Рима
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ри́ма (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близькорозташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.
Зміст |
[ред.] Роль рими
Рима як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава — держава), навіть групи слів (складна рима: характерника — химерний кат), зрідка — цілі рядки (панторима), тісно пов'язується з ритмомелодикою, лексикою, синтаксисом, строфікою віршованого мовлення. Попри те, що їй відводиться чільна роль у ліричній композиції та строфотворенні, вона виконує й інші функції: естетичну, мнемотехнічну, магічну, ритмоінтонаційну, жанрововизначальну.
Рима також виповнюється важливим смисловим навантаженням, поглиблюючи основний зміст поетичного твору:
- О Боже мій, така мені печаль
- і самота моя така безмежна,
- нема вітчизни. Око обережно
- обмацує дорогу — між проваль (В. Стус).
Тут, зважаючи на послідовність римування даної строфи (кільцеве та суміжне), відповідно у більш прямій формі розкривається екзистенціальне переживання поета: печаль — (між) проваль; безмежна — обережно.
Водночас рима відбиває і певні нюанси, приховані в основному поетичному тексті. Тому вважати її за версифікаторську оздобу безпідставно. Як свідчення шляхетного смаку та інтелектуальної винахідливості, рима вказує на невичерпні можливості одухотвореної версифікації, навіть у межах канонічних форм, на переборення шаблонності банальної, зуживаної рими завдяки свіжій, вишуканій, неординарній.
[ред.] Різновиди рими
За місцем ритмічного акценту (наголосу) в суголосних словах рими поділяються на чоловічі(наголос на останньому складi), жіночі(наголос на передостанньому складі), дактилічні(наголос на третьому складі з кінця) та гіпердактилічні(наголос на четвертому складі з кінця).Чоловічу риму ще називають окситонною,жіночу - парокситонною, а дактилічну пропарокситонною. За якістю співзвуч бувають багаті та бідні, за частинами мови - граматична(іменникова,дієслівна тощо),неграматична(римуються слова різних частин мови), за повнотою суголось — тонічні і приблизні, за розташуванням у строфі — суміжні (парні), перехресні , кільцеві (охопні), тернарні, кватернарні, за грою значень — каламбурні, залежно від інтервалу чи за відсутністю його. Подеколи трапляється різнонаголошена рима.
Правлячи за основний чинник строфотворення, рима поширена й у астрофічному вірші, може не вживатися у строфі (білий вірш, білий сонет).
[ред.] Історія рими
Переважна більшість творів сучасної поезії — римована, однак в античній версифікації рима була майже не відома, хоч подеколи траплялася (двовірш Горація у «Посланні до Пізонів»). Вважається, що рима запровадилася пізньолатинською (християнські гімни 4 ст.) та давньонімецькою («Книга Євангелій» Отфріда 862) поезією, а відтоді з 9 ст., зазнала поширення і канонізації.
Слово «рима» в ряді мов було чоловічого роду (німецька, польська) та жіночого (італійська, іспанська, французька, англійська, російська, українська), подеколи застосовувалось у значенні «вірш» (Італія, Іспанія).
В добу класицизму, зорієнтовану на антику, відбулася деканонцізація рими, що позначилося на творчості Ж. Расіна, Ф.-Г. Клопштока, пізніше — Ф. Гельдерліна, романтика за світовідчуванням, однак усунути її з поезії не могли. І сьогодні вона співіснує поряд з неримованим віршем, виявляючи свій невичерпний потенціал.
[ред.] Література
- Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К.: Академія, 1997. — С. 592—594.
- Рима // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 2. — К.: Академія, 2007. — С. 322—323.
