Рєпін Ілля Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ілля Юхимович Рєпін
REPIN portret REPIN.jpg
Автопортрет, 1878
Ім'я при народженні Ілля Юхимович Рєпін
Дата народження 24 липня (5 серпня) 1844(1844-08-05)
Місце народження Російська імперія м. Чугуїв, Харківська губернія
Дата смерті 29 вересня 1930(1930-09-29) (86 років)
Місце смерті Flag of Finland.svg смт. Куоккала, Виборзька губернія
Національність українець[Джерело?]
Напрямок реалізм, історизм
Вплив Митрофан Федоров

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (рос. Илья Ефимович Репин; * 24 липня (5 серпня) 1844(18440805), Чугуїв, Харківська губернія 29 вересня 1930, Куоккала, Виборзька губернія) — російський художник-реаліст українського походження.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Чугуєві (Україна), походить з родини військового поселенця. Одним із його предків був український козак Ріпа[Джерело?]. Хлопцем навчався у місцевій іконописній майстерні. У 20 років подався до столиці Російської імперії — Санкт-Петербурга.

З 1863 року в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-71 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв (учень І. М. Крамського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італії та Франції.

Перебування за кордоном[ред.ред. код]

За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.

Рєпін самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 18731876, хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.

1870-80-ті рр.[ред.ред. код]

Період був насичений подорожами по Росії та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них — «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священика, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму розв'язує й полотно «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

В Академії[ред.ред. код]

З 1893 — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року). З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича — Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. А майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Смерть[ред.ред. код]

Рєпін помер у своїй садибі «Пенати», яка після розпаду Російської імперії опинилася на території Фінляндії. За заповітом, тіло поховали в парку садиби без труни. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена.

Сім'я[ред.ред. код]

Художник був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною — Вірою Олексіївною — не задовольнив художника, і він розірвав його. Друга дружина художника — Нордман Северова, письменниця, померла від сухот (туберкульозу).

Син Рєпіна Юрій став другорядним художником, не залишивши відомого сліду в російському мистецтві. Одна з дочок була розумово відсталою.

Творчість[ред.ред. код]

Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Найвідоміші твори:

  • «Бурлаки на Волзі» (1870–1873),
  • «Іван Грозний і син його Іван» (1881–1885),
  • «Царівна Софія» (1879),
  • «Засідання Держ. Ради» (1901–1903).

На українські теми:

  • «Портрет І. С. Тургенєва»,
  • «Етюд академічної натурниці»,
  • «Солоха і дяк»

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Музей-садиба Рєпіна «Здравнєво», Білорусь.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І. Є. Рєпіна».

Рєпін був членом журі комісії, метою якої було створення пам'ятника Т. Шевченко до 100-річчя з дня народження поета й художника. Як і деякі інші українські художники, Рєпін вийшов із журі, оскільки був невдоволений остаточним вибором комісії. Ілля Юхимович називав Шевченка «апостолом свободи» і власноруч виконав кілька ескізів для проекту пам'ятника. В. К. Розвадовський мав намір створити листівку, гроші від продажу якої спрямувати на будівництво пам'ятника. Для цього І. Рєпін намалював аквареллю «Прометея» з поеми Шевченко «Кавказ». Рєпін став членом-засновником Спілки захисту пам'ятників Т. Шевченко, устав якої не було утверджено владою.

І. Рєпін допомагав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва.

Тема народовців[ред.ред. код]

Серед картин-відгуків на сучасні художнику події особливе місце посіла серія про народовців. Рєпін добре усвідомлював усю скандальність теми, її антидержавне спрямування. Широко розрекламовані картини цієї серії в часи СРСР мало хто знав при житті художника.

Запобігаючи доносам і неприємностям з російським урядом, Рєпін створив серію невеличких картин, яку постійно ховав і показував лише довіреним особам. Серед картин серії —

  • «Арешт пропагандиста» (1880)
  • «Під конвоєм» (1876)
  • «Не чекали» (1884)
  • «Сповідь», яку вже в СРСР перейменували у «Відмову від сповіді» (1885).

Серія могла бути знищена як самим художником, так і сучасниками. На щастя, цього не сталося. Усі кращі варіанти серії зберігає Третьяковська галерея.

Релігійні композиції Іллі Рєпіна[ред.ред. код]

Портрети роботи Рєпіна[ред.ред. код]

Учні Рєпіна[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Москвинов В. Репин на Харковщине. X. 1959; Репин и Украина. К. 1962;
  • Велічко Ю. Україна в творчості І. Є. Репіна. К. 1963.
  • Репин и Здравнёво. Библиографический указатель. 1995–2001 / Сост. Шишанов В. А. Витебск: Витебский областной краеведческий музей, 2001. 20 с. [1]
  • Сухоруков А., Шишанов В. К истории создания музея-усадьбы И. Е. Репина «Здравнёво» // Белорусско-русское культурное взаимодействие конца XIX-начала XX в.: Материалы научной конференции, посвящённой 150-летию со дня рождения И. Е. Репина и 100-летию пребывания художника в Беларуси. Витебск, 1995. С.111-117.
  • Шишанов В. Здравнёво. Исторический облик и музеефикация усадьбы // Матэрыялы II Міжнароднай канферэнцыі па праблемах музеефікацыі унікальных гістарычных тэрыторый. Полацк, 1996. С.38-44.[2]
  • Сухарукаў А., Шышанаў В. Музей-сядзіба І. Я. Рэпіна «Здраўнёва» як цэнтр развіцця беларуска-рускіх культурных сувязяў// Нацыянальныя меншасці Беларусі. Кн.3. Брэст-Мінск, 1996. С.18-19.
  • Шишанов В. Репин в Белоруссии // Служба спасения 01 (Минск). 2000. № 5. С.54-57.
  • Шышанаў В. Невядомае Здраўнёва // Віцебскі сшытак. 2000. № 4. С.90-115.
  • Шышанаў В. Беларусь і беларусы вачыма Іллі Рэпіна // Гісторыя, культуралогія, мастацтвазнаўства: Матэрыялы III Міжнар. кангрэса беларусістаў «Беларуская культура ў дыялогу цывілізацый» (Мінск, 21-25 мая, 4-7 снеж. 2000 г.). Мн.: «Беларускі кнігазбор», 2001. (Беларусіка = Albaruthenica; Кн. 21). С.311-316.
  • Сухарукаў А., Шышанаў В. Рэпіна І. Я. Музей-сядзіба «Здраўнёва» // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Т.6. Кн.1. Мн.: БелЭн, 2001. С.174.
  • Шишанов В. А. Здравнёво: после октября 1917 // Репинские чтения: Материалы чтений в Музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты» (2003–2004). СПБ.: «ИП Комплекс», 2004. С.80-89.[3]
  • Шишанов В. А. К истории коллекции работ Репина в Витебском областном краеведческом музее // Репинские чтения: Материалы чтений в Музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты» (2003–2004). СПБ.: «ИП Комплекс», 2004. С.90-97.[4]
  • Шишанов, В. А. Материалы Государственного архива Витебской области о школе в усадьбе «Здравнево» / В. А. Шишанов // Адукацыя на Віцебшчыне: гісторыя і сучаснасць: матэрыялы рэспуб. навук.-практ. канф., Віцебск, 30-31 сакавіка 2010 г., Віц. дзярж. ун-т, редкал.: В. У. Акуневіч (адк. рэд.) [і інш.] — Віцебск: УА «ВДУ імя П. М. Машэрава», 2010. — С.128-132.[5]
  • Шишанов, В. А. Здравнёвские работы И. Е. Репина в русской художественной критике конца XIX — начала XX в. / В. А. Шишанов // Искусство и культура (Витебск). — 2011. — № 3. — С. 34 — 42.[6]

Посилання[ред.ред. код]