціального будівництва.
Галерея[ред. | ред. код]
 |
 |
 |
 |
Література[ред. | ред. код]
- Рилов А. А. Спогади. — Л., 1940. — С. 178, 226.
- Агітаційно-масове мистецтво перших років Жовтня. — М., 1971. — С. 21, 23, 27, 55, 57.
Посилання[ред. | ред. код]
|
