Культурологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Культуроло́гія — це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв 'язки та взаємовпливи. Культурологія стала системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури.

Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Назва дисципліни[ред.ред. код]

Термін «культурологія» у 1909 р. запропонував німецький філософ і фізик В. Освальд, який виявив різницю між культурологією й соціологією, а також використав цей термін для опису специфічних явищ, яким є культура як феномен суто людської діяльності. У 1939 р. американський філософ Леслі Уайт увів цей термін у контекст антропологічних досліджень про культуру, його праці «Наука про культуру» (1949 р.)[1], сприяла виділенню культурології в самостійну науку[2].

Термін отримав поширення у країнах Східної Європи, натомість в англомовних країнах відповідна дисципліна називається Cultural studies, а в німецькомовних — Kulturwissenschaft. Феномен культури в цих країнах розуміється переважно в соціально-етнографічному сенсі, тому основною наукою вважається культурна антропологія.

В Україні культурологія як обов'язкова навчальна дисципліна була виділена в 2003 році. Натомість ВАК не виділяє спеціальності культурологія[3], проте культурологи мають можливість здобувати науковий ступінь за спеціальністю 17.00.01 — «історія і теорія культури», що має три напрямки — мистецтвознавство, філософські та історичні науки (відповідно науковий ступінь здобувається з мистецтвознавства, історичних або філософських наук).

Предмет культурології[ред.ред. код]

Визначення предмету культурології є актуальною проблемою сучасної науки[4]. В сучасних навчальних посібниках з культурології в якості предмету культурології розглядаються смисли, втілені у результатах культурної діяльності людства[5], історичний та соціальний досвід людини[6], а також самі дослідження феномену культури[7]. Нечіткість предмета культурології та різні версії її визначення зумовлені складністю і багатоманітністю реальності культури[8]

Основні завдання[ред.ред. код]

Основні завдання культурології:

  1. аналіз культури як системи культурних феноменів;
  2. виявлення ментального змісту культури;
  3. дослідження типології культури;
  4. розв'язання проблем соціокультурної динаміки;
  5. вивчення культурних кодів та комунікацій.

Сутність культури[ред.ред. код]

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку сенсу життя до естетики.[9]

Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характерно, що доля культурного міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їхні секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки. Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.

Елементи людської природи являють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини являє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не зважаючи на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїми вміннями від руки первісної людини. Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні».

Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми. Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства. Одвічно людина і людство не мали інших потреб, окрім тих, які започаткувала в нас природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду «людина» та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид в природі, людина свої вітальні потреби може задовольнити лише способами принципово відмінними від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріального життя, або другої природи.

Отже, акти людської діяльності відповідно слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним. Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного. Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає у тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі.

Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність. Відповісти на це питання індивід мав сам, бо природа з приводу цього нічого не підказала. Таким чином, суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднують людських індивідуумів в суспільне ціле Саме в цьому полягає філософський сенс культури. Потреба в праці та спілкуванні — це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури — державу, мораль, право, науку, мистецтво; створювати уявлення про добро й справедливість, сумління і честь, які народжувались лише у процесі спілкування.

Сутність культури та основні культурологічні парадигми[ред.ред. код]

Існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Деякі культурологи вважають, що сьогодні існують понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена та широким вживанням терміна «культура» в конкретних дисциплінах.

Термін «культура» у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним доповненням, позначаючим завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою, що відрізняє римлянина від варвара, цивілізовану людину від дикуна, природне від неприродного (штучного).

Незважаючи на різноманітність визначень культури, в них можна виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром виступає слово «культура» (лат. cultura — обробіток, вирощування, догляд). Первісне це стосувалось землеробської праці. В переносному значенні культура — це догляд, покращання, ушляхетнення тілесно-душевно-духовних нахилів та здібностей людини; відповідно існує культура тіла, душі і духовна культура (в цьому смислі Цицерон говорить уже про лат. cultura animi) — культуру душі.

Отже, культура — є сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу, в ході історичного розвитку суспільства.

Специфіка культури як якісної характеристики духовно-практичного освоєння людиною світу (зовнішнього та власного, внутрішнього) відбивається у тому, що вона (культура) свідчить, в якій мірі людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою. Культура відповідно, в такій же мірі, як і праця, робить людину людиною. Але якщо праця — це єдина соціальна субстанція, що створює людину та розвиває її сутнісні сили, то культура є єдиною соціальною мірою, демонструючи, в якій мірі людина стала людиною. Інакше кажучи, культура є якісна характеристика розвитку суспільства.

Американський філософ Мемфорд вважав, що культурна робота була для розвитку людини важливішою аніж фізична праця. Важливіше, аніж обробіток землі, було створення тотемних стовбів, молитвенних дощечок, ритуальних танців і пісень, виконання обрядів, тобто здійснення чисто людських дій, що формували душу людини.

Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дозволяє виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури:

  1. культура — народжене суспільством, властиве суспільству соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини;
  2. культура — процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання навколишнього світу і самої людини у цьому світі, на отримання об'єктивної і достовірної інформації про світ, де головну роль грає наука і мистецтво;
  3. культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ й саму себе, але й визначити своє місце у світі, світоглядні установки;
  4. культура включає в себе сутність досягнутих людиною у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних орієнтацій людини у світі;
  5. культура, створюючи необхідні для орієнтації людини у світі норми поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей;
  6. культура виступає як потужній фактор формування людських сутнісних сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень, потреб, емоцій в справжні людські. Саме цьому полягає її гуманістичний зміст.

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Геґеля.

Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш-менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження.



Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Подольська Є. А., Лихвар В. Д., Іванова К. А. Культурологія. Навчальний посібник: Видання 2-ге, перероблене та доповнене. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 392 с.

Бібліографія[ред.ред. код]

Вітчизняні підручники
  • Багацький, Володимир Варламович. Культурологія. Історія і теорія культури XX століття [Текст] : навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / В. В. Багацький, Л. І. Кормич. — Вид. 2-ге, перероб. і доповн. — К. : Кондор, 2007. — 304с., 8 л. іл. — Бібліогр.: в кінці розділів. — ISBN 966-7982-49-1
  • Безвершук Ж. О. Культурологія : відповіді на питання екзаменаційних білетів [Текст] : нав.посібник / Ж. О. Безвершук. — К.: Знання, 2010. — 326с. Електронна версія
  • Білик Б. І. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Б. І. Білик ; Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНИГА, 2004. — 408 с.
  • Бокань, Володимир Андрійович. Культурологія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. А. Бокань ; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2000. — 134 с. — Бібліогр.: с. 131–133. — ISBN 966-608-041-9
  • Гіоргадзе, Галина Василівна. Культурологія для вищих мистецьких навчальних закладів [Текст] : навч.-метод. посіб. / Галина Гіоргадзе ; Київ. держ. ін-т декор.-приклад. мистец. і дизайну ім. М. Бойчука. — Л. : ЗУКЦ, 2011. — 135 с. : іл. — Бібліогр.: с. 130–135. — 300 экз. — ISBN 978-966-15-1884-0
  • Гриценко Т. Б. Культурологія : навч. посіб. / Т. Б. Гриценко, С. П. Гриценко, А. Ю. Кондратюк. — К., 2007.- 392 c. Електронний ресурс
  • Гончарук, Тетяна Вікторівна. Культурологія [Текст] : навч. посіб. / Т. В. Гончарук ; Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2004. — 214 с. — Бібліогр.: на почат. тем. — ISBN 966-7952-19-3
  • Культурологія: українська та зарубіжна культура [Текст] : навч. посіб. / М. М. Закович [та ін.]. — 3-тє вид., стер. — К. : Знання, 2007. — 567 c. — (Серія «Вища освіта XXI століття»). — Бібліогр.: в кінці ст. — ISBN 966-346-269-8 Електронна версія
  • Корженівський, Анатолій Степанович. Культурологія [Текст] : навч. посіб. / А. С. Корженівський, В. І. Смолінський ; Подільська держ. аграрно-технічна академія. Кафедра філософії і культурології. — Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2002. — 132 с. — Бібліогр.: в кінці гл. — ISBN 966-8119-09-6
  • Кормич, Людмила Іванівна. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття) [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Л. І. Кормич, В. В. Багацький ; Одеська національна юридична академія. — Х. : Одіссей, 2002. — 304 с.: іл. — Бібліогр.: в кінці розділів. — ISBN 966-633-144-6
  • Кравець М. С. Культурологія : підручник / М. С. Кравець. — Л. : Новий Світ-2000, 2008. — 320 с.
  • Матвєєва, Людмила Леонідівна. Культурологія [Текст] : курс лекцій: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Л. Л. Матвєєва. — К. : Либідь, 2005. — 512 с. — ISBN 966-06-0395-9 Електронний ресурс
  • Матвієнко, Любов Владленівна. Культурологія [Text] : навч. посібник / Л. В. Матвієнко ; Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285 с. — Бібліогр.: с. 279–281. — ISBN 966-629-261-0
  • Культурологія [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. І-IV рівнів акредитації / М. С. Кравець [та ін.]; заг. ред. В. М. Піча. — Л. : Магнолія плюс, 2003. — 236 с. — (Вища освіта в Україні). — Бібліогр.: с. 232–235. — ISBN 966-8340-06-х «Магнолія плюс»
  • Культурологія [Текст] : навч. посібник / Б. О. Парахонський [та ін.]; упоряд. О. І. Погорілий, М. А. Собуцький ; Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». — К. : Видавничий дім «КМ Академія», 2003. — 314 с. — Бібліогр.: в кінці розд. — ISBN 966-518-228-5
  • Культурологія : навч. посібник для студ. ВНЗ / М. П. Іщенко [и др.] ; Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : [б.в.], 2009. — 292 с
  • Культурологія : навч. посібник / Б. Г. Мачульський [та ін.] ; Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана». — К. : КНЕУ, 2007. — 376 с.
  • Культурологія: теорія та історія культури : Навчальний посібник / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула — Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c. Електронна версія
  • Основи культурології : навчальний посібник / Ред. Сандюк Л. О. ; Н. В. Щубелка ; В. О. ОДЕУ. — Автограф , 2007. — 400 с. Електронна версія
  • Павленко, Олександр Павлович. Культурологія [Текст] : посіб. для підготов. до іспитів / О. П. Павленко. — Вид. 4-е, стер. — К. : Паливода А. В. [вид.], 2010. — 175 с. — (Бібліотечка студента). — Бібліогр.: с. 174–175. — 500 экз. — ISBN 978-966-437-185-5
  • Подольська, Єлізавета Ананіївна. Культурологія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Є. А. Подольська, В. Д. Лихвар ; Національний фармацевтичний ун-т. — Х. : Видавництво НФаУ : Золоті сторінки, 2003. — 247 с.: іл., табл. — Бібліогр.: с. 244–245. — ISBN 966-615-173-1. — ISBN 966-8494-09-1
  • Сандюк Л. О.
  • Стеценко, Валерій. Культурологія (навчальна програма і головний зміст нормативного курсу) [Текст] : навч. посіб. / В. Стеценко, Л. Пітусь ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Філософський факультет. — Л. : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. — 284 с. — Бібліогр.: с. 262–281


Іноземні підручники
  • (рос.) Гуревич П. С. Культурология. — М., 1999.
  • (рос.) Кармин А. С. Основы культурологии. Морфология культуры. — СПб., 1997.
  • (рос.) Культурология XX век. Словарь / Под редакцией С. Я. Левит — СПб.: Университетская книга, 1997.
  • (рос.) Культурология. История мировой культуры: Учебник для вузов / Под редакцией профессора А. Н. Марковой. — М., 2002.

Посилання[ред.ред. код]

  1. The Science of Culture: A study of man and civilization. Farrar, Straus and Giroux, 1949.
  2. Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. Культурологія. Навчальний посібник / К.: Центр навчальної літератури, 2007.- 392 c. — предмет і завдання дисципліни
  3. Доктор культурології і таємничий орнамент українського рушника
  4. Ю. А. Брагін Деякі особливості застосування культурфілософської фундації предмета для визначення предмета культурології
  5. Закович. Розділ Що вивчає культурологія?
  6. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. Розділ Культурологія як наука та навчальна дисципліна
  7. Основи культурології
  8. Безвершук Ж. О. Розділ Культурологія
  9. Подольська Є. А., Лихвар В. Д., Іванова К. А. Культурологія. Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. — К., Центр навчальної літератури, 2005. — 392 с.


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.