Теорія архітектури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коринтський ордер

Теорія архітектури - наука про природу і специфіку архітектури і про її загальні закономірності.

Теорія архітектури охоплює розробку фундаментальних проблем архітектури:

  • її соціальних і соціально-функціональних аспектів, формо- і стилеутворення, семантики, естетики та художньої образності, а також конструктивно-технічної, економічної, соціально-культурної та екологічної обумовленості архітектурної діяльності, етнокультурних і регіональних особливостей, збереження історико-культурних цінностей, архітектурної спадщини, взаємин традицій і новаторства, творчого освоєння історичного досвіду;
  • виявлення і вивчення пам'яток архітектури і містобудування, закономірностей і особливостей процесу розвитку професійної майстерності з давніх часів до сучасності, ролі і місця архітектури певної країни в світовому архітектурному процесі творчості майстрів архітектури.

Предмет теорії архітектури[ред. | ред. код]

Теорія архітектури розглядає архітектуру як мистецтво проектувати і будувати будівлі і споруди, створювати матеріально організоване середовище. Разом з тим вивченням архітектури займаються й інші науки, наприклад, історія архітектури, філософія, соціологія, культурологія, естетика. Кожна з них вивчає архітектуру під певним кутом зору, розглядає лише ту чи іншу її сторону, аспект. Основа предмета теорії архітектури - загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування архітектури як мистецтва, її сутність, зміст і форми. Також в предмет теорії архітектури входить система основних понять (категорій).

Метод теорії архітектури[ред. | ред. код]

Під методом науки розуміється сукупність прийомів, засобів, принципів і правил, за допомогою яких осягається предмет, отримуються нові знання. Всі методи теорії архітектури в залежності від ступеню їх поширеності можна привести в наступну систему.

  1. Загальні методи - це філософські, світоглядні підходи, які виражають найбільш універсальні принципи мислення. Серед загальних виділяють метафізику і діалектику (матеріалістичну й ідеалістичну).
  2. Загальнонаукові методи - це прийоми, які не охоплюють всього наукового пізнання, а застосовуються лише на окремих його етапах, на відміну від загальних методів. До числа загальнонаукових методів відносять аналіз, синтез, системний і функціональний підходи, метод соціального експерименту.
  3. Спеціальнонаукові методи - це прийоми, які виступають наслідком засвоєння теорією архітектури наукових досягнень конкретних (спеціальних) технічних, природничих і гуманітарних наук. До них відносять конкретно-соціологічний, статистичний, кібернетичний, математичний тощо. 

Співвідношення теорії архітектури й історії архітектури[ред. | ред. код]

Взаємозв'язок і взаємодія теорії архітектури й історії архітектури проявляються, зокрема, в тому, що при проведенні теоретичних досліджень неможливо обійтися без конкретного історичного матеріалу, без знання основних історичних подій і процесів, без розуміння того, що процес розвитку архітектури вивчається в рамках історії архітектури під іншим кутом зору і в хронологічному порядку. У той же час цей взаємозв'язок і взаємодія полягають в тому, що історія архітектури в процесі пізнання не може часто обійтися без висновків і узагальнень, зроблених в рамках теорії архітектури.

Категорії архітектури[ред. | ред. код]

  • Композиція (як дія, процес) - творення, складання, розробка.
  • Архітектурна композиція - таке розташування частин і форм будівлі або комплексу і співвідношення їх між собою і з цілим, яке:
  1. визначається в першу чергу різноманітним вмістом архітектури, а також навколишніми умовами;
  2. будується за законами науки і мистецтва;
  3. слугує цілям створення реалістичного твору, що відповідає одночасно функціональним, техніко-економічним й ідейно-естетичним вимогам;
  4. відрізняється гармонійністю, органічною єдністю, узгодженістю частин і цілого у всіх їх зв'язках і взаєминах.
  • Функція - призначення приміщення, будівлі, простору, що відбивається в більшій чи меншій мірі на його формі.
  • Форма:
  1. Форма (філософія) - поняття, яке визначається співвідносно до понять змісту і матерії;
  2. Форма (предмета) - взаємне розташування меж (контурів) предмета.
  • Структура - внутрішня будова предмета, прихована зовнішньою формою. Внутрішній устрій пов'язаний з категоріями цілого і його частин.
  • Конструкція - інженерне рішення архітектурного об'єкта щодо структури, плану і взаємного розташування.
  • Архітектоніка (тектоніка) - вираження в архітектурній формі принципу роботи конструкції.
  • Середовище
  • Об'єм - замкнута, цільна одиниця середовища, яка сприймається ззовні.
  • Простір - частина середовища, що сприймається зсередини.
  • Архетип - первісна модель, вперше сформований споконвічний тип.
  • Симетрія - в широкому сенсі - незмінність за будь-яких змін.
  • Асиметрія - відсутність або порушення симетрії.
  • Пропорційність - співмірність, певне співвідношення окремих частин предмета між собою. В античності ґрунтувалося на понятті золотого перетину.
  • Масштабність (відповідність) - відношення розмірів елементів архітектурної форми до розмірів людини.
  • Масштаб - відношення розмірів елементів архітектурної форми до розмірів цілого архітектурного об'єкта, а також відношення розмірів об'єкта до елементів навколишнього середовища.
  • Метр - рівномірне повторення одного або декількох елементів.
  • Ритм - нерівномірне, але закономірне повторення одного або декількох елементів.
  • Модуль - попередньо задана величина, розмір, кратним якому приймаються інші розміри під час розробки проекту будівлі або під час оцінки вже існуючої.

Розділи загальної теорії архітектури[ред. | ред. код]

Теорія архітектурної композиції[ред. | ред. код]

Наука, що займається вивченням елементів і засобів архітектурної композиції, прийомів, принципів і закономірностей її побудови, носить назву теорії архітектурної композиції і складає частину загальної теорії архітектури.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Некрасов А.И. Теория Архитектуры. - М.: Стройиздат, 1994. - 480 с. ISBN 5-274-01219-1