Legio I Maximiana
| Legio I Maximiana | |
|---|---|
 Емблема | |
| На службі | 296 — V ст. |
| Країна |
 Римська імперія |
| Вид | Сухопутні війська |
| Тип | Легіон |
| Чисельність | 2000-5000 осіб |
| Гарнізон/Штаб | Фіваїда |
Legio I Maximiana (I легіон Максиміана) — римський легіон часів пізньої імперії.
Історія[ред. | ред. код]
Було створено у 296 році (за іншою версією — 297 року) за рішенням імператора Діоклетіана у провінції Нижня Германія. Його реформовано з Legio I Maximiana Thebaeorum, оскільки протягом 285–290 року було страчено більшу частину командирів цього легіону, що були християнами. Тому Діоклетіан вирішив утворити новий легіон, який повинен бути вірним поганським імператорам. Разом з Legio I Maximiana створено також Legio II Flavia Constantia.
У 298 році цей легіон спрямовано до нової провінції Фіваїда (частина колишньої провінції Єгипет). Тут легіонери брали участь у відбудові фортеці біля Фів (сучасний Луксор). У 354 році вексиларії легіону були перетворені на комітатів (важку піхоту) та відправлені до Адріанополя. У 378 році вони брали участь у битві при Адріанополі, де імператор Валент зазнав нищівної поразки від готів. В цій битві комітати легіону зазнали значних втрат.
На початку V ст. значна частина легіону залишалася на о. Філи й підпорядковувалася дуксу Фіваїди. Комітати легіону, що вціліли у боях з готами, були поповнені й підпорядковані magister militum per Thracias (військовому командувачу Фракії). Невелика частина легіону перетворена на палацовий (palatinae) загін, що керувався безпосередньо magister peditum praesentalis (очільник піхотного війська).
Останні згадки про легіон датуються періодом володарювання імператора Феодосія II, коли римлянам довелося відбивати напад племені блемміїв на південні частини Єгипту.
Джерела[ред. | ред. код]
- Le Dictionnaire des Antiquités Grecques et Romaines de Daremberg et Saglio, Tome 3, vol. 2, pp. 1047–1093
- Averil Cameron, Peter Garnsey (Hrsg): The Cambridge Ancient History, Volume 12, The Crisis of Empire, AD 193–337, University of Cambridge, Cambridge 2005 (2. Auflage), ISBN 978-0-521-30199-2, S. 316.
