Salix arbusculoides
| Salix arbusculoides | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Мальпігієцвіті (Malpighiales) |
| Родина: | Вербові (Salicaceae) |
| Рід: | Верба (Salix) |
| Вид: | S. arbusculoides
|
| Біноміальна назва | |
| Salix arbusculoides Andersson
| |
| |
Salix arbusculoides — вид квіткових рослин із родини вербових (Salicaceae).
Морфологічна характеристика[ред. | ред. код]
Це дерево 4–20 метрів заввишки. Гілки сіро-бурі до червоно-бурих, голі; гілочки червоно-бурі, голі чи запушені. Листки ніжки 3–11 мм; найбільша листкова пластина дуже вузькоеліптична до еліптичної, 38–78 × 7–18 мм, краї злегка закручені, зубчасті, верхівка загострена, гостра чи опукла, абаксіальна (низ) поверхня тьмяна, є від рідких до густих, довго-шовковисті волоски, абаксіально сильно чи злегка блискуча, гола; молода пластинка жовтувато-зелена, дуже щільно довгасто-шовковиста абаксіально, волоски білі, іноді також залозисті. Цей вид є дводомним, чоловічі та жіночі сережки є на окремих особинах. Квіти запилюються комахами, особливо бджолами. Коробочка 4–6 мм. 2n = 38[1].
Середовище проживання[ред. | ред. код]
Канада (Квебек, Онтаріо, Нунавут, Північно-Західні території, Манітоба, Британська Колумбія, Альберта, Саскачеван, Юкон) й США (Аляска)[2]. Населяє окрайці струмків, береги озер, відкриті ялинники, лісові болота, осокові болота, узлісся альпійської та арктичної тундри; 0–2000 метрів[1].
Використання[ред. | ред. код]
Виростаючи в суворих і важких умовах, як і багато верб (їх можна зустріти в межах полярного кола, в горах і навіть у пустелі), види Salix часто використовувалися як джерело їжі в надзвичайних ситуаціях. Вони справді часто є улюбленим джерелом їжі для птахів і ссавців, і, хоча небагато видів претендують на кулінарну досконалість для людей, молоді пагони та внутрішня кора їстівні як сирі, так і варені. Хоча немає конкретної інформації щодо цього виду, але внутрішню кору можна їсти свіжою або її можна висушити, подрібнити в порошок, а потім додати до борошна для приготування хліба тощо. Вона має дуже гіркий смак, молоді пагони також дещо гіркі та не дуже апетитні[3].
Кора, гілки, листя, листові бруньки та квіткові бруньки всіх видів Salix містять фенольні глікозиди, зокрема саліцин і салікортин. Сучасна медицина використовувала саліцин як шлях до виробництва звичайного болезаспокійливого аспірину[3].
Рослина корисна для стабілізації берегів річок і забезпечення контролю ерозії на сильно порушених ділянках[3].
Гнучкі стебла використовували для виготовлення кошиків, древка для стріл, черпаків і пасток для риби. З деревини цих верб вирізають тростини, ліхтарні стовпи, меблі та підсвічники. Однак невеликі розміри цієї породи роблять її непридатною для заготівлі деревини. Деревина оцінюється як паливо[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Salix arbusculoides. Flora of North America. efloras.org. Процитовано 03.02.2023.
- ↑ Salix arbusculoides. Plants of the World Online. Kew Science. Процитовано 03.02.2023.
- ↑ а б в г Salix arbusculoides. Useful Temperate Plants Database. Ken Fern. Процитовано 03.02.2023.
|