Міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ідол ацтекського бога вогню.
Прометей (1868), художник Густав Моро.

Міфоло́гія також мітологія (грец. μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; тобто казкослів'я, виклад стародавніх казок, переказів) — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Міф — це не казка. Найголовніша відмінність міфу від казки полягає у тому, що міф не показує різницю між добром і злом.

На ранній стадії людської історії в міфах химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найпоширенішими були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д.

Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

Природа міфів[ред.ред. код]

Типові характеристики[ред.ред. код]

Головними героями міфів зазвичай є боги, надприродні герої і люди.[1][2][3] Як священні історії, міфи часто схвалювалися правителями, або священниками, чи людьми, які мали відношення до релігії та священних практик.[1] У соціальних спільнотах, де був поширений певний міф, цей міф вважався правдивою історією про події що мали місце у минулому.[1][2][4][5] Більшість спільнот має два види традиційних історій: "справжні історії", або міфи та "вигадані історії", або байки чи казки.[6] Історія міфу зазвичай відбувається у прадавні часи, коли світ не був таким, яким він є зараз[1], і пояснює яким саме чином він став таким як тепер[7][8][9][10], та як виникли ті чи інші звичаї, соціальні норми, соціальні інститути чи табу.[1][10]

Основні риси міфологічного світогляду[ред.ред. код]

  • синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений;, пошук «справжнього» імені Бога.
  • символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.
  • генетизм — сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання — хто кого породив.
  • тотемізм — походження від тварини; проявляється в геральдиці.
  • анімізм — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.
  • фетишизм — речі з магічними силами.
  • магія — поєднання слів і дії; віра в те, що на людину можна впливати і словом, і фізично, а на предмети — тільки фізично; якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

Міфологія народів світу[ред.ред. код]

Вивчення міфології[ред.ред. код]

Міфологія

Походження міфів[ред.ред. код]

Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично у всіх народів світу. Це підтверджується як вивченням історії, так і вивченням архаїки сучасних народів, у кожного з яких існує той або інший вид міфології[11]

Якщо європейці до Епохи великих географічних відкриттів були знайомі лише з античними міфами , то потім поступово вони дізнавалися про наявність міфології в жителів Африки , Америки, Океанії, Австралії . В Біблії простежуються відгомони західно-семітської міфології . В арабів до прийняття іслам а існувала своя міфологія.

У такий спосіб ми говоримо про іманентність міфології людській свідомості . Час походження міфологічних образів не піддається визначенню, їхнє утворення нерозривно пов'язане з походженням мови й свідомості[12].

Головне завдання міфу полягає в тому, щоб задати зразки, моделі для всякої важливої дії, чиненої людиною, міф служить для ритуалізації повсякденності, даючи можливість людині знайти зміст у житті.

По версіях прихильників теорії палеоконтактів , міфи — це історія про події, що реально відбувалис. Сучасним прикладом такого значення слова «міф» є « культ карго ». Тому вони пропонують релігії й науці по-новому глянути на міфологію. Як приклади вони приводять описи дивних явищ, наприклад з Біблії, і дають їм нові пояснення, використовуючи сучасні знання про науку, термінологію[13]

Різновиди міфів[ред.ред. код]

Космогонічні й антропогонічні міфи[ред.ред. код]

Створення людини Прометеєм . Лувр
Елохім, що створює Адама, картина Вільяма Блейка

Космогонічні міфи — міфи про творіння, міфи про походження космосу з хаосу, основний початковий сюжет більшості міфологій. Починаються з опису хаосу (порожнечі), відсутності порядку у вселеній, взаємодії споконвічних стихій. Служать для пояснення походження світу й життя на Землі.

Одним з оширених сюжетів космогонічних міфів є народження світу з світового яйця . Такі міфи зустрічаються в багатьох народів на різних континентах. Світове яйце є універсальним символом походження життя[14].

Нерідко роль творця в космогонічних міфах належить тваринам. Так в російському й білоруському фольклорі відома розповідь про створення світу, де один з деміургів у вигляді птаха (качки), поринає під воду, щоб дістати небагато землі із дна. Пізніше із цієї землі створюється суша. Подібні тексти існують й у багатьох інших традиціях. Нівхи пояснювали походження світу сказанням про маленьку синицю, що поринала у воду (була тільки вода) і діставала дзьобом землю. Так поступово з'явилася суша — острівець, а потім і земля, на якій розцвіло різноманітне життя. Аборигени в Австралії , також як північноамериканські індіанці гурони вважали, що саме черепаха створила Землю й тримає її на собі. По переказах індіанців також у створенні Землі допомагала черепасі жаба , що діставала землю з морського дна, клала по краях панцира черепахи й земля збільшувалася в розмірі, так з'явилася суша.

У багатьох міфологіях світ був створений богами.

Приклади Богів-творців: єгипетські Атум й Птах , зороастрийский Ахура Мазда , Вішвакарман в індуїзмі, Анцва в абхазів й абазин, вірменський Арамазд , Виракоча інків, богиня Ільматар у фінів, Інмар в удмуртів, Кайракан в алтайців.

У германській міфології боги створили світ з тіла велетня Імира , убивши його. Схожий сюжет — створення світу з тіла Пуруши в індуїстській міфології.

Приклади пар, що створили світ: Ідзанагі й Ідзанамі у синтоїзмі, Абзу й Тіамат у шумерів, Геб й Нут у єгиптян, Ранги й Папа в маорі .

Іноді сюжетом космогонічних міфів є протистояння сил творення й сил руйнування. Такі міфи властиві дуалістичними міфологіям. Такими парами є Ахура Мазда й Ангра-Майнью , Ен й Омель , Кугу-Юмо й Їн .

У давньогрецькій міфології прародителькою світу вважається Гея , що народилася слідом за Хаосом . Є матір'ю Урана і від нього інших богів, кіклопів , титанів , ериній , гігантів , гір, морів, чудовиськ, героїв[15]

Окремим випадком космогонічних міфів є міфи антропогонічні, або міфи про створення людини, міфічних першопредків народу, першої людської пари й т.п. Космогонічні й антропогонічні міфи часто взаємозалежні, часто ті самі боги відповідальні як за створення світу, так і за створення людини. Інший варіант взаємозв'язку — це антропоморфізація світу, коли всесвіт виникає з тіла першочоловіка.[16]

У різних міфах людина створюється з різних матеріалів. Найбільш поширеним матеріалом є глина й земля. Із глини створює людей Прометей у давньогрецькій міфології, Енкі і його дружина Нінмах у шумерській міфології, Мардук й Ейя в аккадской міфології, Хнум у єгипетській міфології, Ульгем в алтайській міфології, Амма в міфології догонів, Іоскеха в ірокезькій міфології й інших богів різних народів. У міфах деяких народів матеріалом для створення людини служить дерево. Існують також і більш екзотичні варіанти, наприклад з горіхів у меланезійців і перуанських індіанців або з костей тварин, птахів і риб у деяких племен північноамериканських індіанців[16]
У багатьох народів в антропогонічних міфах створення чоловіка передує створенню жінки, поширено також міф про те, що чоловіки й жінки зроблені з різних матеріалів (у багатьох міфах південноамериканських індіанців).[16]

Окремим видом антропогонічних міфів є тотемічні міфи, що оповідають про походження людей, найчастіше конкретного племені від тієї або іншої тварини. У деяких народів у тотемічних міфах прабатьками людей можуть бути птахи. Зустрічаються також сюжети про народження першої людини з яйця[16]

У народів Африки поширені міфи про людей, що вийшли зі скелі, землі, ями, термітника, що розщепленого дерева або очерету.

Есхатологічні й календарні міфи[ред.ред. код]

Сонячна барка бога Ра

Шаблон:Дивися також Есхатологічні міфи це міфи про кінець світу, вони існують поряд з космогонічними міфами й пов'язані із протистоянням сил хаосу й космосу. Одним різновидом таких міфів є міфи про передбачуваний кінець світу в майбутньому, наприклад германський міф про Рагнареку, іншим їхнім різновидом є міфи про те, що подібні події вже відбувалися в минулому, і між міфічним світом і сучасним лежать періоди катастроф. У різних міфах причиною знищення світу може бути всесвітній потоп , світова пожежа, знищення попередніх поколінь, загибель богів, і інші сюжети.

Календарні міфи це міфологізація зміни тимчасових циклів — дня й ночі, зими й літа, аж до космічних циклів[17]. Вони пов'язані з астрономічними спостереженнями, астрологією, святкуванням Нового року, святами врожаю й інших календарних подій.

У єгипетській міфології Тот є владикою часу. Будучи богом Місяця, Тот через її фази був пов'язаний з будь-якими астрономічними або астрологічними спостереженнями. Крім того, йому приписували винахід року, що складає з 365, а не 360, днів. Згідно з Плутархом, він виграв 5 додаткових днів, що становили 1/72 року, у грі в кості, і, додавши їх у кінець року, присвятив їхнім святам на честь Осіріс а, Сету, Хорура, Ісіди й Нефтіс (Нефтіді) — богів, що народилися саме в ці 5 додаткових днів (пізній варіант міфу оповідає про те, що богині Нут було заборонено родити в 360 календарних днів, тому її діти з'явилися на світло протягом 5 днів, виграних Тотом).

Барельєф із Шамашем, 9 століття до н.е. Британський музей

В шумеро-аккадській міфології Мардук вважався основоположником календаря[17]. На честь його святкували Новий Рік у місяці ніссан ( щозбігався із днем весняного рівнодення). У Вавилоні це свято звалося Акіту і являв собою 12-и денну церемонію, що була спадкоємицею шумерського свята А.КІ.ТІ («Народження Життя На Землі»).

У Древньому Римі поділ року на 10 місяців приписувалося Ромулу. Нума Помпілій ввів ще два місяці — січень і лютий (від назви февралії — спокутної жертви, принесеної наприкінці року). Особливий жрець визначав по молодику початок кожного місяця й повідомляв про це народу. Від латинського calare, «повідомляти», відбувається слово «календар».

Поділ року на місяці тісно пов'язане з астральними міфами , зокрема з персоніфікацією знаків Зодіаку, що існувала ще в Месопотамії на зорі цивілізації. Також з розподілом року на місяці зв'язаний місячні міфи , завдяки фазам Місяця.

Добовий цикл у міфології пов'язаний у єгиптян зі спуском у пекло сонячної барки бога Ра , а також із протистоянням Гора й Сету (дня й ночі). У Месопотамії добовий цикл пов'язаний з подорожжю Шамаша (сонця) від «гори сходу» до «гори заходу». У Греції ця подорож Геліос а на небесній колісниці. Ці міфи належать до солярних міфів .

Сонячний камінь Ацтеків

Різновидом календарних міфів є міфи про вмираючого й бога, що воскреє, . Вони символізують зміну часів року
У давньогрецькій міфології таким міфом був міф про Деметр у і її дочку Персефону , вкрадену Аїд ом. Деметра, богиня родючості, так нудьгувала по дочці, що земля перестала плодоносити. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Персефона вже спробувала зерна граната, і змушена була щороку повертатися в підземне царство. Знаходження Персефони в Аїда символізує зиму й відсутність урожаю
Іншими вмираючими богами, що воскреють, були Осіріс , Таммуз , Адоніс , Бальдр , Діоніс ( Загрій , Вакх , Сабазій ), Аттіс , Телепін , можливо, слов'янські боги Ярило й Кострома , Митра , Серапис .
Ще одним видом міфів про пори року є міф про сварку Ра й Тефнут . Коли вони сварилися, наступала посуха, коли мирилися, Ніл розливався[17].
Зі зміною пір року пов'язана також слов'янська Масляна .

Міфи про космічні цикли є різновидом як есхатологічних, так і календарних міфів. Це міфи про те, що світ проходить цикли розвитку, після яких знищується й потім створюється знову.
Наприклад, у міфології ацтеків історія світу ділиться на епохи різних сонць, ера першого сонця закінчилася знищенням покоління велетнів ягуарами, епоха другого сонця завершилася ураганами й зникненням людей, ера третього сонця закінчилася всесвітньою пожежею, ера четвертого сонця закінчилася потопом. Відповідно до їхніх вірувань, щоб не відбулося чергового кінця світу, необхідно приносити богам людські жертви[18]
Іншим прикладом подібних міфів є уявлення про кальпа х і югах в індуїзмі. Епоха загибелі світу пов'язана в індуїзмі з Калі-югою і богинею Калі — втіленням руйнування й знищення.

Різновидом міфів про космічні цикли є міфи про Золоте століття, блаженнім стані людини, що жив колись у гармонії із природою. Подібні міфи є в багатьох народів. Одним з них є біблійна історія про Райський сад, що сходить до древньосемітської міфології. Інший приклад — легенда про Сатья-югу в індуїзмі.

Героїчні міфи[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також

Кастор і Поллукс у Версалі

Героїчні міфи це міфи про героїв, які можуть бути або дітьми богів від смертної жінки, як у Давньогрецькій міфології, або просто легендарними фігурами епосу. Типовим сюжетом героїчного міфу є незвичайне дитинство героя (які-небудь особливі здібності, сирітство, особлива доля), часте вигнання, здійснення подвигів, перемога над чудовиськами, порятунок прекрасної дівчини, повернення й весілля. Багато героїчних міфів в алегоричній формі оповідають про формування особистості й придбання статусу в суспільстві, тим самим виконуючи повчальну функцію.

Особливу категорію героїв становлять культурні герої. Це міфічні герої, які внесли серйозний цивілізаційний внесок у культуру народу. Часто культурний герой є деміургом, беручи участь в творінні нарівні з богами, або є першим законодавцем, добуває або винаходить для людей різні предмети культури (вогонь, культурні рослини, знаряддя праці), учить їх мисливським прийомам, ремеслам, мистецтвам, уводить соціальну організацію, шлюбні правила, магічні розпорядження, ритуали й свята.

Міфи про тварин[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також Одним з найдавніших вірувань, що збереглися в деяких народів дотепер, є тотемізм . Деякі вчені вважають, що саме з віри в кревне споріднення людей і тварин виникли міфи про перевертнів — легенди про перевтілення людини в вовка, тигра, ведмедя й ін.

Тварини є не тільки героями космогонічних міфів, образи тварин нерідко використовуються й для його опису — космографії. Так, наприклад, у давньоіндійських повір'ях землю тримають на спинах сім слон ів, вони стоять на спині черепахи , а та, у свою чергу, на змії. Подібну роль нерідко грає й риба. Різкий рух риби, на якій спочиває земля, приводить до землетрусу, коли ж вона опускає голову, починається повінь. Древні єгиптяни зображували небо у вигляді корови Нут , що народила Ра , золоте теля.

Почесне місце займають міфи про тварин серед астральних міфів. Із сузір'ям Пса , Лева , Лебедя , Орла , Скорпіона , Риб пов'язані гарні легенди. Китайський зодіак також пов'язаний з міфами про тварин. Існують також легенди про походження самого зодіаку.

Тварини виступали також у ролі засновників нової культурно-соціальної традиції (устрій суспільства, навчання ремеслам і т.п.). Так, у древньому Китаї Бянь Цяо — заступник лікарів, цілителів: істота із пташиним дзьобом і крильми кажана. Ді Ку — небесний владика мав голову птаха й тулуб мавпи. Герой Фусі , що навчив людей рибальству й полюванню, а також ієрогліфічної писемності, спочатку зображувався в образі птаха. Біля двох тисячоліть назад його стали представляти людиною з тілом дракона, подібного виглядом із прародителькою Нюйвою , духом дощу (часом — царівною-жабою) з тілом змії . Вони утворили родинну пару, персоніфікуючи жіночий і чоловічий початок, подвійність буття, символи інь й ян .[19]

Культові міфи[ред.ред. код]

ритуальний хід в синтоїзмі

Культові міфи — умовна назва міфів, у яких дається пояснення (мотивування) якого-небудь обряду (ритуалу) або іншої культової дії[20]

Серед вчених немає єдиної думки про те, що первинно, міф або обряд. Одні вважають, що міф склався для обґрунтування обряду, інші схильні думати, що міф є первинним, і на його основі складаються обряди.

Найбільш примітивними культовими міфами є міфи тотемічні, що супроводжують обряди перевдягання в тотемічних предків. Культові міфи часто є езотеричними, тобто їхній зміст знає тільки обмежене число людей, часто - досяглих повноліття чоловіків. Такі міфи часто пов'язані з обрядом ініціації, що коли досяг повноліття член племені повинен пройти через випробування з наступною присвятою в чоловіки й прилученням до езотеричної традиції[20].

У Древній Греції до культових міфів належать насамперед міфи про Деметру й Персефону , пов'язані з Елевсінськими містеріями і міфи про Дионис е, на честь якого влаштовували вакханалії . Схожі обряди відбувалися в Середземномор'ї на честь бога рослинності Аттіс а, вбитого й воскреслого, а також багато в чому схожого з ним Адоніс а[20].

У Древньому Єгипті головні культові міфи пов'язані з культом Осіріс а й Ісіди . Складні ритуали відтворювали історію пошуків Ісідою тіла Осіріса і його відродження.

Не всі культові міфи можливо описати й досліджувати, тому що багато які з них тримаються в секреті адептами культу й не розголошуються стороннім[20].

Міфологія Месопотамії й Близького Сходу[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також

статуетка Інанни у музеї археології Близького Сходу в Марселі
Афіна й Посейдон

Цивілізація Шумер , що з'явився в Месопотамії ще в п'ятому тисячоріччі до н.е. є найдревнішою з відомих нам. Відомості про Шумер дійшли до нас завдяки винаходу ними клинопису . Шумери були стороннім народом, не родинним сусіднім народам Месопотамії, але поступово вони поширили свою культуру на сусідні держави.

Шумерський епос, який дійшов до нас, називається «[[ Епос про Гільгамеше ] ] » - збори шумерських легенд, пізніше перекладених на аккадську мову . Таблички з епосом були знайдені в бібліотеці царя Ашшурбанапала. В епосі розповідається про легендарного царя Урук а Гільгамеша, його друга дикуна Енкіда і про пошуки секрету безсмертя. Одна із глав епосу, історія Утнапіштіма, який врятував людство від всесвітнього потопу, повторюється в біблійній історії про Ноїв ковчег.

Відомий також шумеро-аккадський космогонічний епос « Енума еліш », також знайдений у бібліотеці Ашшурбанапала, що містить космогонічні міфи Месопотамії, а також Енума Ану Енліль , серія клинописних табличок, складена на рубежі II—I тис. до н.е., що містить близько 7000[21] астрологічних ознак, зібраних за тисячолітній період спостережень[22]

Індоєвропейська міфологія[ред.ред. код]

Давньогрецька й давньоримська міфологія[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також

Одін

Давньогрецька міфологія є найбільшою й добре вивченою завдяки багатьом творам, що дійшли до нас в оригіналі із часів Древньої Греції, але ці твори не є оригінальними міфами. Історія Грецької міфології сходить до Елладського періоду , тим часам, коли на території Греції ще жили пелазги , пізніше витиснуті ахейцями й дорійцями , які прийшли з материка. В 12 столітті до н.е. греки втратили свою древню писемність, а алфавітний лист з'явився лише в 8 столітті до н.е. Тому навіть такий древній автор як Гесіод лише записував міфологію, що має багатовікові коріння. Основні боги існували вже в Елладській цивілізації, але подробиць про міфологію цього періоду не збереглося.

Ідол Перуна на святилищі в Можайській Пятині.

Римська міфологія має безліч паралелей з міфологією Давньогрецькою, часом це були прямі запозичення, ще з тих часів, коли Римляни захопили Грецькі міста на італійському узбережжі. Римським правителям взагалі було властиве прихильне ставлення до чужих міфологій і релігій, і боги підкорених народів включалися в Римський пантеон разом зі своєю міфологією.

Германо-скандинавська міфологія[ред.ред. код]


Слов'янська міфологія[ред.ред. код]

Достовірних відомостей про слов'янську міфологію майже не збереглося, тому що в ті часи в слов'ян ще не було своєї писемності, писемність у слов'ян з'явилася лише в 9 столітті разом із християнством, коли слов'янські вірування вже почали витіснятися новою релігією. Проте, зі збережених християнських джерел, фольклору, народних традицій й археологічних свідчень можна приблизно судити про слов'янську міфологію. На думку дослідників, у слов'ян не було храмів і розвиненого інституту жрецтва, а були капища й ідоли під від відкритим небом. Частина міфічних істот слов'янської міфології, домовики, водяні, лісовики, русалки, дракони благополучно дожили до наших днів завдяки казкам і переказам. Збереглася легенда про Алатир-камінь, або білий-горючий камінь, розташований в центрі світу, посередині моря-океану, на острові Буяні. На ньому стоїть світове дерево або трон світового царювання, на ньому сидить дівиця, що зціляє рани, з-під нього розтікаються по усім світі цілющі ріки[23].

Інше[ред.ред. код]

Інші міфології[ред.ред. код]

Міфологія й казки[ред.ред. код]

Деякі казки розглядаються іноді як « деградовані міфи». Деякі дослідники вважають міфи різновидом казок[24]. Інші, навпаки, схильні називати первісні казки міфами[25].

Відмінність міфу від казки:[26]

1 Різні функції.

Основна функція міфу — пояснювальна, ритуальна й сакральна
Основна функція казки — розважальна й моралізаторська й поетична.

2 Відношення людей.

Міф сприймається й оповідачем і слухачем як реальність
Казка сприймається (як мінімум оповідачем) як вигадка.

3. Час дії

Час дії міфу доісторичний
Час дії казки позаісторичний.

Міфологічна свідомість[ред.ред. код]

Для міфологічної свідомості все, що існує — одушевлено. Міфологічний простір — це простір душі.

« Міф - найнеобхідніша - прямо потрібно сказати, трансцендентально-необхідна - категорія думки й життя; і в ній немає рівно нічого випадкового, непотрібного, довільного, вигаданого або фантастичного. Це - справжня й максимально конкретна реальність.

Міф - не ідеальне поняття, і також не ідея й не поняття. Це є саме життя. Для міфічного суб'єкта це є справжнє життя, з усіма її надіями й страхами, очікуваннями й розпачем, з усією її реальною повсякденністю й чисто особистою зацікавленістю.

 »

Міфологічна свідомість характеризується протистоянням раціональності, безпосередністю, невідрефлектованістю світосприймання, що, з одного боку, робить міф вразливим для раціональної критики, з іншої же — виводить його із простору такої (звідси стійкість міфологічних уявлень і труднощі боротьби з ними; для раціонального переконування людина уже повинна допустити, що міфологічне пояснення того, що відбувається, не є єдино можливим і може виявитися недостовірним). Міфологеми стійкі в часі й у різних культурних і соціальних умовах дають різні маніфестації. Міфу протистоїть як наукова раціональність, так і раціональність богословська, властива теїстичним релігіям. Тому не можна ототожнювати міф і релігію, хоча, наприклад, деякі форми релігійності (т.наз. «народна релігійність») зі сфери теологічно відрефлектованої релігії переходять в область міфології й вторинного міфологічного осмислення догматів, ритуалів, інших релігійних практик.

Звідси виникає актуальність міфологічної свідомості для будь-якої культурної епохи, міняється лише ступінь його соціальної престижності й сфера широкого поширення. Постійною областю реалізації міфологічної свідомості є повсякденність, де побутування старих і генерування нових міфів є постійним й інтенсивним. Ця міфологія виражається в сучасному фольклорі (міський фольклор, пов'язаний з міською міфологією, псевдорелігійний фольклор, що відображає міфологічну інтерпретацію релігії, професійний фольклор, пов'язаний із професійною міфологією й т.д.). Професійна міфологія[27] є важливою частиною професійної культури поряд із професійною етикою[28]. Побутова міфологія існує по досить старих міфомагічним принципах, наприклад, змішання каузальної й просторово-тимчасової суміжності (звідси відбувається маса марновірних практик-прикмет, «щасливих», «нещасливих» і ін.). Страхи, включаючи масові, також обумовлені не раціональним аналізом їхніх можливих причин, а міфологічним осмисленням того, що відбувається й актуалізацією міфологем (наприклад, міфологеми катастрофи). Міфологічній свідомості варто приписати й обов'язковий пошук обивателем особисто відповідального за що-небудь що відбувається, так само як і перебільшення ролі участі в подіях, що мають характер системної динаміки, якої-небудь особистості. Тут проявляється й чисто міфологічна установка одушевляти й персоніфікувати навколишнє.

Історичний розвиток[ред.ред. код]

Сучасна міфологія[ред.ред. код]

У технічній цивілізації існує своя міфологія[29]. Основою технічної міфології є ритуальна раціональність: ощадливість і планування, усунення неоднозначностей, спроба зведення всього до обчислюваної форми. При зіткненні з новою областю непізнаного наука породжує свої «гносеологічні» міфи (відкриття марсіанських «каналів», питання про поширеність життя у Всесвіті)[30], які використовує наукова фантастика[31]. У сучасних мегаполісах розвивається міська міфологія[32][33].

Міфологія в мистецтві[ред.ред. код]

Міфологія в літературі[ред.ред. код]

Образи давньогрецької міфології використовувалися ще античними авторами, завдяки творам, що дійшли до нас, ми й знаємо про багатьох героїв давньогрецької міфології. Ці образи полюбилися європейцям своєю об'ємністю, і багато письменників протягом століть знову й знову до них поверталися. Серед популярних до сьогоднішнього дня героїв Едіп, Медея, Федра, Електра, Антигона, Одісей, Прометей і багато хто інші.

Міфологія в образотворчому мистецтві[ред.ред. код]

Художники різних епох і стилів не обходили своєю увагою давньогрецьку міфологію. І хоча в середні століття живопис зосередився в основному на християнських сюжетах, в епоху Відродження живописці з більшим ентузіазмом прийнялися зображувати міфологічні сюжети на своїх полотнах. В епоху модерну на тлі загальних змін в образотворчому мистецтві інтерес до класичних міфологічних сюжетів трохи згас, зате відродився інтерес до міфічних чудовиськ, образи яких активно використаються в сучасному мистецтві.

Російські живописці традиційно зверталися до теми слов'янської міфології, зображуючи на своїх картинах як билинних богатирів, так і міфічних істот слов'янської міфології.

Вивчення міфології[ред.ред. код]

Шаблон:Дивися також


Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології/Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — К.: Наук, думка, 1989. — 240 с. ISBN 5-12-001101-2
  • Лосев А. Ф., Античная мифология в ее историческом развитии, М., 1957;
  • Францев Ю. П., У истоков религии и свободомыслия, М. — Л., 1959;
  • Токарев С. А., Религия в истории народов мира, М., 1964;
  • Токарев С. А., Ранние формы религии и их развитие, М., 1964;
  • Мелетинский Е. М., Мифы древнего мира в сравнительном освещении // Типология и взаимосвязи литератур древнего мира, М., 1971, с. 68—133;
  • Шахнович М. И., Первобытная мифология и философия, Л., 1971;
  • Тренчени-Вальдапфель И., Мифология, перевод с венг., М., 1959;
  • Донини А., Люди, идолы и боги, перевод с итал., М., 1962;
  • Леви-Строс К., Структура мифа // Вопросы философии, 1970
  • Кристофер У. Блакуэлл, Эйми Хакни Блакуэлл Мифология для «чайников» (Mythology For Dummies) — М. 2006. «Диалектика» — 368 с ISBN 0-7645-5432-8
  • Берёзкин Ю. Е. 2007. Мифы заселяют Америку. М.: ОГИ.
  • Берёзкин Ю. Е. 2007. Ареальное распределение фольклорно-мифологических мотивов // История и математика: Анализ и моделирование социально-исторических процессов. М.: КомКнига, 2007. С.205-232.
  • Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу : [монографія] / Ю. Ж. Шайгородський / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.
  • Коротаев А. В., Халтурина Д. А. Мифы и гены: Глубокая историческая реконструкция. М.: Либроком/URSS, 2010. ISBN 978-5-397-01175-4.
  • Семенов Ю. И. Тотемизм, первобытная мифология и первобытная религия // Скепсис. № 3/4. Весна 2005. С. 74-78.
  • Лебедев В. Ю., Прилуцкий А. М. Семиозис и семиодинамика теологических и мифологических знаковых систем. — Тверь, 2010.
  • Леви-Брюль Л. Первобытное мышление // Сверхъестественное в первобытном мышлении. М., 1994.
  • Мифологический словарь./Гл. ред. Мелетинский Е. М. — М.: Советская энциклопедия, 1990 г.
  • Мифы народов мира./под ред. Токарева С. А. М., Советская энциклопедия, 1987 г.
  • Фрэзер Дж. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-275-00248-3
  • Мирча Элиаде. Аспекты мифа / Пер. с фр. В. Большакова. — Инвест-ППП, 1995. — ISBN 5-87538-006-3.Др. издание: М.: Академический проект, Парадигма, 2005. — ISBN 5-8291-0523-3, ISBN 5-902833-05-1, ISBN 5-8291-0052-5.Др. издание: М.: Академический проект, 2010. — ISBN 978-5-8291-1125-0.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Bascom, William. "The Forms of Folklore: Prose Narratives". 'Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, p. 9
  2. а б "myths", A Dictionary of English Folklore
  3. O'Flaherty, Wendy. Hindu Myths: A Sourcebook. London: Penguin, 1975.: "I think it can be well argued as a matter of principle that, just as 'biography is about chaps', so mythology is about gods."
  4. Eliade, Mircea. Myths, Dreams and Mysteries. Trans. Philip Mairet. New York: Harper & Row, 1967, p. 23
  5. Pettazzoni, p. 102
  6. Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 10-11; Pettazzoni, p. 99-101
  7. Dundes, Alan. Introduction. Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, c. 1
  8. Dundes, Alan. "Binary Opposition in Myth: The Propp/Levi-Strauss Debate in Retrospect". Western Folklore 56 (Winter, 1997): 39-50, с. 45
  9. Dunes, Alan. "Madness in Method Plus a Plea for Projective Inversion in Myth". Myth and Method. Ed. Laurie Patton and Wendy Doniger. Charlottesville: University of Virginia Press, 1996., p. 147
  10. а б Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 6
  11. Фрезер Дж. Золота галузь: Дослідження магії й релігії / Пер. з англ. М. К. Рікліна / Пер. з англ. І. Утьохіна. — М.: ТЕРРА-Книжний клуб, 2001. — 528 с. — (Боги й учені). — ISBN 5-275-00248-3
  12. Афанасьєв А. «Афанасьєв А. Древо життя». Древо життя: Обрані статті. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2013-04-16. «Богатий і можна сказати - єдине джерело різноманітних міфічних уявлень є живе слово людське.» 
  13. Колісниці богів й інші книги Еріха фон Денікена
  14. Сокир В. Н. Яйце світове // « Міфи народів світу ». — М., 1980.
  15. Гесіод. Теогонія
  16. а б в г Вяч. Вс. Іванов Антропогонічні міфи // Міфи народів світу: Енциклопедія. М., 1980. — Т. 1. — С. 87-89.
  17. а б в Міфологічний словник Календарні міфи
  18. Міфологічний словник. Есхатологічні міфи
  19. Даосизм: Міфи древнього Китаю<!-і Заголовок доданий ботом -і>
  20. а б в г Культові міфи
  21. Броль Р. В. Короткий словник термінів // Астрологія як історико-культурний феномен.
  22. Броль Р. В. Розділ 3. Основні етапи історії астрології // Астрологія як історико-культурний феномен.
  23. Міфологічний словник/Гл. ред. Е. М. Мелетинский — М.:'Радянська енциклопедія', 1990 р. - 672 с.
  24. Thompson S. Myth and Folk-Tale / Journal of American Folklore, 1955. Vol. 68. № 270.
  25. «The Anthropologist Looks at Myth» (Austin; London, 1966).
  26. Міф і казка
  27. Д. Голинко-Вольфсон. Міфологія професійного блиску
  28. Л. Н. Максимова. Пимократи, об'їждчики, модистки...Світ професій у ретроспективі
  29. У. Д. Кузьмичов. Міфологія технічної цивілізації. стр № 225
  30. Т. Чернишова. Наукова фантастика й сучасна міфотворчість
  31. Ханютин Ю. М. Реальність фантастичного світу. Міфологія технічної ери
  32. В. Гончарів. Н. Мазова. Міфологія мегаполісів
  33. Б.Невський. Міська фантастика