Legio IV Scythica

Legio IV Scythica
На службі	42 до н. е. — початок IV століття
Країна	Римська імперія
Вид	Сухопутні війська
Тип	Легіон
Чисельність	5000-5500 осіб
Талісман	Єдиноріг
Командування
Визначні командувачі	Марк Антоній Марк Ліциній Красс Гней Доміцій Корбулон Луцій Юній Цезеній Пет Септимій Север Геллій Максим
Медіафайли на Вікісховищі

Legio IV Scythica (IV Скіфський легіон) — римський легіон. Інша назва — IV Парфянський легіон.

Історія

Створено у 42 році до н. е. одним з триумвірів Марком Антонієм для майбутньої війни проти Парфії. Тоді він отримав назву Парфянського. Він брав участь у битві при Акціумі 31 року до н. е. на боці Антонія. Після поразки останнього за наказом Октавіана легіон перебазовано до Дунаю (у провінцію Мезія) — для захисту кордонів тоді ще Римської республіки від вторгнення скіфських племен. Звідси його остаточна назва — Скіфський. Табор легіону розташовувався у м. Вімінасій (сучасна Сербія). На дунайському кордоні легіон за імператорів Августа, Тиберія, Калігули, Клавдія. У 29-27 роках під орудою Марка Ліцинія Красса боровся проти племені бастарнів, фракійських племен медів та сердів, придушив постання мезів. У 6-9 роках разом з іншими легіонами Legio IV Scythica придушував Велике іллірійське повстання. Після цього займався охороною кордонів від сарматів та даків. З 12 до 23 року разом з Legio V Macedonica діяв спільно на дунайському кордоні, придушував повстання фракійців.

У 57 році імператор Нерон планував використати легіон для захоплення Скіфського царства у Криму, проте війна з Парфією перервала ці плани. У 58 році приєднався до Legio VI Ferrata та Legio III Gallica й під загальним командуванням Гнея Доміція Корбулона воював проти Парфії. У 62 році (тоді ним командував Луцій Фунісулан Веттоніан) разом з Legio XII Fulminata під орудою легата Луція Юнія Пета зазнав поразки при Рандеї від парфянського ставленика Тирідата I. Легіони Пета були оточені. Він вимушений був укласти перемир'я на умовах ворога: римляни зобов'язувалися залишити Вірменію. Слідом за цим легіон отаборився у м. Зевгма (Коммагена).

З 66 року було залучено до придушення Першого юдейського повстання, проте зазнав невдачі. У 69 році підтримав Веспасіана в боротьбі за владу, але не брав участь у бойових діях проти Вітеллія. Легіон залишився у Палестині під головуванням Тита. 70 року придушив заворушення в Антіохії. У 75 році вексиларії цього легіону разом з підрозділами інших легіонів займалися зведенням каналу та мостів в Антіохії.

За імператора Траяна легіон в 114–117 роках брав участь у війні проти Парфії. Деякий час стояв в Атаксаті (Вірменія). Після цього за правління Адріана задіяно у придушенні другого (117–119 роки) та третього юдейських повстань (132–136 роки). У 149 році, за імператора Антоніна Пія, вексиларії легіону разом з підрозділами Legio XVI Flavia Firma були задіяні при прокладанні каналу в Селевкії Пієрії.

У 161–166 роках був частиною військ імператора Луція Вера під час війни із Парфією, звитяжив при захоплені столиці парфян Ктесіфона. У 181–183 роках за володарювання Коммода легіон очолював Септимій Север, майбутній імператор.

Під час війни за трон у 193 році легіон підтримав Песценнія Нігера, проте зумів зберегтися у 194 році після перемоги Септимія Севера. У 195 та 196–197 роках брав участь у парфянських кампаніях імператора Септимія Севера. У 197 році легіон діяв в Осроені. Після завершення війни розташувався у північній Месопотамії, де охороняв кордони імперії, водночас зводячи мости та прокладаючи шляхи. З 210 року легіон розташовувався у місті Дура Европос. У 219 році легіон підтримав свого легата Геллія Максима проти імператора Геліогабала, проте зазнав поразки. Деякий час стояв табором у м. Сура (Сирія).

Тривалий період про легіон немає відомостей. У 252 році був у м. Зевгма (Коммагена), де зазнав тяжкої поразки від персів, проте залишився й діяв на півночі Сирії ще за імператора Галлієна. Останні згадки датуються правлінням Діоклетіана, коли легіон під керуванням військового трибуна Квінта Варія Непота стояв у м. Ореса (територія сучасного Ізраїля).

Джерела

• Le Dictionnaire des Antiquités Grecques et Romaines de Daremberg et Saglio, Tome 3, vol. 2, pp. 1047–1093
• Axel Gebhardt: Imperiale Politik und provinziale Entwicklung. Akademie-Verlag, Berlin 2002, ISBN 3-05-003680-X