Ши (жанр)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Китайська мініатюра, яка ілюструє письмовий характер «ші», виконана чорнилом на папері.
Майстер Дзен кит. 紙本墨画禅機図断簡

Ши (кит. ) — жанр віршів пісенного типу, в основі яких лежать народні мелодії, що розвинувся у II–IV столітті в період Південних і Північних династій. Ієрогліф і слово «ши» старокитайською мовою означають: вірш, пісня, поезія, ритмічне, озвучене римами. Вірш звучить зазвичай під акомпанемент музичного інструменту. Ши, як правило (бували й винятки), складалися з рядків з однаковою кількістю складів (чотири, п'ять чи сім, рідше шість). Жанр бере початок з епохи формування канону «Ши-цзін» (XI-VI століття до н. е.).

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Спочатку слово «Ши» означало поезію в цілому, потім — тільки письмову. Ознак поетичного жанру поняття набуло в середні віки. Класичні ши п'ятистопні і семистопні, зі строго регламентованим чергуванням музичних тонів різної висоти і складним мелодійним малюнком. Рядки римуються, як правило, через один, рима наскрізна. Римуються рядки головним чином під «рівним» (більше співучим) тоном. Різновид класичних ши — «Обірвані рядки» — чотиривірші з одного неримованого (передостаннього) рядка. Поява силового наголосу і складних слів в китайській мові зробило класичний ши архаїчним. Китайський верлібр, що з'явився в ХХ столітті, також називається «ши». Сучасні ши мають помітний вплив пісенної поезії.[1] У віршах «ши» обов'язковий синтаксичний і смисловий паралелізм у 2-3 і 4-5 рядках чотиривіршів або відповідно восьмивіршів. В паралельні місця зазвичай поміщалися літературні чи історичні алюзії, що показують ерудицію класично освіченого автора і доповнюють зміст і настрій вірша. Нерідко зустрічаються й вірші, написані на відомі кінцеві рими якогось знаменитого зразка (своєрідний «буриме»). Цікаво, що в старому Китаї навіть видавалися спеціальні багатотомні словники класичних рим.

Історія розвитку жанру[ред.ред. код]

Вітер шалений, небо високе, мавпи журливо кричать.
Берег піщаний-білий, відлюдний, зграї пташині летять.
З краю до краю голі дерева, з шелестом лист опада.
В даль нескінченну котить невпинно Великої Річки вода.
Довгі дороги, осінь печальна, часто на чужині.
Тут на вершині хворому тяжко, як одиноко мені.
Горе, страждання, розчарування, на скронях, як сніг, сивина.
Тіло старе уже не приймає навіть і чарки вина.

Ду Фу На вершині (зразок «ши»)[2]

«Ши» складається зазвичай з декількох строф або куплетів, нерідко з рефреном. Пісні «ши», судячи по «Ши-цзін» (кит. 詩經), складалися в народі одночасно в їх музичною мелодією і, по суті, були органічно пов'язані з музикою, рухами і жестами, які часто супроводжували їх виконання в процесі польових робіт, під час релігійних і побутових обрядів, народних свят, гулянь, ігор. Кожен з розділів «Ши-цзін», по суті, являє собою самостійну книгу зі своїми темами, особливою емоційною атмосферою і засобами художнього зображення. Всі разом поетичні твори «Книги пісень і гімнів» охоплюють досить значний період розвитку китайського народу, приблизно з раннього етапу Західного Чжоу (XII–X століття до н. е.) і до кінця епохи «Чуньцю» («Весни і осені», VIII–V століття до н. е.). У цьому сенсі «Ши-цзін» представляє собою своєрідну енциклопедію китайської давнини, яка немов увібрала в себе всі поетичні фарби цього світу. Іншою, більш ліричною і романтичною антологією була «Чу Кі» (кит. 楚辞) «Пісні Чу»), яка складалась в основному з віршів, що приписуються Цюй Юаню і його послідовникам. Ці вірші складаються з ліній нерегулярної довжини. Тим не менш, слід відзначити, що слово «ши» не з'являється в назві, а в характері викладу. До часів династії Хань, належить збірка ЮеФу (кит. 乐府 «Музична палата»), схожа за будовою на «Ши-цзін». Багато з поезій, які входили до збірки, складаються з ліній з п'яти стоп (кит. 五言) або семи стоп (кит. 七言). «Ши», поряд з «ци» домінували в китайській поезії до сучасної епохи. Вони діляться на оригінальні «гу-ши» (старі вірші) і юефу». Останній є суворішою формою, розробленою на початку династії Тан з правилами, що регулюють структуру вірша. Видатними авторами «гу-ши» і «юефу» вважають Лі Бо і Ду Фу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Голыгина К. И., Теория изящной словесности в Китае, М., 1971; Ван Ли, Ши цы гэлюй, Пекин, 1962.
  2. http://neparsja.com/index.php?option=com_content&view=article&id=812:2011-08-17-15-01-57&catid=16:2010-12-19-14-36-25&Itemid=213

Джерела[ред.ред. код]

Голыгина К. И., Теория изящной словесности в Китае, М., 1971; Ван Ли, Ши цы гэлюй, Пекин, 1962.