Гріх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єронім Бош, Стіл зі сценою семи смертельних гріхів і карами, 1475 рік

Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок, коли людина діє, навмисно користуючись самою волею (бажаючи, вибираючи), або вчинок приказаний волею (зовнішні слова чи діла).

У вузькому розумінні — один зі смертних гріхів згідно зі Св. Писанням.

З точки зору Православ'я та Католицизму — кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди, які намагаються її з цього шляху зіштовхнути.

Важливо звернути увагу, що з точки зору віровчення багатьох християнських отців, богословів і святих, судячи людину, Всевишній намагається її виправдати, а не засудити, звертає увагу на те, як людина тримається істини, а не на те, як вона від неї відхиляється.

У безбожній (атеїстичній) філософії існує вчення про золоту середину і середній шлях, певні форми якого можна знайти у вченнях Старожитньої Греції і Китаю (конфуціанство і даосизм). Ці вчення проповідують помірність у процесі життєдіяльності і рекомендують в усьому дотримуватися середини, знати міру.

Зіпсованість походить від недосягнення якогось стандарту; і стандарти волі є 2: негайний стандарт самого людського інтелекту та максимальний стандарт вічного закону, Божого розуму — таке визначення гріха дає середньовічний італійський схоласт Тома Аквінський.

Августин Блаженний визначив гріх, як будь-яке слово, вчинок чи бажання всупереч вічному закону. Визначення Святого Августина включає як і матеріальний елемент в гріху (те що робить його людьською дією) — будь-яке слово, вчинок чи бажання — і формальний елемент (те, що робить його поганим) — всупереч вічному закону.

Богослови визначають гріх в основному як порушенням проти Бога; моральні філософи визначають гріх як такий що йде всупереч розумові.

Гріхи є безладними вчинками. Безладні вчинки мають якусь відсутність причин. Гріх однак не є простою відсутністю але відсутністю чогось, що мало б бути присутнім.

Класифікація гріхів[ред.ред. код]

Гріхи класифікуються згідно з умисним вчинком, який він містить та з метою на яку він скерований.

Святий Ісидор розрізнював гріхи проти себе, проти Бога, і проти ближніх. Гріх є розлад, є три порядки, які люди повинні дотримувати: перше, наші вчинки та почуття мають йти слідом за правилом нашого інтелекту; друге ми повинні дотримувати правило Божого закону; і третє оскільки ми є політичними і суспільними істотами, ми повинні жити в порядку з нашими ближніми.

Смертельний гріх — гріхи метафорично окреслені як смертельні чи фатальні протиставляються незначним або простимим гріхам. Розлади в засобах до мети можуть бути владнані шляхом переосмислення мети, так само як і помилки у висновках можуть бути виправлені зверненням до їх підстав. Але в розладнаній кінцевій меті не залишається нічого до виправлення. Таким чином гріхи з розладненими цілями йменуються смертельними, як такі що не можуть бути направленими.

Коли воля ставить собі за мету завдання, що протистоїть любові доброчинності котра стосує нас до нашої кінцевої цілі (коли вона протистоїть любові Бога — як богохульство і клятвопрушення — або протистоїть любові наших ближніх — як вбивство чи перелюб) тоді гріх є смертельним за природою.

Сім Смертельних Гріхів та Сім Блаженств[ред.ред. код]

Так само як і Блаженства підсумовують благословенність надприродньої чесноти, сім смертельних гріхів підсумовують злиденність надприроднього пороку. На відміну від блаженств сім смертельних гріхів не знаходяться в Писанні як такі, але всі вони виводяться з Писання і також шляхом вікового досвіду. Ми розуміємо речі найкраще протилежністю. Отже ми розуміємо надприродню чесноту найкраще протилежністю до надприроднього пороку. Бо між пороками та чеснотами існує близька паралель.

Пороки (смертельні гріхи) та Чесноти

Гординя є само-утвердженням, самолюбством.
Жадібність є жадобою, відцентрованим посяганням схопити і тримати земні добра для себе.
Заздрість обурюється проти щастя іншого.
Гнів бажає шкоди та руйнування.
Лінивство відмовляється докласти волю для добра, до ідеалу.

Хтивість роздроблює і ділить душу, бажаючи кожне привабливе тіло. Кріфт говорить, що наше суспільство є секс-охоплене, секс-насичене. Якби хтивість припинилася завтра ми б опинилися у найбільшій економічній депресії в історії. Навіть Тома Аквінський замітив, що «хтивість…є одним з найбільших задоволень, і котре поглинає розум більше ніж будь-які інші.»

Ісус Христос провів набагато більше часу застерігаючи проти спокус зі світу (жадібність, людьська повага) і від диявола (гордість, лицемірство) аніж спокус від плоті. Але хтивість є гріхом. Точніше, це бажання гріхів перелюбу чи зради (бажання у волі, не просто почуття, але щось чому активно дається дозвіл, а не лише пасивно переживане). Іншим перенатягуванням терміну є випадок коли хтось вважає будь-яке сексуальне бажання хтивістю як такою. Але хтивість є гріхом а сексуальне бажання як таке не є. Воно є Божим вимислом і мається на увазі в Його першій постанові «Будьте плодовиті та розмножайтеся».

Ненажерливість потребує спожити безладну кількість земних благ.

Сучасні зміни в списку гріхів  

Ватикан вперше за півтори тисячі років переглянув список смертних гріхів. До існуючих семи гріхів були додані ще сім, що відображають реальність сучасної епохи.

Згідно з новою концепцією, вічні муки тепер загрожують за «біоетичні» порушення (такі як контроль народжуваності, тобто аборти), «сумнівні з моральної точки зору» експерименти (такі як дослідження стволових клітин), вживання наркотиків, забруднення навколишнього середовища, збільшення майнового розшарування, надмірне багатство і дії, що приводять до зростання числа бідних.

Загалом, католицька церква розділяє гріхи на прості і смертні, які можна «викупити» лише сповіддю і покаянням. Чіткого визначення семи смертних гріхів не існує, але, як правило, такими вважаються порушення «Десяти заповідей» і дев'яти євангельських заповідей блаженства.

У VI столітті Папа Григорій I Великий виклав концепцію семи смертних гріхів, яка пізніше, в середні віки, популяризувалася Данте Аліг'єрі в частині «Пекло» «Божественної комедії».

Згідно з цим трактуванням, до гріхів, за які непрощена і нерозкаяна людина потрапляє після смерті прямого в пекло, відносяться гординя, заздрість, обжерливість, похітливість (хіть), гнів, пожадливість і смуток (замість якого інші джерела пропонують лінь).

Біблія, хоч і не приводить точного переліку гріхів, але застерігає від їх здійснення — в старозавітних Десяти Заповідях, даних Богом Моїсею на горі Синай. Список же став загальноприйнятим з часів середньовічного схоласта Святого Фоми Аквінського.

У православ'ї відсутнє чітке розділення між смертними і простимими гріхами. Крім того, православ'я не передбачає, що людина, яка померла в стані гріха, автоматично засуджена на вічні муки.


Простимий Гріх[ред.ред. код]

Простимий Гріх — гріхи звуться простимим тому що вони можуть бути виправданими. В цьому смислі Амвросій Медіоланський говорить що покаяння оправдує кожен гріх. Або ми звемо гріхи простимими бо щось в них частково чи повністю дозволяє їм бути виправданими: частково коли вони вчинені з-за незнання чи слабкості (і таке виправдання лежить в причині гріха) та повністю коли вони не розривають наш стосунок до кінцевої цілі і таким чином заслуговують лише тимчасового а не вічного покарання.

Американський католицький філософ Пітер Кріфт зазначив: «Ніхто не знає як довго людська душа може витримати полумя гріха перед тим як вона помре; ніхто не знає коли в будь-якому індивідуальному випадку простимий гріх стає смертельним гріхом.»

Гріхи нехтування[ред.ред. код]

Тома Аквінський обговорює теж поняття гріха нехтування: Будь-хто хто не чинить добра знаючи, що він повинен його вчинити, є винним гріха. Якщо включити в поняття гріхів нехтування лише те, що робить їх гріхами, тоді деколи вони містять внутрішній вчинок (хотіння не йти до церкви) а деколи жодного вчинку взагалі (коли наступив час людина не думала чи йти чи не йти). Але коли ми включимо в понятті нехтування теж причини і підставу того нехтування тоді нехтування містить якийсь вчинок.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Святий Тома Аквінський. Сума теології (Summa Theologiae). Повний Переклад Англійською мовою (за редакцією Тімоті МакДермота). Нотр Дам, Індіана: Друкарня Аве Марія, Християнська Класика, 1989, 1999. (англ.). Див. розділ VIII: Живучи добре та живучи погано (Living well and living bad). Підрозділ: Гріх і порок (Sin an vice)
  • Пітер Кріфт. Назад до Чесноти (Оригінал: Peter Kreeft. Back to Virtue). Сан Франциско: Друкарня Іґнатіус, 1992. (англ.). Розділ VI: Блаженства протистоять Сімом смертельним гріхам (Beautitudes confront Seven Deadly Sins)


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Юдаїзм Це незавершена стаття про юдаїзм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.