Архітектура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства.

Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори.

Чинники архітектури[ред.ред. код]

Пропорції краси та гармонії за Вітрувієм, Леонардо да Вінчі

Як галузь суспільного виробництва мистецтво архітектури залежить від досягнень науково-технічного прогресу, характеру виробничих відносин, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. В останні десятиліття якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів споруд, з яких утворюються ансамблі, комплекси та цілі міста. Виникає і розвивається містобудування — проектування і спорудження міст. У процесі розвитку архітектури окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємопов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій та архітектурної форми.

До новітньої доби в архітектурі канонічними та навіть взірцевими вважались архітектурні формули Вітрувія (римський архітектор та інженер другої половини 1 ст. до н. е.), що відповідали потребам свого часу (бароко, класицизм, готика, романський стиль та ін.). Саме Вітрувій обґрунтував, що першоосновами архітектури є міцність, користь та краса. За ним краса будь-якої споруди залежить від пропорцій, які мають співвідноситись із певними, визначеними ним, гармонічними відношеннями пропорцій людського тіла.

Із настанням періоду модернізму (не плутати з модерном) та із розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів та технологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різності культур, архітектурна форма майже незворотно стала відриватись від функції. Сьогодні форма все частіше залежить не від матеріалу, як в часи Вітрувія, а від семіотичних претензій замовника чи автора-архітектора. Формули Вітрувія стала цікавити лише студентів і «класицистів». Розвивається в різноманітних стилях архітектура надзвичайно масштабно і поширено в усьому світі, особливо сьогодні цінується краса давніх звичаїв та їх модернізація.

Зародження архітектури[ред.ред. код]

Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу у добу пізнього палеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли виникли перші штучно споруджені житла і поселення. Були освоєні найпростіші прийоми організації простору на основі прямокутника і кола, почався розвиток конструктивних систем з опорами-стінами або стійками, конічним, двоскатним або плоским балковим покриттям. Застосовувалися природні матеріали (дерево, камінь), виготовлялась цегла-сирець. Все це було освоєно людиною раніше, ніж з'явилась писемність.

Кінець існування первісного суспільства позначився будівництвом фортець зі стінами або земляними валами та ровами. У мегалітичних спорудах (менгіри, дольмени, кромлехи) поєднання вертикальних та горизонтальних блоків каменю свідчить про подальше освоєння закономірностей архітектоніки (наприклад, кромлех в Стоунхенджі, Великобританія). Варто згадати також оселі на палях у Франції, глиноплотові будинки Трипільської культури в Україні.

Архітектура рабовласницької доби[ред.ред. код]

Піраміди в Гізі

Із виникненням держави склалася і нова форма поселення — місто як центр управління та центр ремісничого виробництва і торгівлі. Збільшувалася кількість типів будівель, різниця між якими стало визначатися не тільки їх функцією, але і призначенням для пануючого класу або експлуатованих мас. Із виділенням класів у суспільстві визначальними для архітектури стають суспільні відносини, а не взаємини людини з природою.

У великих рабовласницьких деспотіях осередок влади та матеріальні ресурси зконцентровані в руках нечисленної правлячої верхівки, а також експлуатація величезної кількості рабів у поєднанні з певними успіхами у галузі науки і техніки стали основою будівництва великих іригаційних споруд, монументальних палаців і храмів, покликаних стверджувати непорушність і могутність влади божества та обожнювання правителів.

Будівництво грандіозних будівель, переважна масивність конструкцій ґрунтувалися на величезних витратах примітивної фізичної праці. Проте створення таких споруд свідчить про накопичення будівельного досвіду, про складені принципи композиції будівлі та ансамблю. В архітектурних творах Стародавнього Сходу виявляються певні закономірності композиції, розуміння симетрії, ритму. В архітектурних образах відбито ідею утвердження могутності та непохитності рабовласницького ладу.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Архітектура античної Греції[ред.ред. код]

В умовах демократії Стародавньої Греції вперше створюється цілісне середовище міст-держав — полісів. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць та головною площею — агорою — центром торгівлі і громадського життя. Був розроблений тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра — перистиль.[1]

Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храмом, присвяченим божеству, покровителю міста. Класично завершеним типом храму став периптер. Найяскравішим його прикладом вважається головний храм Афінського акрополя — Парфенон 5 століття до н.е.. Невпинний розвиток громадського життя давньогрецького поліса породив такі типи споруд, як театр, стадіон тощо. Так в Афінах зявились Театр Діоніса, а пізніше Одеон Ірода Аттичного, унікальний мармуровий стадіон Панатінаїкос.

Мірою красоти і гармонії, пропорційності і масштабу будівель і споруд є людина. У часи розквіту Стародавньої Греції більшість храмів і великих громадських будинків споруджувалася з мармуру.

На основі естетичного осмислення стійко-балкової конструкції у Стародавній Греції створюється ордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєднались висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу. Саме так, «корисність» і «краса» архітектури матеріалізувалися в давньогрецькому храмі у пластичних формах, що незалежні одна від одної. До того ж, його об′ємно-просторова композиція має ясно виявлену осьову побудову і розрахована на динамічне сприймання її «краси» з багатьох точок зору у русі і часі.

Еллінські майстри архітектури у 5-6 ст. до н.е. створили цілісну композиційну систему архітектурного ордера (від лат. ordo—ряд, порядок). В давньогрецькій архітектурі розрізняють доричний, іонічний і корінфський ордери. Художня цілісність грецького ордера настільки довершена, що він отримав здатність відтворюватися як самостійна композиційна система, яка додається до фасаду або інтер′єра споруди задля красоти. Таким чином, у самій суті архітектури Еллади була закладена можливість застосування професійних засобів виразності, що незалежні від функціонально-конструктивної основи будівель і споруд.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Архітектура Стародавнього Риму[ред.ред. код]

У Стародавньому Римі, величезній середземноморській державі, архітектура успадкувала традиції грецької, провідного значення набули споруди, що відображали могутність римської республіки (пізніше — імперії), а також задовольняли потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів та акведуків. Для зведення масштабних будівель велику роль відіграло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема бетону.

Інтер'єр римського Пантеону

Були розроблені раціональні методи будівництва, яке зрештою набуло гігантського розмаху. Створювалися великі ансамблі (громадські центри — форуми) та громадські споруди, розраховані на величезні маси народу: амфітеатри (Колізей у Римі), театри, терми, криті ринки, базиліки. Тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього замкненого простору (атрій, перистиль), був розвинутий та вдосконалений. У перенаселених містах виникли 5- та навіть 6-поверхові житлові будинки для незаможних — інсули. Отримали широке застосування арочні та склепінчасті конструкції (храм Пантеон в Римі, накритий величезним куполом), які розвинулись також в архітектурі елліністичної Парфії.

Архітектура Римської імперії від суворих і доцільних переходить до великовагових, пишних, іноді перебільшених форм, ускладнених поземних планів. Посилюються елементи декоративності, зовнішньої виразності споруд. Архітектурний ордер став невіддільним від уявлення про прекрасне в архітектурі.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Архітектура доби феодалізму[ред.ред. код]

Католікон, Велика лавра, Афон — яскравий приклад хрестово-купольного храму

В епоху феодалізму архітектура розвивається на основі більш диференційованого поділу праці. Праця рабів змінюється діяльністю ремісників-професіоналів. За феодалізму область розповсюдження монументальної архітектури значно розширюється, охоплюючи Європу, Азію, більшу частину Африки, частину Америки. Проте нерівномірність розвитку, вплив місцевих умов і традицій на архітектуру епохи феодалізму справляли значніший вплив, ніж на архітектуру рабовласницьких цивілізацій.

Феодальні війни змушували до широкого розвитку фортифікаційних споруд, які захищали міста і резиденції феодалів (замки і палаци Франції, Німеччини, Іспанії та інших європейських країн), Середньої Азії та Закавказзя (російські Кремль та монастирі-фортеці).

Архітектура Візантії[ред.ред. код]

Ідеологічне панування релігії дало поштовх широкому будівництву культових споруд. Новим завданям, яке вирішила архітектура Візантії, було формування внутрішнього простору християнських храмів, здатних вміщувати тисячі прочан, а також створення в них особливого середовища.

Поряд з успадкованими від Рима типами базиліки та центрично-купольними будівлями формувалися купольні базиліки та хрестово-купольні храми. Сферичні купола поєднувалися з прямокутною в плані системою опор. Конструкція отримувала ясний вираз в архітектурній формі хрестово-купольних храмів. Архітектура Візантії справила широкий вплив на зодчество слов'янських держав на Балканах (Болгарії, Сербії), Закавказзя (Вірменії, Грузії) та Давньої Русі.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Архітектура феодального Сходу[ред.ред. код]

У розвиток архітектури епохи феодалізму великий внесок внесли народи арабського Сходу. Великими центрами феодальної культури були міста Сережньої Азії — Бухара, Міра, Термез, Хіва, Самарканд. Їх монументальні будівлі — криті ринки, караван-сараї, медресе, купольні мечеті та мавзолеї — зводилися із обпаленої цегли з широким використанням в облицьовуванні, так званої, керамічної різьб'яної мозаїки (ансамблі Шахи-Зінда і площі Регістан, мавзолей Гур-Емір — в Самарканді). Чітка симетрія композиції виділяла великі торгові та культові споруди серед мальовничих кварталів низьких глинобитних або сирцевих житлових будівель.

Різноманіття архітектурних типів відрізняє архітектуру феодальної Індії. Прагнення до конкретності художніх образів, поклоніння пишній тропічній природі породили виняткову пластичність монументальних споруд, її зближення зі скульптурною пластикою. Під впливом індійської архітектури формувалася архітектура всієї Південно-Східної Азії (Індонезії, Цейлону, країн Індокитайского півострова).

В архітектурі Китаю регулярність планування міст доповнювалась суворою симетрією організації простору будівлі, вісі яких орієнтувались за сторонами світу. Геометрична правильність тонко поєднувалася із використанням природних особливостей місцевості. Стійко-балкові дерев'яні каркаси слугували конструктивною основою житлових будинків. Каркас заповнювався цеглою або легкими дерев'яними огородженнями з решітками, що замінювали вікна. Легкість житл контрастувала з монументальністю палацових, культових та фортифікаційних споруд. Під впливом архітектури Китаю довгий час перебувала японська архітектура, де дерев'яні каркасні конструкції були доведені до високої художньої досконалості. Для архітектури Китаю і Японії характерним є майстерне використання природного та формування штучного ландшафту.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Фортеця і палац Альхаферія, Сарагоса.

Європейська середньовічна архітектура[ред.ред. код]

У країнах Західної та Центральної Європи із відродженням міст наприкінці 10 століття починає розвиватися тип кам'яного житлового будинку у два-три поверхи із майстернями та лавками, що традиційно розміщувались на першому поверсі. Складається архітектура романського стилю. Романський стиль увібрав численні елементи ранньохристиянського мистецтва, меровінгзького мистецтва, культури «каролінгзького відродження», а також мистецтва античності, епохи переселення народів, Візантії та мусульманського Близького Сходу). На відміну від попередніх йому тенденцій середньовічного мистецтва, що носили локальний характер, романський стиль став першою художньою системою середньовіччя, що охопила більшість європейських країн (незважаючи на викликане феодальною роздробленістю величезне різноманіття місцевих шкіл). В культовій архітектурі з'являються монастирські комплекси із замкненими дворами, оточеним аркадами (клуатри), масивні важкі храми базилікального типу. У 12 столітті вперше для декорування фасадів церков використовують скульптури та рельєфи. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду.

У другій половині 12 століття у Франції зародилася архітектура готики, відобразивши найбільш високий етап розвитку продуктивних сил феодального суспільства і посилення міст, з яким пов'язане виникнення нових типів громадських будівель (ратуші, будинки ремісничих цехів та гільдій). Масивні конструкції замінила каркасна система, в якій із граничною раціональність використовується матеріал. Звільняється простір інтер'єру, який отримує активний розвиток по вертикалі (собори в Парижі, Реймсі та Ам'єні — у Франції, в Фрейбурзі та Кельні — у Німеччині; в Кентербері — у Великобританії; в Бургос — в Іспанії, у Празі (Чехія), Кракові (Польща)). У житловому будівництві поряд з кам'яними конструкціями застосовується фахверк — дерев'яний каркас, заповнений цеглою або каменем. Готика — це насамперед характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих шпилів, це також широке використання вітражів, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Руська середньовічна архітектура[ред.ред. код]

Церква Одигітрії, м. Вязьма, Смоленська обл.

З 10 століття починається розвиток монументальної архітектури давньої Русі, у великих містах зводяться грандіозні споруди — Софійський собор у Києві, Собори Святої Софії у Новгороді, Полоцьку та інших містах. В період феодальної роздробленості (1214 століття) утворюються архітектурні школи окремих земель: Придніпров'я (П'ятницька церква в Чернігові, 1213 століття), Володимиро-Суздальська (Успенський собор у Володимирі та церква Покрова на Нерлі, 12 століття), Новгородська та ін.

Специфічний характер архітектури регіональних староруських шкіл визначався місцевими соціальними особливостями, будівельними традиціями. Архітектура Володимиро-Суздальського князівства характеризується багататством пластики білокам'яних споруд (палацовий ансамбль у Боголюбові, Успенський та Димитріївский собори у Володимирі). Архітектурі Новгорода притаманний суворий лаконізм величних форм (Георгіївський собор Юр'євого монастиря), невимушено мальовничі асиметрично викладені будівлі Пскова. Архітектура Давньої Русі вражає своєю правдивістю, ясним виявленням конструкції та просторової організації будівлі в її вигляді. Після перерви в архітектурному розвитку 1240 — 1290 рр., викликаної монголо-татарським нашестям, головними архітектурними центрами стають Новгород, Псков, Москва, своєрідно розвиваючі давньоруські традиції.

На основі староруського зодчества в 14—16 століттях на теренах сучасної України формуються і розвиваються: українська архітектура (Покровський собор у Харкові, 17 століття, ансамбль Львівського братства, 1617 століття); москвинська, згодом, — російська архітектура (Московський Кремль, 15 століття, Василія Блаженного храм у Москві, 16 століття, Вознесіння церква в Коломенському, 16 століття); і архітектура Білорусі (замок у Мирі, 15 століття).

З об'єднанням російських земель під владою Москви складається єдина російська архітектурна школа. Ансамбль Московського Кремля став прообразом для Кремлів інших міст і послужив ядром радіально-кільцевої структури зростаючої Москви. Яскрава своєрідність притаманна типу шатрових храмів-веж, що склався в 16 столітті (церква Вознесіння в с. Коломенському, нині в межах Москви). Для російської архітектури 17 століття характерні різноманіття форм, святкова мальовничість. Поряд з кам'яною архітектурою велике місце займало дерев'яне зодчество, що досягло в 17-18 ст. високої досконалості (церкви Преображенська в Кіжах, Успенська в с. Кондопога та ін.)

Визначні споруди[ред.ред. код]

Архітектура Відродження[ред.ред. код]

Докладніше у статтях:  Архітектура Відродження, Відродження, Архітектура Італії

Важливий етап розвитку архітектури як мистецтва пов'язаний з культурою Відродження, що виникла на початку 15 ст. в італійському місті Флоренція (Тоскана) і розвивалось в 15-16 ст. у багатьох країнах Західної та Центральної Європи. Соціально-економічних процес становлення буржуазних відносин породив потужний культурний рух. Середньовічній релігійній ідеології було протиставлено гуманізм, який шукав взірців в давньоримській античній спадщині, що яскраво відбилося в архітектурі громадських будівель, палаців, заміських маєтків. Будівельника-ремісника змінює широко освічений спеціаліст-архітектор, що спирається на всі досягнення сучасної йому культури (Альберті Леон-Баттіста, Арістотель Фіораванті, Філарете).

Мимовільній асиметрії ансамблів, що здебільшого розвивалися поступово, були протиставлені чіткі, завершені геометричні системи як вираз вольового, організуючого початку. Цей новий підхід до архітектури виражений в палаццо — типі будинку-палацу, в якому кожному елементу притаманна виражена закінченість, що виявляється і в зосередженості будівлі навколо замкнутого симетричного подвір'я, і в строгій симетрії фасаду. Італійські архітектори звертаються до ясноЇ системі ордерів Стародавньої Греції: творчість Філліппо Брунеллескі, Л. Б. Альберта, Мікелоццо, Лучано Лаурани, Браманте, Мікеланджело. В епоху Відродження розвинулася й теорія архітектури, відомі трактати Л. Б. Альберта, Віньйоли, Палладіо. Архітектура Відродження за межами Італії була менш послідовна в подоланні середньовічної традиції і проходила складну тривалу еволюцію. У розвитку ж архітектури Відроження Італії прийнято виділяти три періоди: ранній (кінець 14—15 століття), високий (кінець 15-середина 16 століття) та пізній (середина — кінець 16 століття).

Визначні споруди[ред.ред. код]

Архітектура бароко[ред.ред. код]

Докладніше у статтях:  Архітектура бароко, Бароко, Українське бароко

Процеси рефеодалізації та контрреформації, пережиті Італією під наприкінці 16 століття, різко змінили характер її архітектурного розвитку. Основними замовниками архітектури стають церква та дворянство, що вимагали яскраво емоційного обрамлення пишних, театралізованих церемоній — культових та світських відповідно. Логічність композицій архітектури Відродження, притаманну їй закінченість частин змінює бароко із характерними для нього складними системами злиття простору, розвиненою пластичністю обсягів, рясним застосуванням декоративної скульптури та ілюзіоністських ефектів живопису, здатних візуально руйнувати матеріальність стін та стелі.

В архітектурі бароко будівля тісно взаємопов'язана із навколишнім простором. Наприклад, собор та охоплена колонадою площа Святого Петра в Римі. Поряд з Італією (творчість Л. Берніні, Ф. Борроміні, Г. Гваріні) архітектура бароко широко поширилася в Німеччині, Австрії, Чехії. Вплив бароко Іспанії та Португалії в поєднанні з традиціями доколоніального періоду породило барочну архітектуру країн Латинської Америки, відзначену декоративною насиченістю.

Визначні споруди[ред.ред. код]

Замок Ховард. Британія.

Архітектура класицизму[ред.ред. код]

Див. також: Класицизм, Класицизм в Україні.

На основі архітектури Відродження розвивається також класицизм, який в 17 столітті поширився у Франції (ансамбль Версальського парку, арх. А. Ленотр та Ж.-А. Мансар), а з другої половини 18 століття стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки і Австралії. В 2-й половині 18 — 1-й половині 19 століття високого розвитку досягла А. російської архітектурної школи, яка відіграла значну роль у розвитку світової архітектури (творчість арх. В. І. Баженова, М. Ф. Козакова, І. 6. Старова, А. Д. Захарова, К. І. Россі та ін.).

Архітектура Нової доби[ред.ред. код]

Кришталевий палац, Англія

Розвиток капіталізму в 2-й пол. 19 — на початку 20 століття супроводився будівництвом багатоповерхових жилих, так званих «прибуткових будинків», різних промислових і транспортних споруд (заводів, елеваторів, вокзалів, ангарів, гаражів), нових за типом громадських споруд (театрів, музеїв, лікарень, лазень, шкіл), а також критих ринків, банків, бірж тощо. Інтенсивно, але хаотично забудовувалися міста з розкішними кварталами аристократії і жалюгідними робітничими околицями. Метал, скло і залізобетон, нові конструктивні системи для перекриття великих пройм та інші досягнення будівельної науки і техніки зумовили створення визначних споруд Франції (Ейфелева башта), Англії (Кришталевий палац), Німеччини (вокзал у Гамбурзі), США (так звані хмарочоси) та ін.

Поряд з цим підпорядкування архітектури цілям наживи і поганим смакам буржуазії привело до еклектичного декорування будинків архітектурними елементами різних стилів, а згодом до появи вигадливого стилю модерн.

Еклектика в архітектурі (від грец. eklego - вибираю) - неоднорідність художніх ознак, що проявлена в окремому об′єкті або ж в архітектурному ансамблі. У переломні періоди архітектурної історії, еклектика стає віллзеркаленням розладу поміж новими концепціями, новітнім змістом і застарілими архітектурними формами. Наприклад, архітектурна еклектика панувала у багатьох європейських країнах на зламі 19-20 ст. Творчий метод еклектизму (від грец. eklektikos - той, що обирає) ґрунтується на свідомому поєднанні різнорідних, органічно несумісних архітектурних елементів і деталей в одному творі.

Вокзал у Гамбурзі, архт. Г. Маєр

У 20 ст. в багатьох країнах світу інтенсивно розвивається інженерно-будівельна наука, створюються нові конструкції — великоблочні, великопанельні, куполи-оболонки, а також розширюється індустріалізація будівництва (монтаж будинків з виготовлених на заводах елементів). Технічний прогрес і прагнення до практичної віддачі зумовили виникнення конструктивізму («Нова архітектура», функціоналізм) і так званої «органічної архітектури» (творчість Ле-Корбюзьє у Франції, Г. Маєра в Німеччині, Ф. Райта в США та ін.).

Усі ці напрями архітектури дали ряд позитивних розв'язань технічних, функціональних і естетичних питань, але часто вони скочувалися до формалізму і космополітизму

Соціалістична архітектура[ред.ред. код]

Площа Свободи. Харків

Соціалістичний лад змінив умови розвитку архітектури, поставив її на службу народ. масам.

В СРСР і країнах народної демократії будівництво спирається на єдині народногосподарські плани, на державні та кооперативні організації. Інтенсивне зростання народного господарства в країнах соціалістичного табору викликало бурхливий розвиток будівництва промислових, енергетичних і транспортних споруд.

У зв'язку з розвитком промисловості і зростанням міського населення широко розгорнулася реконструкція старих і будівництво нових міст (Комсомольськ на Амурі, Велике Запоріжжя, Нова Каховка, Ангарськ в СРСР, Нова Гута в Польщі, Острава-Поруба в Чехословаччині та ін.). Значно зріс благоустрій населених місць.

Особливого розвитку набуло житлове будівництво, а поряд з ним широко розгорнулося спорудження дитячих, навчальних, побутових, лікувальних, санаторних, культосвітніх, наукових, видовищних, спортивних та інших споруд. Соціалістичне с. г. створило сприятливі умови для планової реконструкції сіл, для забудови їх сучасними житловими будинками, дитячими садками, школами, лікарнями, клубами, господарськими спорудами тощо. Створення і розвиток будівельної індустрії зумовили перехід до індустріального будівництва, яке передбачає застосування уніфікованих типових елементів заводського виготовлення, прогресивних конструкцій (збірних залізобетонних, великоблочних, великопанельних, прокатних та ін.), комплексну механізацію будівництва, широке використання місцевих матеріалів і дальше здешевлення будівництва. Багаторічний досвід А. країн соціалістичного табору, особливо СРСР, виявився у створенні нових типів будівель і цілих населених пунктів, які своїм благоустроєм і архітектурою принципово відрізняються від будов капіталістичного періоду.

Мінусами було широке застосування методів дешевого типового будівництва (що стало частиною «типу» соціалистичної людини, як показано у фільмі «З легким паром!»), використання шкідливих матеріалів у будматеріалах, знищення архітектурних пам'ятників, особливо соборів та церков, чи перебудова їх під невиразливі будинки соціального значення. Наприкінці 1980-х рр. житлово-будівничний комплекс СРСР фактично перейшов до кризового стану та зупинився у своєму розвитку.

Доба постмодерну[ред.ред. код]

Постмодерн архітектури почав в якості міжнародного стилю перші приклади яких, як правило, перераховуються в якості з 1950-х, але не став рух до кінця 1970-х і продовжує впливати на сучасну архітектуру . Постмодерн в архітектурі, як кажуть, сповістили про повернення "дотепність, орнаменту і довіднику" до архітектури у відповідь на формалізмі міжнародного стилю модернізму. Як і в багатьох культурних рухів, деякі з найбільш яскравих і помітних ідей постмодернізму можна побачити в архітектурі. В функціональні і формалізовані форми і простору в модерністської стилі замінюються різних естетики : стилі стикаються, форма приймається заради, і нові способи перегляду знайомі стилі та простір предостатньо. Можливо, найбільш очевидно, архітектори заново виразну і символічну цінність архітектурних елементів і форм, які розвивалися протягом століть будівлі, які були залишені на сучасному стилі.

Впливові ранні приклади великомасштабних постмодерністської архітектури Майкл Грейвс ' Портленд Будівництво в Портленді, штат Орегон, і Філіп Джонсон 'и Sony Building (спочатку AT & T Building) в Нью-Йорку, яка запозичує елементи і посилання з минулого і знову вводить колір і символіку, щоб архітектура грала.

Постмодерн архітектура також була описана як нео-еклектичних , де посилання і орнамент повернулися на фасаді, замінивши агресивно без орнаменту сучасні стилі. Це еклектика часто поєднується з використанням неортогональні кутів і незвичайних поверхнях, найбільш відомий в Державній галереї Штутгарта по Джеймс Стірлінг і площі d'Italia на Чарльза Мура . Шотландський парламент в Единбурзі також було процитовано як постмодерністської моді.

Модерністські архітектори можуть розглядати постмодерністські будівлі як вульгарною, пов'язані з популістської етики, і обмінюватися ними елементи дизайну торгових центрів , метушню з " GEW-Gaws ". Постмодерн архітектори можуть розглядати багато сучасні будівлі, як бездушний і м'який, занадто спрощеним і абстрактно. Цей контраст був прикладом у зіставленні «білих» проти «сірих», в якій «білі» були, прагнучих продовжити (або відродити) модерністська традицію пуризм і ясності, в той час як "сірі" обіймалися багатогранніше культурне бачення, бачив в Роберт Вентурі заяві 'и відхиленні "чорний або білий" погляд на світ модернізму на користь "чорно-білий, а іноді і сірий." Розбіжність у думках зводиться до різниці в цілі: модернізм корениться в мінімальної і істинної використання матеріалу, а також відсутність орнаменту , в той час як постмодернізм це відмова від строгих правил, встановлених початку модерністів і прагне сенс і вираз у використанні з будівельних технологій, форм і стилістичних посилань.

Однією з форм будівля, яка символізує вишукувань постмодернізму є традиційним двосхилим дахом, замість знакових плоским дахом модернізму. Пролити воду від центру будівлі, така форма даху завжди служив функціональне призначення в кліматі з дощем і снігом, і було логічним способом досягнення великі прольоти, з більш короткими конструктивних елементів, але це було все ж відносно рідкі в сучасних будинках. (Це були, в кінці кінців, "машини для житла», згідно LeCorbusier, і машини зазвичай не мають загостреними дахами.) Проте, власні модерністські коріння постмодернізму з'являються в деяких з примітних прикладів "відновлені" дахів. Наприклад, Роберта Вентурі Vanna Вентурі Будинок ламає фронтон в середині, заперечуючи функціональність формі, і Філіпа Джонсона 1001 Fifth Avenue в Манхеттені рекламує мансардним форму даху як явно плоскою, удаваної фронті. Ще однією альтернативою плоских дахах модернізму став перебільшувати традиційний дах подзвонити ще більше уваги до нього, як, коли Кальман МакКіннелла & Wood 'и Американська академія мистецтв і наук в Кембриджі, штат Массачусетс, шари три рівня низькою шатром утворює один вище другий для рішучого заяви житла.

Іспанія, м. Валенсія, містечко Мистецтв і Наук.

Нагороди у галузі архітектури[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]