T Північної Корони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
T Північної Корони
Зображення
Каталожний код 2MASS J15593015+2555126[1], GSC 02037-01144[1], HD 143454[1], HIP 78322[1], SAO 84129[1], HR 5958[1], IRAS 15574+2603[1], BD+26 2765[1], CCDM J15595+2555AB[1], GC 21491[1], GCRV 9203[1], HIC 78322[1], IDS 15553+2612 AB[1], PPM 104498[1], TYC 2037-1144-1[1], T CrB[1], WDS J15595+2555AB[1], DO 15377[1], SBC9 877[1], SBC7 558[1], PBC J1559.4+2556[1], Gaia DR1 1220110701675511040[1], WEB 13243[1], Gaia DR2 1220110705972528512[1], AAVSO 1555+26[1], AG+26 1536[1], uvby98 100143454[1], UCAC4 580-052260[1], TIC 462607643[1] і Gaia DR3 1220110705972528512[1]
Дата відкриття (винаходу) 12 травня 1866
Сузір'я Північна Корона
Відстань від Землі 915,751 ± 23,0615 парсек[2]
Паралакс 1,092 ± 0,0275 кутова мілісекунда[2]
Власний рух за схиленням 12,016 ± 0,028 кутова мілісекунда на рік[2]
Власний рух за прямим піднесенням −4,461 ± 0,016 кутова мілісекунда на рік[2]
Радіальна швидкість −27,12 ± 6,9 км/с[3]
Тип змінної зорі Повторні нові[4] і довгоперіодичні змінні[1]
Спектральний клас M3III+p[5]
Видима зоряна величина 2[6]
Епоха J2000.0[3][1]
Пряме піднесення 4,186620340672 радіан[2]
Схилення 0,452392316 радіан[2]
CMNS: T Північної Корони у Вікісховищі

T Північної Корони (T CrB) — повторювана нова зоря в сузір'ї Північної Корони. Відкрита під час спалаху в 1866 році Джоном Бірмінгемом[en][7], хоча її спостерігали й раніше як зорю10-ї зоряної величини[8].

Опис[ред. | ред. код]

Крива блиску Т Північної Корони протягом часу, пов'язаного зі спалахом 1946 року, на основі даних AAVSO.

T Північної Корони у звичайних умовах має зоряну величину близько 10, що близько до межі розрізнення типових біноклів. Було помічено два спалахи зорі: 12 травня 1866 року вона досягла магнітуди 2,0 (у статті, яка вийшла пізніше, зазначається, що на піку яскравості зоряна величина перебувала в діапазоні 2,5 ± 0,5[9]), а 9 лютого 1946 року — магнітуди 3,0[10]. Отже, навіть за пікової зоряної величини 2,5 ця повторювана нова залишалася тьмянішою приблизно за 120 зір на нічному небі[11]. Його іноді називають «Полум'яна зоря» (Blaze Star)[12].

T Північної Корони є подвійною системою, яка складається з червоного гіганта і білого карлика. Речовина з червоного гіганта перетікає на білий карлик, через що той оточений акреційним диском і весь перебуває в щільній газовій хмарі. Коли система перебуває в стані спокою, червоний гігант домінує у видимому світлі, і система виглядає як гігант спектрального класу M3. Гарячий компонент робить певний внесок в емісію та домінує в ультрафіолетовому діапазоні. Під час спалахів передавання речовини гарячому компоненту значно посилюється, гарячий компонент розширюється, а світність системи збільшується[13][14][15][16].

Крива блиску AAVSO повторюваної нової T Північної Корони з 1 січня 2008 р. по 17 листопада 2010 р., яка демонструє пульсації основного червоного гіганта. Верхня частина графіка відповідає більшій яскравості, нижня — меншій. Номери днів за юліанським календарем.

Компоненти системи роблять один оберт один навколо одного за 228 днів. Орбіта майже кругла і нахилена під кутом 67°. Відстань між зорями становить 0,54 а. о.[17] Дослідження радіальної швидкості свідчать, що червоний гігант має масу 1,37 ± 0,13 маси Сонця, а білий карлик - 1,12 ± 0,23 маси Сонця.

Спалах 1946 року[ред. | ред. код]

Павло Паренаго і Борис Кукаркін звернули увагу на Нову Північної Корони 1866 року. Її амплітуда блиску перебувала десь між великими амплітудами звичайних нових і невеликими амплітудами повторних. За їхніми розрахунками, вона повинна була повторити спалах між 1926 і 1966 роками.

9 лютого 1946 року о 5:00 за хабаровським часом (8 лютого о 19:00 за UTC) любитель астрономії, колійний обхідник Олексій Каменчук, спостерігаючи зоряне небо на роз'їзді Пера Амурської залізниці[ru] (ст. Шимановська, нині при місті Шимановськ) виявив у сузір'ї Північної Корони зорю із зоряною величиною 1,7m, якої раніше в цьому місці не було. Такою яскравою в цьому невеликому сузір'ї була лише його найяскравіша зоря — Гемма). Каменчук написав про це листом астроному Олександру Михайлову, додавши карту ділянки зоряного неба із зображенням зорі і припустивши, вона ідентична Новій 1866 року. 9 лютого (за UTC) про спалах цієї нової повідомив професійний астроном Спенсер Джонс[18].

Передбачення спалаху нової в Північній Короні сильно зміцнило гіпотезу Паренаго і Кукаркіна про повторність спалахів звичайних нових. Астрономи чекають на повторні спалахи інших нових зір, які спостерігалися в XVII—XIX ст[19].

Цей приклад вкрай вдалого наукового прогнозу не такий простий, як здається з першого погляду і як його багато років представляли в підручниках і в науково-популярній літературі. Дійсно, прогноз ґрунтується на властивостях змінних зір іншого типу, з іншою природою та енергетикою спалахів (про що не було відомо Кукаркіну й Паренаго). Крім того, T Північної Корони - не зовсім типовий представник повторних нових: у ній постачальником речовини, що акреціюється на білий карлик, є гігант, а не субгігант, а отже, внесок цього компонента в сумарний блиск системи є більшим, а амплітуда, як наслідок, менша[20].

Активність системи з 2016 року[ред. | ред. код]

20 квітня 2016 року на вебсайті журналу Sky and Telescope з'явилося повідомлення про стійке зростання яскравості системи: з лютого 2015 року вона пояскравішала з 10,5 до приблизно 9,2. Подібна подія була зареєстрована в 1938 році, незадовго до спалаху 1946 року[21]. До червня 2018 року зоря трохи потьмяніла, але все ще залишалася на надзвичайно високому рівні активності. У березні або квітні 2023 року яскравість зменшилася до 12,3[22]. Подібне затемнення відбулося за рік до спалаху 1945 року, що вказує на те, що він, ймовірно, вибухне в першій половині 2024 року. Наразі заплановано подальші спостереження[23].

Таблиця історичних спостережень[ред. | ред. код]

Дата Рік Інтервал
між спалахами 		Спостереження
1217 81,5 Бурхард з Урсберга[de]
≈ 1299 81,5
≈ 1380 81,5
≈ 1462 81,5
≈ 1543 81,5
≈ 1625 81,5
≈ 1706 81,5
Прибл. 20 грудня 1787 78,4 Френсіс Волластон[en]
12 травня 1866 79,8 Джон Бірмінгем[en]
9 лютого 1946 року 1946 78,3 Кілька спостерігачів
Середина року 2024 Передбачення

Література[ред. | ред. код]

  • Wallerstein, George; Tanya Harrison; Ulisse Munari; Andrew Vanture (11 May 2008) «The Metallicity and Lithium Abundances of the Recurring Novae T CrB and RS Oph»[24]. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 120 (867): 492—497.
  • R and T Coronae Borealis: Two Stellar Opposites[25]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи SIMBAD Astronomical Database
  2. ↑ а б в г д е Gaia Early Data Release 3 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2020.
  3. ↑ а б Gaia Data Release 2 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2018.
  4. ↑ Загальний каталог змінних зір
  5. ↑ Shenavrin V. I., Taranova O. G., Nadzhip A. E. Search for and study of hot circumstellar dust envelopes // Astronomy Reports / D. Bisikalo — MAIK Nauka/Interperiodica, Springer Science+Business Media, 2011. — Vol. 55, Iss. 1. — P. 31–81. — ISSN 1063-7729; 1562-6881; 0004-6299 — doi:10.1134/S1063772911010070
  6. ↑ Ducati, J. R. Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system — 2002. — Vol. 2237.
  7. ↑ Pettit, Edison (1946). The Light-Curves of T Coronae Borealis. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 58 (341): 153. Bibcode:1946PASP...58..153P. doi:10.1086/125797.
  8. ↑ Barnard, E. E. (1907). Nova T Coronae of 1866. Astrophysical Journal. 25: 279. Bibcode:1907ApJ....25..279B. doi:10.1086/141446.
  9. ↑ Schaefer, Bradley E. (2010-03). COMPREHENSIVE PHOTOMETRIC HISTORIES OF ALL KNOWN GALACTIC RECURRENT NOVAE. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). Т. 187, № 2. с. 275. doi:10.1088/0067-0049/187/2/275. ISSN 0067-0049. Процитовано 4 березня 2024.
  10. ↑ Sanford, Roscoe F. (1 січня 1949). High-Dispersion Spectrograms of T Coronae Borealis. The Astrophysical Journal. Т. 109. с. 81. doi:10.1086/145106. ISSN 0004-637X. Процитовано 4 березня 2024.
  11. ↑ Vmag<2.5. SIMBAD Astronomical Database. Процитовано 25 червня 2010.
  12. ↑ A Digital Spectral Classification Atlas, R. O. Gray, 34.
  13. ↑ Linford, Justin D.; Chomiuk, Laura; Sokoloski, Jennifer L.; Weston, Jennifer H. S.; van der Horst, Alexander J.; Mukai, Koji; Barrett, Paul; Mioduszewski, Amy J.; Rupen, Michael (7 жовтня 2019). T CrB: Radio Observations during the 2016–2017 “Super-active” State. The Astrophysical Journal. Т. 884, № 1. с. 8. doi:10.3847/1538-4357/ab3c62. ISSN 0004-637X. Процитовано 4 березня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  14. ↑ Stanishev, V.; Zamanov, R.; Tomov, N.; Marziani, P. (2004-02). H-alpha variability of the recurrent nova T Coronae Borealis. Astronomy & Astrophysics. Т. 415, № 2. с. 609—616. doi:10.1051/0004-6361:20034623. ISSN 0004-6361. Процитовано 4 березня 2024.
  15. ↑ Ilkiewicz, Krystian; Mikolajewska, Joanna; Stoyanov, Kiril; Manousakis, Antonios; Miszalski, Brent (1 листопада 2016). Active phases and flickering of a symbiotic recurrent nova T CrB. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 462, № 3. с. 2695—2705. doi:10.1093/mnras/stw1837. ISSN 0035-8711. Процитовано 4 березня 2024.
  16. ↑ Luna, G. J. M.; Mukai, K.; Sokoloski, J. L.; Nelson, T.; Kuin, P.; Segreto, A.; Cusumano, G.; Arancibia, M. Jaque; Nunez, N. E. (2018-11). Dramatic change in the boundary layer in the symbiotic recurrent nova T Coronae Borealis. Astronomy & Astrophysics. Т. 619. с. A61. doi:10.1051/0004-6361/201833747. ISSN 0004-6361. Процитовано 4 березня 2024.
  17. ↑ Linford, Justin D.; Chomiuk, Laura; Sokoloski, Jennifer L.; Weston, Jennifer H. S.; van der Horst, Alexander J.; Mukai, Koji; Barrett, Paul; Mioduszewski, Amy J.; Rupen, Michael (7 жовтня 2019). T CrB: Radio Observations during the 2016–2017 “Super-active” State. The Astrophysical Journal. Т. 884, № 1. с. 8. doi:10.3847/1538-4357/ab3c62. ISSN 0004-637X. Процитовано 4 березня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  18. ↑ T Северной Короны // Астрономический календарь 1946 г. Переменная часть / Под ред. Дубровского К. К.. — Горький: Горьковское областное издательство, 1946. — С. 119. — 215 с.
  19. ↑ [https://www.astronet.ru/db/msg/1201870/05.html �������� > ����� � ���������� ������ >> ����� V. ������ ������������� ����� �����]. www.astronet.ru. Процитовано 4 березня 2024.
  20. ↑ Н.Н.Самусь - ПЕРЕМЕННЫЕ ЗВЕЗДЫ. Цефеиды сферической составляющей. heritage.sai.msu.ru. Процитовано 4 березня 2024.
  21. ↑ Is T CrB About to Blow its Top?. Sky & Telescope website. 20 April 2016. Процитовано 6 серпня 2017.
  22. ↑ Schaefer, B.E.; Kloppenborg, B.; Waagen, E.O. Announcing T CrB pre-eruption dip. AAVSO. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 18 January 2024.
  23. ↑ https://skyandtelescope.org/observing/whats-up-with-t-crb04202016/
  24. ↑ Wallerstein, George; Harrison, Tanya; Munari, Ulisse; Vanture, Andrew (2008-05). The Metallicity and Lithium Abundances of the Recurring Novae T CrB and RS Oph. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 120, № 867. с. 492—497. doi:10.1086/587965. ISSN 0004-6280. Процитовано 4 березня 2024.
  25. ↑ R and T Coronae Borealis: Two Stellar Opposites - Variable Stars - SkyandTelescope.com. web.archive.org. 6 квітня 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2012. Процитовано 4 березня 2024.
  26. ↑ R and T Coronae Borealis: Two Stellar Opposites - Variable Stars - SkyandTelescope.com. web.archive.org. 6 квітня 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2012. Процитовано 4 березня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=T_Північної_Корони&oldid=42130169