Алегорія чоловічої і жіночої мудрості
| англ. Allegory of the wise man and the wise woman | |
|---|---|
.jpg) | |
| Творець: | Корнеліс Антоніс |
| Час створення: | близько 1530 р. |
| Матеріал: | папір, друк |
Алегорія чоловічої і жіночої мудрості(англ. Allegory of the wise man and the wise woman) — повчальна гравюра, котру створив нідерландський графік і картограф 16 ст. Корнеліс Антоніс (бл. 1505–1553).
Мода на холоднуваті алегорії прийшла в мистецтво Нідерландів з Італії. Хоча емблематичні зображення були відомі тут з давнини. Їх знало і використовувало мистецтво середньовіччя. На відміну від італійської практики, що надавало перевагу пластичній і зовнішній красі зображень, мистецтво країн Північного Відродження довго зберігало зв'язок із середньовічним минулим, з повчальним характером релігійного мистецтва, компромісно поєднувало в одному творі старі і нові запозичені форми, середньовічні і ренесансні.
Все це притаманно і гравюрі Корнеліса Антоніса, нідерландського художника, картографа і гравера. На аркуші зображено дві постаті — чоловічу і жіночу. Одяг чоловіка більш умовно-історичній, сучасники Корнеліса Антоніса носили зовсім інший. Це фантазійне поєднання давньоримського з ідеальним. В руках персонажа кутник архітектора, як натяк на активну діяльність, складну і пов'язану з освітою та знанням будівельних технологій. Кутник — давній атрибут зображень середньовічних архітекторів з доби готики. З кутником та циркулем часто зображували також самого Бога в дні створення світу.
В руці чоловічого персонажа також терези — але вони в стані повної рівноваги, як натяк на тверду волю чоловіків, здатних приборкувати і стримувати власні почуття. Схвальний, компліментарний характер ставлення до чоловічої мудрості підкреслює і ретельно вирівняна брила каменю, яка нагадує скульптурний постамент.
Одяг жіночої постаті більш реалістичний, щось подібне можна бачити на гравюрах з жінками Альбрехта Дюрера. Але кількість атрибутів робить і її постать досить умовною. Біля її голови — великий ключ, як натяк на запертий розум жінки. Її рот замкнено на замок, бо мудра жінка не базікає, а більше мовчить. Замість пояса на талії жінки змія, як натяк на цнотливість, котру повинна оберігати мудра жінка. В її руці дзеркало, на поверхні якого, однак, не її обличчя, а розп'яття з Христом, як натяк на відданість християнській церкві. Зневажливе ставлення до жінок тої пори підкреслено низом гравюри. Замість ніг звичної жінки гравер подав копитця з підковами, натякаючи на близькість жіночого характеру до гріха і диявола. І стоїть вона не на рівному постаменті, як чоловіча мудрість, а на брудному ґрунті.
Остання алегорія мало відповідала реальності. Вже європейське середньовіччя довело, що жінки були здатні не тільки поратись на кухні і народжувати дітей, а й очолювати монастирі (Геррада Ландсбергська), засновувати нові чернечі ордени (Св. Клариса), бути натхненниками вояків(Жанна д'Арк). Більш розкуті жінки Італії навчатимуться в університеті (Елена Корнаро Піскопія) і ставатимуть художницями не гіршими за чоловіків доби маньєризму. Але обмежений погляд художника і гравера Корнеліса Антоніса бажав старанно цього не помічати.
Джерела[ред. | ред. код]
- Pieter Bruegel the Elder: Drawings and Prints, a full text exhibition catalog from The Metropolitan Museum of Art, which includes material on Cornelis Anthonisz.
