Annales maximi

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Annales maximi (лат. “найбільші діяння”) – список найважливіших подій поточного року, який складав великий понтифік (лат. Pontifex Maximus) від початків римської державності до 130-123 рр. до н. е. Макробій та Секст Помпей Фест наголошували, що “maximi” ці хроніки називали зовсім не через їхній розмір, а через те, що їх писав великий понтифік [1].

Історія[ред. | ред. код]

Цицерон писав, що з метою збереження в загальній пам’яті важливих подій Pontifex Maximus — верховний жрець Капітолію та голова Колегії понтифіків - записував їх на вибіленому столі (лат. tabula dealbata[it]) в публічній частині приміщення магістрату в Регії (де публікувалися й інші офіційні акти магістрату), щоб кожен міг їх проглянути. Ця традиція сягала найдавніших часів у історії Риму (лат. ab initio rerum Romanorum; De Oratore II.52 [2]). За рік старий запис переносили на дерев’яні таблички, покриті воском або тонкими бронзовими пластинами і зберігали в архівах міста, а замість нього великий понтифік наносив на tabula dealbata новий. Там містились імена консулів на посаді минулого року, огляд головних політичних, військових, соціальних подій на суші й на морі минулого року з іменами магістратів і перемогами у війні представників патриціату. Все це записувалося в дуже голому стилі, без найменших літературних претензій. Цю сухість викладу іронічно зауважив Цицерон, називаючи Annales maximi “приємним твором” у творі “Про закони” [3][4]. Квінтиліан натомість у “Повчаннях оратору” згадує про архаїчні звороти в Annales maximi як антиприклад висловлювання [5]. Слід пам'ятати, що розповідь про численну кількість подій в Annales maximi не забезпечує історичної правдивості. Всі факти були описані з аристократичної точки зору.

Значення[ред. | ред. код]

Завдяки запису Авла Геллія із втраченої книги IV Origenes Катона Старшого ми знаємо приклади подій, які мали шанс потрапити в annales. Катон нарікав на тривіальність та забобонність Annales maximi, що вони містили переважно інформацію про катастрофи, голод, затемнення, надприродні явища та інші міфологічні події (особливо про найбільш ранні часи історії Риму), а також про ринкові ціни зерна (Attyckie Noce II.28)[6]. Однак швидше за все вони мали значно більшу вартість, адже за часів Гракхів понтифік Публій Муцій Сцевола (130—123 рр. до н. е.) видав збірку annales у 80 томах. У поєднанні з розвитком професійного історієписання це спричинило занедбання обов'язку наступними великими понтифіками вести хроніку[7]. Про Annales maximi згадує також Тит Лівій. Він зазначив, що більша частина найстаріших записів загинула в пожежі (Ab Urbe condita VI.1[8]). Плутарх пов'язує пожежу з нападом галлів на Рим (Numa I.1[9]). На основі вцілілих записів — згідно з традицією — аналісти (зокрема Квінт Фабій Піктор, Луцій Цинцій Алімент) починаючи з ІІІ століття до н. е. намагалися реконструювати найбільш ранні діяння міста. Однак сучасні історики вважають, що результати їхньої праці — і зокрема найважливішого з них Фабія Піктора — містять надто багато слідів власної творчості, тому опис початків Риму в їхніх працях (та подальших римських історичних роботах) слід трактувати як легендарний[10]. Насправді важливість цього джерела обернено пропорційна дефіциту свідчень про нього та майже повній відсутності фрагментів. Хроніка понтифіків, по суті, зіграла центральну роль не тільки в збереженні історії перших століть Республіки, але й суттєво вплинула на праці Тита Лівія та Діонісія Галікарнаського. Останні два історики, втім, користувалися не безпосередньо Annales maximi, а більш пізніми копіями чи фрагментами, оскільки значна частина реставрованої анналістами хроніки загинула під час пожежі в Регії 148 р. до н. е.[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Macrobe, Saturnales, III, 2 , 17 ; Festus, De la signification des noms, livre II
  2. ↑ Cicéron, De Oratore, livre II, 12 ; Servius, Commentaires de l'Énéide, vers 373 ANNALES.
  3. ↑ Cicéron, De legibus, livre II.
  4. ↑ Albert Paul. Histoire de la littérature romaine, 1871, tome premier, II, 5 (remacle.org en ligne [archive])
  5. ↑ Quintilien, Institution oratoire, VIII, 2 ; X, 2.
  6. ↑ Aulus Gellius: The Attic Nights Vol.I. Londyn: 1795, s. 171
  7. ↑ G. Alföldy: Historia społeczna starożytnego Rzymu. Wydawnictwo Poznańskie, 1998, s. 19. ISBN 83-86138-41-6
  8. ↑ Livy: History of Rome (Vol. III). Cambridge Mass., Londyn: Harvard University Press, William Heinemann Ltd., 1924, seria: Loeb Classical Library 172. ISBN 978-0-674-99190-3
  9. ↑ Plutarch: Lives Vol.I. Cambridge Mass., Londyn: Harvard University Press, William Heinemann Ltd., 1959, s. 307, seria: Loeb Classical Library 46. ISBN 978-0-674-99052-4
  10. ↑ а б B. W. Frier, Libri Annales Pontificum Maximorum: The Origins of the Annalistic Tradition, Rome, University of Michigan Press, 1979, passim
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Annales_maximi&oldid=41812970