Міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ідол ацтекського бога вогню.
Прометей (1868), художник Густав Моро.

Міфоло́гія також мітологія (грец. μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; тобто казкослів'я, виклад стародавніх казок, переказів) — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Міф — це не казка. Найголовніша відмінність міфу від казки полягає у тому, що міф не показує різницю між добром і злом.

На ранній стадії людської історії в міфах химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найпоширенішими були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д.

Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

Природа міфів[ред.ред. код]

Типові характеристики[ред.ред. код]

Головними героями міфів зазвичай є боги, надприродні герої і люди.[1][2][3] Як священні історії, міфи часто схвалювалися правителями, або священниками, чи людьми, які мали відношення до релігії та священних практик.[1] У соціальних спільнотах, де був поширений певний міф, цей міф вважався правдивою історією про події що мали місце у минулому.[1][2][4][5] Більшість спільнот має два види традиційних історій: «справжні історії», або міфи та «вигадані історії», або байки чи казки.[6] Історія міфу зазвичай відбувається у прадавні часи, коли світ не був таким, яким він є зараз[1], і пояснює яким саме чином він став таким як тепер[7][8][9][10], та як виникли ті чи інші звичаї, соціальні норми, соціальні інститути чи табу.[1][10]

Основні риси міфологічного світогляду[ред.ред. код]

  • синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений, пошук «справжнього» імені Бога.
  • символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.
  • генетизм — сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання — хто кого породив.
  • тотемізм — походження від тварини; проявляється в геральдиці.
  • анімізм — віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом.
  • фетишизм — речі з магічними силами.
  • магія — поєднання слів і дії; віра в те, що на людину можна впливати і словом, і фізично, а на предмети — тільки фізично, якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

Міфологія народів світу[ред.ред. код]

Вивчення міфології[ред.ред. код]

Міфологія

Походження міфів[ред.ред. код]

Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично у всіх народів світу. Це підтверджується як вивченням історії, так і вивченням архаїки сучасних народів, у кожного з яких існує той або інший вид міфології[11]

Якщо європейці до Епохи великих географічних відкриттів були знайомі лише з античними міфами, то потім поступово вони дізнавалися про наявність міфології в жителів Африки, Америки, Океанії, Австралії. В Біблії простежуються відгомони західно-семітської міфології. В арабів до прийняття іслам а існувала своя міфологія.

У такий спосіб ми говоримо про іманентність міфології людській свідомості. Час походження міфологічних образів не піддається визначенню, їхнє утворення нерозривно пов'язане з походженням мови й свідомості[12].

Головне завдання міфу полягає в тому, щоб задати зразки, моделі для всякої важливої дії, чиненої людиною, міф служить для ритуалізації повсякденності, даючи можливість людині знайти зміст у житті.

За версіями прихильників теорії палеоконтактів, міфи — це історія про події, що реально відбувались. Сучасним прикладом такого значення слова «міф» є «культ карго». Тому вони пропонують релігії й науці по-новому глянути на міфологію. Як приклади, вони наводять описи дивних явищ, наприклад з Біблії, і дають їм нові пояснення, використовуючи сучасні знання про науку, термінологію[13]

Різновиди міфів[ред.ред. код]

Космогонічні й антропогонічні міфи[ред.ред. код]

Створення людини Прометеєм. Лувр
Елохім, що створює Адама, картина Вільяма Блейка

Космогонічні міфи — міфи про творення, міфи про походження космосу з хаосу, основний початковий сюжет більшості міфологій. Починаються з опису хаосу (порожнечі), відсутності порядку у вселеній, взаємодії споконвічних стихій. Служать для пояснення походження світу й життя на Землі.

Одним з поширених сюжетів космогонічних міфів є народження світу з світового яйця. Такі міфи зустрічаються в багатьох народів на різних континентах. Світове яйце є універсальним символом походження життя[14].

Нерідко роль творця в космогонічних міфах належить тваринам. Так в російському й білоруському фольклорі відома розповідь про створення світу, де один з деміургів у вигляді птаха (качки), поринає під воду, щоб дістати небагато землі із дна. Пізніше із цієї землі створюється суша. Подібні тексти існують й у багатьох інших традиціях. Нівхи пояснювали походження світу сказанням про маленьку синицю, що поринала у воду (була тільки вода) і діставала дзьобом землю. Так поступово з'явилася суша — острівець, а потім і земля, на якій розцвіло різноманітне життя. Аборигени в Австралії, також як північноамериканські індіанці гурони вважали, що саме черепаха створила Землю й тримає її на собі. За переказами індіанців також у створенні Землі допомагала черепасі жаба, що діставала землю з морського дна, клала по краях панцира черепахи й земля збільшувалася в розмірі, так з'явилася суша.

У багатьох міфологіях світ був створений богами.

Приклади Богів-творців: єгипетські Атум й Птах, зороастрийский Ахура Мазда, Вішвакарман в індуїзмі, Анцва в абхазів й абазин, вірменський Арамазд, Виракоча інків, богиня Ільматар у фінів, Інмар в удмуртів, Кайракан в алтайців.

У германській міфології боги створили світ з тіла велетня Іміра, убивши його. Схожий сюжет — створення світу з тіла Пуруші в індуїстській міфології.

Приклади пар, що створили світ: Ідзанагі й Ідзанамі у синтоїзмі, Абзу й Тіамат у шумерів, Геб й Нут у єгиптян, Ранги й Папа в маорі.

Іноді сюжетом космогонічних міфів є протистояння сил творення й сил руйнування. Такі міфи властиві дуалістичними міфологіям. Такими парами є Ахура Мазда й Ангра-Майнью, Ен й Омель, Кугу-Юмо й Їн.

У давньогрецькій міфології прародителькою світу вважається Гея, що народилася слідом за Хаосом. Є матір'ю Урана і від нього — інших богів, кіклопів, титанів, ериній, гігантів, гір, морів, чудовиськ, героїв[15]

Окремим випадком космогонічних міфів є міфи антропогонічні або міфи про створення людини, міфічних першопредків народу, першої людської пари й т.п. Космогонічні й антропогонічні міфи часто взаємозалежні, часто ті самі боги відповідальні як за створення світу, так і за створення людини. Інший варіант взаємозв'язку — це антропоморфізація світу, коли всесвіт виникає з тіла першочоловіка.[16]

У різних міфах людина створюється з різних матеріалів. Найбільш поширеним матеріалом є глина й земля. Із глини створює людей Прометей у давньогрецькій міфології, Енкі і його дружина Нінмах у шумерській міфології, Мардук й Ейя в аккадській міфології, Хнум у єгипетській міфології, Ульгем в алтайській міфології, Амма в міфології догонів, Іоскеха в ірокезькій міфології й інших богів різних народів. У міфах деяких народів матеріалом для створення людини служить дерево. Існують також і більш екзотичні варіанти, наприклад з горіхів у меланезійців і перуанських індіанців або з кісток тварин, птахів і риб у деяких племен північноамериканських індіанців[16]
У багатьох народів в антропогонічних міфах створення чоловіка передує створенню жінки, поширено також міф про те, що чоловіки й жінки зроблені з різних матеріалів (у багатьох міфах південноамериканських індіанців).[16]

Окремим видом антропогонічних міфів є тотемічні міфи, що оповідають про походження людей, найчастіше конкретного племені від тієї або іншої тварини. У деяких народів у тотемічних міфах прабатьками людей можуть бути птахи. Зустрічаються також сюжети про народження першої людини з яйця[16]

У народів Африки поширені міфи про людей, що вийшли зі скелі, землі, ями, термітника, розщепленого дерева або очерету.

Есхатологічні й календарні міфи[ред.ред. код]

Сонячна барка бога Ра

Есхатологічні міфи - це міфи про кінець світу, вони існують поряд з космогонічними міфами й пов'язані із протистоянням сил хаосу й космосу. Одним різновидом таких міфів є міфи про передбачуваний кінець світу в майбутньому, наприклад германський міф про Раґнарьока, іншим їхнім різновидом є міфи про те, що подібні події вже відбувалися в минулому і між міфічним світом та сучасним лежать періоди катастроф. У різних міфах причиною знищення світу може бути всесвітній потоп, світова пожежа, знищення попередніх поколінь, загибель богів та інші сюжети.

Календарні міфи - це міфологізація зміни тимчасових циклів — дня й ночі, зими й літа, аж до космічних циклів[17]. Вони пов'язані з астрономічними спостереженнями, астрологією, святкуванням Нового року, святами врожаю й інших календарних подій.

У єгипетській міфології Тот є владикою часу. Будучи богом Місяця, Тот через його фази був пов'язаний з будь-якими астрономічними або астрологічними спостереженнями. Крім того, йому приписували винахід року, що складає з 365, а не 360, днів. Згідно з Плутархом, він виграв 5 додаткових днів, що становили 1/72 року, у грі в кості, і, додавши їх у кінець року, присвятив їхнім святам на честь Осіріса, Сета, Хорура, Ісіди й Нефтида — богів, що народилися саме в ці 5 додаткових днів (пізній варіант міфу оповідає про те, що богині Нут було заборонено народжувати в 360 календарних днів, тому її діти з'явилися на світ протягом 5 днів, виграних Тотом).

Барельєф із Шамашем, 9 століття до н. е. Британський музей

В шумеро-аккадській міфології Мардук вважався основоположником календаря[17]. На честь його святкували Новий Рік у місяці ніссан (що збігався із днем весняного рівнодення). У Вавилоні це свято звалося Акіту і являло собою 12-и денну церемонію, що була спадкоємицею шумерського свята А.КІ.ТІ («Народження Життя На Землі»).

У Древньому Римі поділ року на 10 місяців приписувалося Ромулу. Нума Помпілій ввів ще два місяці — січень і лютий (від назви февралії — спокутної жертви, принесеної наприкінці року). Особливий жрець визначав по молодику початок кожного місяця й повідомляв про це народу. Від латинського calare, «повідомляти», впоявилось слово «календар».

Поділ року на місяці тісно пов'язаний з астральними міфами, зокрема з персоніфікацією знаків Зодіаку, що існувала ще в Месопотамії на зорі цивілізації. Також з розподілом року на місяці зв'язаний Лунарні міфи, завдяки фазам Місяця.

Добовий цикл у міфології пов'язаний у єгиптян зі спуском у пекло сонячної барки бога Ра, а також із протистоянням Гора й Сету (дня й ночі). У Месопотамії добовий цикл пов'язаний з подорожжю Шамаша (сонця) від «гори сходу» до «гори заходу». У Греції ця подорож Геліос а на небесній колісниці. Ці міфи належать до солярних міфів.

Сонячний камінь Ацтеків

Різновидом календарних міфів є міфи про вмираючого й бога, що воскрес,. Вони символізують зміну пір року
У давньогрецькій міфології таким міфом був міф про Деметру і її дочку Персефону, вкрадену Аїдом. Деметра, богиня родючості, так нудьгувала за дочкою, що земля перестала плодоносити. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Персефона вже спробувала зерна граната і змушена була щороку повертатися в підземне царство. Знаходження Персефони в Аїда символізує зиму й відсутність урожаю
Іншими вмираючими богами, що воскреють, були Осіріс, Таммуз, Адоніс, Бальдр, Діоніс (Загрій, Вакх , Сабазій), Аттіс, Телепін, можливо, слов'янські боги Ярило й Кострома, Митра, Серапис.
Ще одним видом міфів про пори року є міф про сварку Ра й Тефнут. Коли вони сварилися, наступала посуха, коли мирилися, Ніл розливався[17].
Зі зміною пір року пов'язана також слов'янська Масляна.

Міфи про космічні цикли є різновидом як есхатологічних, так і календарних міфів. Це міфи про те, що світ проходить цикли розвитку, після яких знищується й потім створюється знову.
Наприклад, у міфології ацтеків історія світу ділиться на епохи різних сонць, ера першого сонця закінчилася знищенням покоління велетнів ягуарами, епоха другого сонця завершилася ураганами й зникненням людей, ера третього сонця закінчилася всесвітньою пожежею, ера четвертого сонця закінчилася потопом. Відповідно до їхніх вірувань, щоб не відбулося чергового кінця світу, необхідно приносити богам людські жертви[18]
Іншим прикладом подібних міфів є уявлення про кальпів та югів в індуїзмі. Епоха загибелі світу пов'язана в індуїзмі з Калі-югою і богинею Калі — втіленням руйнування й знищення.

Різновидом міфів про космічні цикли є міфи про Золоте століття, блаженнім стані людини, що жив колись у гармонії із природою. Подібні міфи є в багатьох народів. Одним з них є біблійна історія про Райський сад, що сходить до древньосемітської міфології. Інший приклад — легенда про Сатья-югу в індуїзмі.

Героїчні міфи[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також

Кастор і Поллукс у Версалі

Героїчні міфи це міфи про героїв, які можуть бути або дітьми богів від смертної жінки, як у Давньогрецькій міфології, або просто легендарними фігурами епосу. Типовим сюжетом героїчного міфу є незвичайне дитинство героя (які-небудь особливі здібності, сирітство, особлива доля), часте вигнання, здійснення подвигів, перемога над чудовиськами, порятунок прекрасної дівчини, повернення й весілля. Багато героїчних міфів в алегоричній формі оповідають про формування особистості й придбання статусу в суспільстві, тим самим виконуючи повчальну функцію.

Особливу категорію героїв становлять культурні герої. Це міфічні герої, які внесли серйозний цивілізаційний внесок у культуру народу. Часто культурний герой є деміургом, беручи участь в творінні нарівні з богами, або є першим законодавцем, добуває або винаходить для людей різні предмети культури (вогонь, культурні рослини, знаряддя праці), учить їх мисливським прийомам, ремеслам, мистецтвам, уводить соціальну організацію, шлюбні правила, магічні розпорядження, ритуали й свята.

Герої давньогрецьких міфів

Герої слов'янських міфів

Міфи про тварин[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також Одним з найдавніших вірувань, що збереглися в деяких народів дотепер, є тотемізм. Деякі вчені вважають, що саме з віри в кревне споріднення людей і тварин виникли міфи про перевертнів — легенди про перевтілення людини в вовка, тигра,ведмедя й ін.

Тварини є не тільки героями космогонічних міфів, образи тварин нерідко використовуються й для його опису — космографії. Так, наприклад, у давньоіндійських повір'ях землю тримають на спинах сім слон ів, вони стоять на спині черепахи, а та, у свою чергу, на змії. Подібну роль нерідко грає й риба. Різкий рух риби, на якій спочиває земля, приводить до землетрусу, коли ж вона опускає голову, починається повінь. Древні єгиптяни зображували небо у вигляді корови Нут, що народила Ра, золоте теля.

Почесне місце займають міфи про тварин серед астральних міфів. Із сузір'ям Пса, Лева, Лебедя, Орла, Скорпіона, Риб пов'язані гарні легенди. Китайський зодіак також пов'язаний з міфами про тварин. Існують також легенди про походження самого зодіаку.

Тварини виступали також у ролі засновників нової культурно-соціальної традиції (устрій суспільства, навчання ремеслам тощо). Так, у древньому Китаї Бянь Цяо — заступник лікарів, цілителів: істота із пташиним дзьобом і крильми кажана. Ді Ку — небесний владика мав голову птаха й тулуб мавпи. Герой Фусі, що навчив людей рибальству й полюванню, а також ієрогліфічної писемності, спочатку зображувався в образі птаха. Біля двох тисячоліть назад його стали представляти людиною з тілом дракона, подібного виглядом із прародителькою Нюйвою, духом дощу (часом — царівною-жабою) з тілом змії. Вони утворили родинну пару, персоніфікуючи жіночий і чоловічий початок, подвійність буття, символи інь й ян .[19]

Культові міфи[ред.ред. код]

ритуальний хід в синтоїзмі

Культові міфи — умовна назва міфів, у яких дається пояснення (мотивування) якого-небудь обряду (ритуалу) або іншої культової дії[20]

Серед вчених немає єдиної думки про те, що первинно, міф або обряд. Одні вважають, що міф склався для обґрунтування обряду, інші схильні думати, що міф є первинним, і на його основі складаються обряди.

Найбільш примітивними культовими міфами є міфи тотемічні, що супроводжують обряди перевдягання в тотемічних предків. Культові міфи часто є езотеричними, тобто їхній зміст знає тільки обмежене число людей, часто — досяглих повноліття чоловіків. Такі міфи часто пов'язані з обрядом ініціації, що коли досяг повноліття член племені повинен пройти через випробування з наступною присвятою в чоловіки й прилученням до езотеричної традиції[20].

У Древній Греції до культових міфів належать насамперед міфи про Деметру й Персефону, пов'язані з Елевсінськими містеріями і міфи про Дионис е, на честь якого влаштовували вакханалії. Схожі обряди відбувалися в Середземномор'ї на честь бога рослинності Аттіс а, вбитого й воскреслого, а також багато в чому схожого з ним Адоніс а[20].

У Древньому Єгипті головні культові міфи пов'язані з культом Осіріс а й Ісіди. Складні ритуали відтворювали історію пошуків Ісідою тіла Осіріса і його відродження.

Не всі культові міфи можливо описати й досліджувати, тому що багато які з них тримаються в секреті адептами культу й не розголошуються стороннім[20].

Міфологія Месопотамії й Близького Сходу[ред.ред. код]

статуетка Інанни у музеї археології Близького Сходу в Марселі
Афіна й Посейдон

Цивілізація Шумер, що з'явився в Месопотамії ще в п'ятому тисячоріччі до н. е. є найдревнішою з відомих нам. Відомості про Шумер дійшли до нас завдяки винаходу ними клинопису. Шумери були стороннім народом, не родинним сусіднім народам Месопотамії, але поступово вони поширили свою культуру на сусідні держави.

Шумерський епос, який дійшов до нас, називається «Епос про Гільгамеше» — збори шумерських легенд, пізніше перекладених на аккадську мову. Таблички з епосом були знайдені в бібліотеці царя Ашшурбанапала. В епосі розповідається про легендарного царя Урука Гільгамеша, його друга дикуна Енкіда і про пошуки секрету безсмертя. Одна із глав епосу, історія Утнапіштіма, який врятував людство від всесвітнього потопу, повторюється в біблійній історії про Ноїв ковчег.

Відомий також шумеро-аккадський космогонічний епос «Енума еліш», також знайдений у бібліотеці Ашшурбанапала, що містить космогонічні міфи Месопотамії, а також Енума Ану Енліль, серія клинописних табличок, складена на рубежі II–I тис. до н. е., що містить близько 7000[21] астрологічних ознак, зібраних за тисячолітній період спостережень[22]

Індоєвропейська міфологія[ред.ред. код]

Давньогрецька й давньоримська міфологія[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також

Одін

Давньогрецька міфологія є найбільшою й добре вивченою завдяки багатьом творам, що дійшли до нас в оригіналі із часів Древньої Греції, але ці твори не є оригінальними міфами. Історія Грецької міфології сходить до Елладського періоду, тим часам, коли на території Греції ще жили пелазги, пізніше витиснуті ахейцями й дорійцями, які прийшли з материка. В 12 столітті до н.е. греки втратили свою древню писемність, а алфавітний лист з'явився лише в 8 столітті до н.е. Тому навіть такий древній автор як Гесіод лише записував міфологію, що має багатовікові коріння. Основні боги існували вже в Елладській цивілізації, але подробиць про міфологію цього періоду не збереглося.

Ідол Перуна на святилищі в Можайській Пятині.

Римська міфологія має безліч паралелей з міфологією Давньогрецькою, часом це були прямі запозичення, ще з тих часів, коли Римляни захопили Грецькі міста на італійському узбережжі. Римським правителям взагалі було властиве прихильне ставлення до чужих міфологій і релігій, і боги підкорених народів включалися в Римський пантеон разом зі своєю міфологією.

Германо-скандинавська міфологія[ред.ред. код]


Слов'янська міфологія[ред.ред. код]

Достовірних відомостей про слов'янську міфологію майже не збереглося, тому що в ті часи в слов'ян ще не було своєї писемності, писемність у слов'ян з'явилася лише в 9 столітті разом із християнством, коли слов'янські вірування вже почали витіснятися новою релігією. Проте, зі збережених християнських джерел, фольклору, народних традицій й археологічних свідчень можна приблизно судити про слов'янську міфологію. На думку дослідників, у слов'ян не було храмів і розвиненого інституту жрецтва, а були капища й ідоли під від відкритим небом. Частина міфічних істот слов'янської міфології, домовики, водяні, лісовики, русалки, дракони благополучно дожили до наших днів завдяки казкам і переказам. Збереглася легенда про Алатир-камінь, або білий-горючий камінь, розташований в центрі світу, посередині моря-океану, на острові Буяні. На ньому стоїть світове дерево або трон світового царювання, на ньому сидить дівиця, що зціляє рани, з-під нього розтікаються по усім світі цілющі ріки[23].

Інше[ред.ред. код]

Інші міфології[ред.ред. код]

Міфологія й казки[ред.ред. код]

Деякі казки розглядаються іноді як « деградовані міфи». Деякі дослідники вважають міфи різновидом казок[24]. Інші, навпаки, схильні називати первісні казки міфами[25].

Відмінність міфу від казки:[26]

1 Різні функції.

Основна функція міфу — пояснювальна, ритуальна й сакральна
Основна функція казки — розважальна й моралізаторська й поетична.

2 Відношення людей.

Міф сприймається й оповідачем і слухачем як реальність
Казка сприймається (як мінімум оповідачем) як вигадка.

3. Час дії

Час дії міфу доісторичний
Час дії казки позаісторичний.

Міфологічна свідомість[ред.ред. код]

Для міфологічної свідомості все, що існує — одушевлено. Міфологічний простір — це простір душі.

« Міф - найнеобхідніша - прямо потрібно сказати, трансцендентально-необхідна - категорія думки й життя; і в ній немає рівно нічого випадкового, непотрібного, довільного, вигаданого або фантастичного. Це - справжня й максимально конкретна реальність.

Міф - не ідеальне поняття, і також не ідея й не поняття. Це є саме життя. Для міфічного суб'єкта це є справжнє життя, з усіма її надіями й страхами, очікуваннями й розпачем, з усією її реальною повсякденністю й чисто особистою зацікавленістю.

 »

Міфологічна свідомість характеризується протистоянням раціональності, безпосередністю, невідрефлектованістю світосприймання, що, з одного боку, робить міф вразливим для раціональної критики, з іншої же — виводить його із простору такої (звідси стійкість міфологічних уявлень і труднощі боротьби з ними; для раціонального переконування людина уже повинна допустити, що міфологічне пояснення того, що відбувається, не є єдино можливим і може виявитися недостовірним). Міфологеми стійкі в часі й у різних культурних і соціальних умовах дають різні маніфестації. Міфу протистоїть як наукова раціональність, так і раціональність богословська, властива теїстичним релігіям. Тому не можна ототожнювати міф і релігію, хоча, наприклад, деякі форми релігійності (т.наз. «народна релігійність») зі сфери теологічно відрефлектованої релігії переходять в область міфології й вторинного міфологічного осмислення догматів, ритуалів, інших релігійних практик.

Звідси виникає актуальність міфологічної свідомості для будь-якої культурної епохи, міняється лише ступінь його соціальної престижності й сфера широкого поширення. Постійною областю реалізації міфологічної свідомості є повсякденність, де побутування старих і генерування нових міфів є постійним й інтенсивним. Ця міфологія виражається в сучасному фольклорі (міський фольклор, пов'язаний з міською міфологією, псевдорелігійний фольклор, що відображає міфологічну інтерпретацію релігії, професійний фольклор, пов'язаний із професійною міфологією й т.д.). Професійна міфологія[27] є важливою частиною професійної культури поряд із професійною етикою[28]. Побутова міфологія існує по досить старих міфомагічним принципах, наприклад, змішання каузальної й просторово-тимчасової суміжності (звідси відбувається маса марновірних практик-прикмет, «щасливих», «нещасливих» і ін.). Страхи, включаючи масові, також обумовлені не раціональним аналізом їхніх можливих причин, а міфологічним осмисленням того, що відбувається й актуалізацією міфологем (наприклад, міфологеми катастрофи). Міфологічній свідомості варто приписати й обов'язковий пошук обивателем особисто відповідального за що-небудь що відбувається, так само як і перебільшення ролі участі в подіях, що мають характер системної динаміки, якої-небудь особистості. Тут проявляється й чисто міфологічна установка одушевляти й персоніфікувати навколишнє.

Історичний розвиток[ред.ред. код]

Сучасна міфологія[ред.ред. код]

У технічній цивілізації існує своя міфологія[29]. Основою технічної міфології є ритуальна раціональність: ощадливість і планування, усунення неоднозначностей, спроба зведення всього до обчислюваної форми. При зіткненні з новою областю непізнаного наука породжує свої «гносеологічні» міфи (відкриття марсіанських «каналів», питання про поширеність життя у Всесвіті)[30], які використовує наукова фантастика[31]. У сучасних мегаполісах розвивається міська міфологія[32][33].

Політична міфологія[ред.ред. код]

Політична міфологія, як складова сучасної політики, трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) в світогляд суб'єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики). Політичний міф визначається як цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей; як своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу i соціального життя; як інструмент реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо[34].

Міфологія в мистецтві[ред.ред. код]

Міфологія в літературі[ред.ред. код]

Образи давньогрецької міфології використовувалися ще античними авторами, завдяки творам, що дійшли до нас, ми й знаємо про багатьох героїв давньогрецької міфології. Ці образи полюбилися європейцям своєю об'ємністю, і багато письменників протягом століть знову й знову до них поверталися. Серед популярних до сьогоднішнього дня героїв Едіп, Медея, Федра, Електра, Антигона, Одісей, Прометей і багато хто інші.

Міфологія в образотворчому мистецтві[ред.ред. код]

Художники різних епох і стилів не обходили своєю увагою давньогрецьку міфологію. І хоча в середні століття живопис зосередився в основному на християнських сюжетах, в епоху Відродження живописці з більшим ентузіазмом прийнялися зображувати міфологічні сюжети на своїх полотнах. В епоху модерну на тлі загальних змін в образотворчому мистецтві інтерес до класичних міфологічних сюжетів трохи згас, зате відродився інтерес до міфічних чудовиськ, образи яких активно використаються в сучасному мистецтві.

Російські живописці традиційно зверталися до теми слов'янської міфології, зображуючи на своїх картинах як билинних богатирів, так і міфічних істот слов'янської міфології.

Вивчення міфології[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також


Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — К.: Наук, думка, 1989. — 240 с. ISBN 5-12-001101-2
  • Лосев А. Ф.  Античная мифология в ее историческом развитии, М., 1957;
  • Францев Ю. П. У истоков религии и свободомыслия, М. — Л., 1959;
  • Токарев С. А.. Религия в истории народов мира, М., 1964;
  • Токарев С. А. Ранние формы религии и их развитие, М., 1964;
  • Мелетинский Е. М.  Мифы древнего мира в сравнительном освещении // Типология и взаимосвязи литератур древнего мира. — М., 1971, с. 68—133;
  • Шахнович М. И. Первобытная мифология и философия, Л., 1971;
  • Тренчени-Вальдапфель И. Мифология, перевод с венг., М., 1959;
  • Донини А. Люди, идолы и боги, перевод с итал., М., 1962;
  • Леви-Строс К. Структура мифа // Вопросы философии, 1970
  • Кристофер У. Блакуэлл, Эйми Хакни Блакуэлл Мифология для «чайников» (Mythology For Dummies) — М. 2006. «Диалектика» — 368 с ISBN 0-7645-5432-8
  • Берёзкин Ю. Е. 2007. Мифы заселяют Америку. М.: ОГИ.
  • Берёзкин Ю. Е. 2007. Ареальное распределение фольклорно-мифологических мотивов // История и математика: Анализ и моделирование социально-исторических процессов. М.: КомКнига, 2007. С.205-232.
  • Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу : [монографія] / Ю. Ж. Шайгородський / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.
  • Шайгородський Ю. Ж. Міфологія як засіб моделювання політичної реальності / Ю. Ж. Шайгородський // Віче. — 2009. — № 15. — С. 35-38.
  • Коротаев А. В., Халтурина Д. А. Мифы и гены: Глубокая историческая реконструкция. М.: Либроком/URSS, 2010. ISBN 978-5-397-01175-4.
  • Семенов Ю. И. Тотемизм, первобытная мифология и первобытная религия // Скепсис. № 3/4. Весна 2005. С. 74-78.
  • Лебедев В. Ю., Прилуцкий А. М.  Семиозис и семиодинамика теологических и мифологических знаковых систем. — Тверь, 2010.
  • Леви-Брюль Л. Первобытное мышление // Сверхъестественное в первобытном мышлении. М., 1994.
  • Мифологический словарь / Гл. ред. Мелетинский Е. М. — М. : Советская энциклопедия, 1990 г.
  • Мифы народов мира / под ред. Токарева С. А. — М. : Советская энциклопедия, 1987 г.
  • Фрэзер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии [Пер. с англ. М. К. Рыкли­на]. — М. : ТЕРРА-Книжный клуб, 2001. — 528 с.
  • Мирча Элиаде. Аспекты мифа / Пер. с фр. В. Большакова. — М. : Инвест-ППП, 1995. — ISBN 5-87538-006-3.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Bascom, William. «The Forms of Folklore: Prose Narratives». 'Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, p. 9
  2. а б «myths», A Dictionary of English Folklore
  3. O'Flaherty, Wendy. Hindu Myths: A Sourcebook. London: Penguin, 1975.: «I think it can be well argued as a matter of principle that, just as 'biography is about chaps', so mythology is about gods.»
  4. Eliade, Mircea. Myths, Dreams and Mysteries. Trans. Philip Mairet. New York: Harper & Row, 1967, p. 23
  5. Pettazzoni, p. 102
  6. Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 10-11; Pettazzoni, p. 99-101
  7. Dundes, Alan. Introduction. Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, c. 1
  8. Dundes, Alan. «Binary Opposition in Myth: The Propp/Levi-Strauss Debate in Retrospect». Western Folklore 56 (Winter, 1997): 39-50, с. 45
  9. Dunes, Alan. «Madness in Method Plus a Plea for Projective Inversion in Myth». Myth and Method. Ed. Laurie Patton and Wendy Doniger. Charlottesville: University of Virginia Press, 1996., p. 147
  10. а б Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 6
  11. Фрезер Дж. Золота галузь: Дослідження магії й релігії / Пер. з англ. М. К. Рікліна / Пер. з англ. І. Утьохіна. — М.: ТЕРРА-Книжний клуб, 2001. — 528 с. — (Боги й учені). — ISBN 5-275-00248-3
  12. Афанасьєв А. «Афанасьєв А. Древо життя». Древо життя: Обрані статті. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2013-04-16. «Богатий і можна сказати - єдине джерело різноманітних міфічних уявлень є живе слово людське.» 
  13. Колісниці богів й інші книги Еріха фон Денікена
  14. Сокир В. Н. Яйце світове // «Міфи народів світу». — М., 1980.
  15. Гесіод. Теогонія
  16. а б в г Вяч. Вс. Іванов Антропогонічні міфи // Міфи народів світу: Енциклопедія. М., 1980. — Т. 1. — С. 87-89.
  17. а б в Міфологічний словник Календарні міфи
  18. Міфологічний словник. Есхатологічні міфи
  19. Даосизм: Міфи древнього Китаю<!-і Заголовок доданий ботом -і>
  20. а б в г Культові міфи
  21. Броль Р. В. Короткий словник термінів // Астрологія як історико-культурний феномен.
  22. Броль Р. В. Розділ 3. Основні етапи історії астрології // Астрологія як історико-культурний феномен.
  23. Міфологічний словник/Гл. ред. Е. М. Мелетинский — М.:'Радянська енциклопедія', 1990 р. - 672 с.
  24. Thompson S. Myth and Folk-Tale / Journal of American Folklore, 1955. Vol. 68. № 270.
  25. «The Anthropologist Looks at Myth» (Austin; London, 1966).
  26. Міф і казка
  27. Д. Голинко-Вольфсон. Міфологія професійного блиску
  28. Л. Н. Максимова. Пимократи, об'їждчики, модистки...Світ професій у ретроспективі
  29. У. Д. Кузьмичов. Міфологія технічної цивілізації. стр № 225
  30. Т. Чернишова. Наукова фантастика й сучасна міфотворчість
  31. Ханютин Ю. М. Реальність фантастичного світу. Міфологія технічної ери
  32. В. Гончарів. Н. Мазова. Міфологія мегаполісів
  33. Б.Невський. Міська фантастика
  34. Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу: [монографія] / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.