Рєпін Ілля Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ілля Юхимович Рєпін
Ilya Yefimovich Repin 1890 cropped.jpg
Світлина 1890 року
Ім'я при народженні Ілля Юхимович Рєпін
Дата народження 24 липня (5 серпня) 1844(1844-08-05)
Місце народження Російська імперія місто Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія
Дата смерті 29 вересня 1930(1930-09-29) (86 років)
Місце смерті Flag of Finland.svg селище Куоккала, Терійокі, Фінляндія
Напрямок реалізм, історизм
Вплив Митрофан Федоров
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (рос. Илья Ефимович Репин; * 24 липня (5 серпня) 1844(18440805), Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія 29 вересня 1930, Куоккала, Терійокі, Фінляндія) — російський художник-реаліст українського походження.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився у Чугуєві (нині Харківської області), у родині військового поселянина-колоніста Юхима Рєпіна. Як був переконаний сам Ілля походив він з козацького роду, що носив зросійщене прізвище Ріпа. В дитинстві Ілля спізнав увесь тягар злиденного життя, соціальний стан військових поселян в Російській імперії був лише трохи ліпший над станом кріпаків. Протягом майже чотирьох років працював в іконописній артілі Бунакова, розписував та поновлював церкви на Слобожанщині, таким чином здобув елементарну художню освіту. На зароблені 100 рублів двадцятилітнім юнаком подався до єдиного в Російській імперії закладу де навчали художників — Петербурзької Академії Мистецтв.

Юність[ред.ред. код]

Спершу, з 1863 року в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-71 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв (учень І. М. Крамського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у освітню подорож до Італії та Франції.

Освітня мандрівка[ред.ред. код]

Ілля Рєпін, Віра Шевцова, 1869
Ілля Рєпін, Автопортрет з Наталією Нордман, 1903

За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.

Рєпін самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 18731876, хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.

1870-80-ті роки[ред.ред. код]

Період був насичений подорожами по Росії та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них — «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священика, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму розв'язує й полотно «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

В Академії. Зрілість[ред.ред. код]

З 1893 — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року). З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича — Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. А майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Фінський період[ред.ред. код]

Могила Іллі Рєпіна

Після здобуття Фінляндією незалежності від Росії, Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербургу, згодом більшовики також перекрили шлях і до України. 1919 року Рєпін подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицького перевороту. Так було покладено початок знаменитій колекції «Атенеум». 1920 року Іллю Рєпіна прийняли до складу Товариства.

Смерть[ред.ред. код]

Рєпін помер у своїй віллі «Пенати» в невеличкому фінському селищі Куоккала. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку недалеко від будинку і пагорба який він Ілля Рєпін називав Чугуєвою гікою. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена.

Сім'я[ред.ред. код]

Художник був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною — Вірою Олексіївною Шевцовою — не задовольнив художника, і він розірвав його. Друга дружина художника — Наталія Нордман, письменниця, померла від сухот (туберкульозу).

Син Рєпіна Юрій став другорядним художником, не залишивши відомого сліду в російському мистецтві. Одна з дочок була розумово відсталою.

Творчість[ред.ред. код]

Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Найвідоміші твори[Джерело?]:

  • «Бурлаки на Волзі» (1870–1873),
  • «Іван Грозний і син його Іван» (1881–1885),
  • «Царівна Софія» (1879),
  • «Засідання Держ. Ради» (1901–1903).

На українські теми:

  • «Портрет І. С. Тургенєва»,
  • «Етюд академічної натурниці»,
  • «Солоха і дяк»

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І. Є. Рєпіна».

Рєпін був членом журі комісії, метою якої було створення пам'ятника Т. Шевченко до 100-річчя з дня народження поета й художника. Як і деякі інші українські художники, Рєпін вийшов із журі, оскільки був невдоволений остаточним вибором комісії. Ілля Юхимович називав Шевченка «апостолом свободи» і власноруч виконав кілька ескізів для проекту пам'ятника. В. К. Розвадовський мав намір створити листівку, гроші від продажу якої спрямувати на будівництво пам'ятника. Для цього І. Рєпін намалював аквареллю «Прометея» з поеми Шевченко «Кавказ». Рєпін став членом-засновником Спілки захисту пам'ятників Т. Шевченко, устав якої не було утверджено владою.

І. Рєпін допомагав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва.

Тема народовців[ред.ред. код]

Серед картин-відгуків на сучасні художнику події особливе місце посіла серія про народовців. Рєпін добре усвідомлював усю скандальність теми, її антидержавне спрямування. Широко розрекламовані картини цієї серії в часи СРСР мало хто знав при житті художника.

Запобігаючи доносам і неприємностям з російським урядом, Рєпін створив серію невеличких картин, яку постійно ховав і показував лише довіреним особам. Серед картин серії —

  • «Арешт пропагандиста» (1880)
  • «Під конвоєм» (1876)
  • «Не чекали» (1884)
  • «Сповідь», яку вже в СРСР перейменували у «Відмову від сповіді» (1885).

Серія могла бути знищена як самим художником, так і сучасниками. На щастя, цього не сталося. Усі кращі варіанти серії зберігає Третьяковська галерея.

Релігійні композиції Іллі Рєпіна[ред.ред. код]

Портрети роботи Рєпіна[ред.ред. код]

Учні Рєпіна[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Москвинов В. Репин на Харковщине. X. 1959; Репин и Украина. К. 1962;
  • Велічко Ю. Україна в творчості І. Є. Репіна. К. 1963.
  • Репин и Здравнёво. Библиографический указатель. 1995–2001 / Сост. Шишанов В. А. Витебск: Витебский областной краеведческий музей, 2001. 20 с. [1]
  • Сухоруков А., Шишанов В. К истории создания музея-усадьбы И. Е. Репина «Здравнёво» // Белорусско-русское культурное взаимодействие конца XIX-начала XX в.: Материалы научной конференции, посвящённой 150-летию со дня рождения И. Е. Репина и 100-летию пребывания художника в Беларуси. Витебск, 1995. С.111-117.
  • Шишанов В. Здравнёво. Исторический облик и музеефикация усадьбы // Матэрыялы II Міжнароднай канферэнцыі па праблемах музеефікацыі унікальных гістарычных тэрыторый. Полацк, 1996. С.38-44.[2]
  • Сухарукаў А., Шышанаў В. Музей-сядзіба І. Я. Рэпіна «Здраўнёва» як цэнтр развіцця беларуска-рускіх культурных сувязяў// Нацыянальныя меншасці Беларусі. Кн.3. Брэст-Мінск, 1996. С.18-19.
  • Шишанов В. Репин в Белоруссии // Служба спасения 01 (Минск). 2000. № 5. С.54-57.
  • Шышанаў В. Невядомае Здраўнёва // Віцебскі сшытак. 2000. № 4. С.90-115.
  • Шышанаў В. Беларусь і беларусы вачыма Іллі Рэпіна // Гісторыя, культуралогія, мастацтвазнаўства: Матэрыялы III Міжнар. кангрэса беларусістаў «Беларуская культура ў дыялогу цывілізацый» (Мінск, 21-25 мая, 4-7 снеж. 2000 г.). Мн.: «Беларускі кнігазбор», 2001. (Беларусіка = Albaruthenica; Кн. 21). С.311-316.
  • Сухарукаў А., Шышанаў В. Рэпіна І. Я. Музей-сядзіба «Здраўнёва» // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Т.6. Кн.1. Мн.: БелЭн, 2001. С.174.
  • Шишанов В. А. Здравнёво: после октября 1917 // Репинские чтения: Материалы чтений в Музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты» (2003–2004). СПБ.: «ИП Комплекс», 2004. С.80-89.[3]
  • Шишанов В. А. К истории коллекции работ Репина в Витебском областном краеведческом музее // Репинские чтения: Материалы чтений в Музее-усадьбе И. Е. Репина «Пенаты» (2003–2004). СПБ.: «ИП Комплекс», 2004. С.90-97.[4]
  • Шишанов, В. А. Материалы Государственного архива Витебской области о школе в усадьбе «Здравнево» / В. А. Шишанов // Адукацыя на Віцебшчыне: гісторыя і сучаснасць: матэрыялы рэспуб. навук.-практ. канф., Віцебск, 30-31 сакавіка 2010 г., Віц. дзярж. ун-т, редкал.: В. У. Акуневіч (адк. рэд.) [і інш.] — Віцебск: УА «ВДУ імя П. М. Машэрава», 2010. — С.128-132.[5]
  • Шишанов, В. А. Здравнёвские работы И. Е. Репина в русской художественной критике конца XIX — начала XX в. / В. А. Шишанов // Искусство и культура (Витебск). — 2011. — № 3. — С. 34 — 42.[6]

Посилання[ред.ред. код]