Естетика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша сторінка «Естетики» (1750) Олександра Готліба Баумгартена (1714—1762).

Есте́тика (грец. αισθητικός — чуттєво пізнавальний, від aisthēta — відчутні речі та aisthanesthai — пізнавати) — філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

Естетика - наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсиса, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом.[1]

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів — що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження. Об'єктивні підходи твердять, що краса чи цінність є в самому об'єкті і що самі естетичні судження є або вірними або помилковими.

Естетичні уявлення в природі й мистецтві[ред.ред. код]

Сферами естетичних уявлень є природа й мистецтво. Їх об'єднує поняття образу.

Образ - відображення зовнішнього світу в нашій свідомості, яке отримане за допомогою органів чуття. Для тварини при сприйнятті інформації головним є імпринтинг (образ більш сильно запам'ятовується в залежності від його емоційного забарвлення). Проте чим розвиненіша істота, тим більший потік інформації, яку їй треба сприймати. Відбір інформації - характеристика складнішого головного мозку, таким чином, для людини імпринтинг не головним. Тільки людина може створити узагальнений образ, що не ґрунтується безпосередньо на образах зовнішнього світу, тільки людина образ, що присутній тільки в її свідомості, може наділити матеріальними життям - описати словами, записати в нотах і т.д. Таким чином мистецтво - результат еволюції свідомості.

Почуття дозволяють нам миттєво орієнтуватися у світі. Органи відчуттів миттєво надійно аналізують інформацію про навколишнє середовище. Чуттєва інформація невербальна, непонійна, обмінюватися нею вкрай складно; вона важко піддається аналізу й її неможливо відтворити. Із цього виникає питання: чи можна вважати естетику наукою, оскільки наукові знання мають бути об'єктивними й не залежати від суб'єктивних характеристик особистості. По-перше, наша суб'єктивність - поняття відносне, оскільки всі люди належать до одного біологічного виду. В природі відмінність і єдність - одинаково важливі риси. Саме поняття індивідуальності виникає тільки з розподілом праці (для первісної людини головною цінністю була єдність з колективом). По-друге, естетика - це філософія мистецтва. Мистецтво, на відміну від наших чуттів, довготривале, його можливо аналізувати й перевіряти за допомогою розуму.

Художній образ - відображення дійсності засобами мистецтва, складає основу мови мистецтва. Художній образ - діалектична єдність таких характеристик, як одиничне й загальне, конкретне й абстрактне, суб'єктивне й об'єктивне:

  • одиничне й загальне - митець має отримати безліч вражень про оточуючий світ для того, щоб створити один цілісний художній образ;
  • конкретне й абстрактне - конкретне - це явище, що дане в безпосередніх відчуттях, в різноманітті проявів. Абстрактне - єдина риса, яку людина виокремлює як найбільш важливу. Абстрагування дозволяє людині орієнтуватися у світі, класифікувати його.
  • суб'єктивне й об'єктивне - митець одночасно об'єктивно зображає явище світу й передає своє ставлення до нього. При абсолютних розбіжностях суб'єктивних позицій митці можуть створювати об'єктивні образи тієї епохи, в якій вони живуть.

Теорії виникнення мистецтва[ред.ред. код]

Мирон V ст. до н.е. - "Афіна й Марсій" (копія): зображено, як Афіна кидає флейту, а Марсій її знаходить

1). Міфологічне пояснення - прослідковується завдяки міфам, які дійшли до наших часів. У Стародавшій Греції протекторатом мистецтва виступав бог Аполлон. Численні міфи розповідають про походження музичних інструментів (Гермес винайшов кіфару, Афіна - флейту), про надприродню силу мистецтва (Орфей та Еврідіка, Пігмаліон і Галатея). Подібний приклад знаходимо й у Біблії: цар Давид грав на псалтирниці, своює грою перемагав божевілля Саула. Ця версія пояснення виникнення мистецтва підкреслює важливість мистецтва;

2). Матеріалістичне трактування мистецтва - К. Маркс найвищим мистецтвом визнавав труд. Звісно, для користування знаряддями праці людина мала опанувати своєю рукою. Але для танцю й співу не потрібні спеціальні інструменти. Для первісної людини створення знаряддя праці було швидше мистецтвом, ніж працею (Наприклад: «Пісня про Гаявату» Лонгфелло - індієць звертається до дерев, тварин для того, щоб вони стали співучасником його творчості);

Хосе де Рібера (1591 - 1652) - Аполлон знімає шкіру з Марсія за те, що фавн насмілився змагатися з ним у грі на музичних інструментах

3). Біологічна версія - тварини проявляють доестетичну поведінку в період шлюбних ігор. Безумовно, людське уявлення про прекрасне не зводиться до шлюбних ігор, можуть йти врозріз із біологічними інстинктами.

В основі сперечань з приводу походження мистецтва покладено поняття мімесису. Перше відоме нам формулювання цього поняття належить Демокріту - він вважав, що людина вчиться всьому, наслідуючи природу. У Платона мистецтво - наслідування наслідуванню (людина наслідує зовнішній матеріальний світ, який, у свою чергу, є відображенням світу ідей). Арістотель не зводив мистецтво до мімесису, проте вважав, що, наслідуючи природі, людина вчиться розуміти світ.

Мистецтво не є простим наслідуванням, оскільки результатом творчого акту є утворення нового. Мистецтво - частина духовної культури людини. На ранній стадії духовна культура була синкретичною (неподільною єдністю різних якостей, які згодом, у процесі людської історії, виокремилися в відособлені сфери), тому мистецтво наслідує поліфункціональність обряду, ритуалу, включає в себе всі види людської діяльності

Функції мистецтва[ред.ред. код]

Див.Функції мистецтва

Проблема співвідношення форми й змісту[ред.ред. код]

Співвідношення форми й змісту - один з головних критеріїв оцінювання будь-якого явища, в тому числі й твору мистецтва. Форма й зміст - філософські категорії, в мистецтві служать позначенню основних сторін художнього твору й мистецтва в цілому.

Зміст - явище дійсності, що відтворене митцем. Включає в себе коло життєвих явищ, які зображено в творі (тема) та їх інтелектуально-емоціональну оцінку, відношення до них митця (ідея твору). Естетичні теорії об'єктивного ідеалізму стверджують, що змістом мистецтва є абсолютна ідея, світовий дух, воля, а мистецтво - засіб пізнання духовної суті світу. Естетичні теорії суб'єктивного ідеалізму стверджують, що зміст мистецтва - довільна діяльність суб'єкта, еманація внутрішнього "я" митця, яке відірване від реального світу. Матеріалістична естетика стверджує, що мистецтво черпає зміст із реальності, з відносин, протиріч суспільного життя.

Форма - засоби, якими митець скористався при відтворенні явищ дійсності. В структурі форми виділяють два рівня - зовнішній та внутрішній. Зовнішня форма безпоседерньо залежить від матеріала, яким користується мистецтво (слово, звук і т.д.) - індивідуальна для кожного виду мистецтва (рима, строфа в поезії, гармонія, поліфонія в музиці і т.д.). Внутрішня форма - безпосередня образна конкретизація змісту, її основні елементи - сюжет, персонажі в літературі, мелодичні теми - в музиці. Форма в мистецтві має відносно самостійну цінність: демонструє майстерність творця, його вміле використовування матеріалу твору. Сприйняття художньої форми - вкрай складний процес, що включає в себе насолоду естетичними якостями форми, усвідомлення її як окремої мови мистецтва, як осмислення й переживання самого змісту твору. Врешті, реципієнт (глядач, слухач) має самостійно добудувати форму мистецького твору, що дарує насолоду від співтворчості з автором. Одним з важливих компонентів форми є жанр.

Піт Мондріан "Композиція червоного, жовтого, синього і чорного", 1930

Переоцінка формальних якостей призвела до появи художньої концепції формалізму (в живописі - абстракціонізм, абстрактний експресіонізм, мінімалізм, кубізм, у музиці - футуризм, авангард).

Тема й ідея твору мають відповідати формальним прийомам, проте прогрес в мистецтві й полягає в постійній зміні, поновлюванні жанрових можливостей.

Взаємини змісту й форми - типовий приклад єдності діалектичних протилежностей (характерихується як протиріччями й конфліктами між ними, так і взаємодоповнюванням). Естетичне сприйняття передбачає миттєвий акт зіставлення форми й змісту. В мистецтві зміст і форма конкретного твору неподільні, зміна одного елементу веде за собою зміну іншого. Відома чітка формула В.І.Леніна: "Форма змістовна, зміст сформований".[2] [3]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія Макміллан: The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985. (англ.)
  • Федь А.М. Естетичний світ педагога: Монографія. — Слов'янськ: ПП «Канцлер», 2005. — 300 с.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бычков В. "Эстетика"
  2. http://psylib.org.ua/books/maenl01/txt06.htm Ленин В.И. Философские тетради. – Полн. собр. соч., т. 29, с. 129. К. Маркс, Ф. Энгельс, В. Ленин «О ДИАЛЕКТИЧЕСКОМ И ИСТОРИЧЕСКОМ МАТЕРИАЛИЗМЕ», Глава шестая - категории диалектики., М.: Политиздат, 1984
  3. http://bse.sci-lib.com/article104107.html Визначення понять "зміст" і "форма" в Великій радянській енциклопедії