Юлія Гвіччарді
| Юлія Гвіччарді | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 23 листопада 1782 або 23 листопада 1784[1] |
| Місце народження | Перемишль |
| Дата смерті | 22 березня 1856 або 1856 |
| Місце смерті | Відень, Австрійська імперія |
| Громадянство | Австрія |
| Вчителі | Людвіг ван Бетховен |
| Інструменти | фортепіано |
| Діти | Marie Julie, Gräfin von Gallenbergd[2] і Maria Julia von Gallenbergd |
 Файли у Вікісховищі | |
Графиня Юлія Гвіччарді (нім. Julie Guicciardi, італ. Giulietta Guicciardi ; 23 листопада 1784 , Премзель, — 22 березня 1856, Відень), у шлюбі графиня Галленберг (Gallenberg) — австрійська піаністка та співачка італійського походження. Окремі біографи Людвіга ван Бетховена називають Юлію (відомішу під ім'ям Джульєтти) його коханою. Їй присвячена «Місячна соната».
Біографія[ред. | ред. код]
У віці 17 років Юлія переїхала з рідної Галичини у Відень, де жили родичі її матері — сім'я угорських графів Брунсвіків. Слідом за своїми кузинами, Терезою та Жозефіною фон Брунсвік, Юлія почала брати уроки музики у Бетховена, який не стягував з неї грошей за заняття. Натомість вона дарувала йому вишиті нею сорочки.
У біографіях Бетховена описується як жвава та кокетлива жінка. Можливо, вона і є та «чарівна дівчина» з вищого суспільства, про одруження з якою мріяв композитор у листі до Вегелера (листопад 1801 р.). Прямих доказів захопленості Бетховена австрійкою не знайдено. Відомо лише, що у 1801 року в Угорщині Бетховен написав «Місячну сонату», яку присвятив Джульєтті Гвіччарді.[3] Гвіччарді також називають серед можливих адресаток знаменитого листа Бетховена загадковій «Безсмертній коханій»[4].
Незабаром у Бетховена з'явився суперник — австрійський композитор В. Р. Галленберг, який часто бував в Італії. У 1803 році Галленберг і Юлія Гвіччарді одружилися та поїхали до Італії. В Італії вона зав'язала роман із князем Пюклером-Мускау, проте не розлучилася з чоловіком і повернулася з ним до Австрії 1821 року. Галленберг зазнавав фінансових труднощів, і Гвіччарді попросила матеріальної допомоги у Бетховена. Але той відмовив їй.
Юлія Гвіччарді померла 1856 року.
Образ у мистецтві[ред. | ред. код]
- У біографічному фільмі Бернарда Роуза «Безсмертна кохана» (1994) роль Юлії Гвіччарді виконала Валерія Голіно, в телесеріалі Деймона Томаса та Урсул МакФарлейн «Геній Бетховена» (2005) — Еліс Ів[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Grabmal_W%C3%A4hringer_Park_17.jpg
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ Екимовский В. «Автомонография». — второе. — М. : Музиздат, 2008. — 480 с. — 500 прим. — ISBN 978-5-904082-04-8.
- ↑ Письмо «Бессмертной возлюбленной» (Unsterbliche Geliebte) (рос.). beethoven.ru. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 3 жовтня 2019.
- ↑ «Bethoven» The Rebel (2005). Архів оригіналу за 10 лютого 2017. Процитовано 17 листопада 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Джульєтта Гвіччарді [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- Людвіг ван Бетховен та Джульєтта Гвіччарді(рос.)
- Біографія англійською мовою(англ.)
|
![[1]](#cite_note-[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Grabmal_W%25C3%25A4hringer_Park_17.jpg_https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Grabmal_W%25C3%25A4hringer_Park_17.jpg]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1){kind=link}
![↑](#cite_ref-[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Grabmal_W%25C3%25A4hringer_Park_17.jpg_https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Grabmal_W%25C3%25A4hringer_Park_17.jpg]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>_1-0){kind=link}
