Альбрехт Дюрер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альбрехт Дюрер
Albrecht Dürer
Durer selfporitrait.jpg
Автопортрет Альбрехта Дюрера, 1500
Дата народження 21 травня 1471(1471-05-21)
Місце народження Нюрнберг, Німеччина
Дата смерті 6 квітня 1528(1528-04-06) (56 років)
Місце смерті Нюрнберг, Німеччина
Національність німець
Жанр живопис, гравюра, ксилографія, літографія
Навчання Міхаель Вольгемут
Твори «Чотири вершники Апокаліпсису» (1498), «Адам і Єва» (1504), «Свято вінків із троянд» (1506), «Мадонна з чижиком» (1506), «Святий Ієронім Стридонський у келії» (1514), «Чотири апостоли» (1526)
Гравюра Дюрера із зображенням власного гербу

А́льбрехт Дю́рер (нім. Albrecht Dürer, *21 травня 1471 — 6 квітня 1528) — німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри, екслібриси.

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Ранні роки, 1471–1490[ред.ред. код]

Альбрехт Дюрер народився у Нюрнберзі. Його батько, Альбрехт Дюрер старший, був вихідцем з Угорщини й після навчання в Баварії одружився з дочкою одного з бюргерів. Альбрехт став третьою дитиною в сім'ї Дюрерів, яка після його народження поповнилася ще на п'ятнадцять дітей. Поповнення родини на 15 дітей не принесло родині щастя. Майже всі діти померли, залишились троє.

На формування майбутнього художника дуже вплинув його батько, який володів майстернею по роботі зі сріблом. Помітивши потяг сина до навчання, він віддав його до школи, де Альбрехт швидко й легко навчився читати й писати. Після школи Дюрер-молодший вчився батьківському ремеслу в цеху. Водночас з цією роботою Альбрехт малював, але таємно від батька, оскільки вважав, що той заборонить йому надалі розвивати це захоплення. Однак, коли батько все ж таки помітив потяг хлопця до малювання, він навпаки підтримав сина й пішов з ним до відомого в Нюрнберзі художника і скульптора Міхаеля Вольгемута, який, переглянувши роботи Альбрехта, погодився вчити його образотворчому мистецтву. Уроки Вольгемута виявилися, хоч і складними, проте дуже корисними для Дюрера. Через три роки Дюрер поїхав у свою першу навчальну подорож по містах Верхнього Рейну, яка тривала від 1490 по 1494 роки. Ця подорож була обов'язковою для отримання звання майстра.

Меланхолія I

Подорож у Кольмар та одруження, 1490–1494[ред.ред. код]

Сподіваючись вдосконалюватись у техніці гравюри на металі, Дюрер вирушив до Кольмара і планував взяти там уроки у Мартина Шонгауера, але не застав його в живих. Проте знайомство з його дітьми допомогло Альбрехтові краще зрозуміти творчу спадщину Шонгауера. Подорожуючи далі, у 1492 році Дюрер приїхав до Базеля, де створив 250 ілюстрацій до книг, надрукованих у цьому місті.

Під час подорожі Альбрехт довідався, що батько без відома сина засватав йому наречену зі знатного роду банкірів та фінансових представників родини Медичі в Німеччині із приданим у 200 флоринів. На честь цієї події у 1493 році Дюрер написав «Автопортрет» (Лувр, Париж), щоб майбутні родичі змогли побачити його до весілля. Після одруження з Агнесою Фрай Дюрер більше не думав про заробіток і отримав можливість повністю присвятити себе мистецтву.

Перша подорож до Італії, 1494–1495[ред.ред. код]

Вже незабаром після весілля Дюрер вирушив у чергову навчальну подорож тепер уже до Італії, де познайомився з новою епохою, яка на той час встигла розквітнути, але ще не досягнула Німеччини, — Ренесансом. Більшу частину свого часу в Італії Дюрер провів у Венеції, де вивчав роботи майстрів епохи Відродження. Дюрер захопився Ренесансом, але зрозумів, що в Німеччині таке мистецтво не сприйматимуть через інший клімат і спосіб життя. Завдяки сприянню Вольгемута Дюрер вивчав гравірування сухою голкою і дизайн гравюр, тоді ще новий вид мистецької техніки, на основі робіт Мартина Шонгауера, найвідомішого у німецьких землях майстра гравюри другої половини XV ст.

Повернення до Нюрнберга, 1495–1505[ред.ред. код]

Диптих Адам і Єва, 1507

Повернувшись із Італії у 1495, Дюрер відкрив у Нюрнберзі власну майстерню, обов'язковою вимогою для цього було одруження. Впродовж наступних п'яти років його стиль розвивався, північні форми збагатилися італійським впливом. Найкращими за перші роки роботи майстерні художника були дереворити, здебільшого на релігійні мотиви, проте зі світськими сценами. Гравюри Дюрера були більшими за розміром, ніж більшість німецьких дереворитів до нього, складнішими й композиційно збалансованішими.

У 1502 помер його батько, а в 1514 — мати[1].

Крім дереворитів Дюрер почав робити гравюри. Спочатку вони були скромними, але незабаром була створена низка яскравих і оригінальних творів із майстерним деталізованим тлом. Серед них «Блудний син» 1496 року, «Морське чудовисько» 1498 року, «Немезис» 1502 року. Завдяки цим роботам Дюрер здобув славу серед митців основних мистецьких центрів Європи.

До Нюрнберга в 1500 приїхав венеційський майстер Джакопо де Барбарі, з яким Дюрер познайомився ще у Венеції. Від нього Дюрер довідався чимало про нові тенденції: розвиток перспективи, вивчення анатомії та правильні пропорції людського тіла. Барбарі не розповів усього, що знав, тож Дюрер розпочав свої власні дослідження, які тривали все його життя. Збереглися рисунки, що свідчать про експериментування Дюрера з людськими пропорціями, результатом яких стала знаменита гравюра 1504 року «Адам і Єва»[2]. Це єдина гравюра, підписана повним ім'ям художника.

Дюрер виконував значну кількість ескізів для картин і гравюр. Чимало з них збереглися, зокрема знамениті «Руки в молитві» (Альбертіна) — ескіз для зображення апостола у вівтарі. Він також продовжував малювати акварелі, серед яких декілька натюрмортів та зображень тварин, зокрема «Зайчик» 1502 року та «Великий шматок торфу» 1503 року (обидва твори виставлені в Альбертіні).

Друга подорож до Італії, 1505 —1507[ред.ред. код]

Дюрер вдруге відправився в Італію в 1505, на початку 1506 прибув у Венецію і був там до 1507 . В Італії Дюрер повернувся до живопису. Спочатку він виконав низку робіт темперою на лляному полотні. Серед цих робіт портрети й зображення для вівтарів, зокрема Паумгартнерський вівтар та «Поклоніння волхвів». На цей час гравюри Дюрера здобули популярність, і їх стали копіювати. У Венеції Дюрер отримав цінне замовлення від місцевої німецької громади для церкви Сан-Бартоломео — зображення для вівтаря «Поклоніння Діві» або «Учта в Трояндовому саду». Дюрер зобразив членів німецької комуни Венеції, але картина виконана під сильним італійським впливом. Згодом її придбав імператор Священної Римської імперії Рудольф II і забрав до Праги.

Нюрнберг, створення шедеврів, 1507 —1520[ред.ред. код]

Незважаючи на шанобливе ставлення до нього венеціанців, Дюрер повернувся до Нюрнберга влітку 1507 і працював у Німеччині до 1520 . Його слава поширилася всією Європою, він підтримував дружні стосунки з більшістю видатних майстрів того часу включно з Рафаелем, Джованні Белліні та, через Лоренцо ді Креді, з Леонардо да Вінчі.

Подорож до Нідерландів, 1520 —1521[ред.ред. код]

У липні 1520 Дюрер вирушив у свою останню мандрівку в Нідерланди з метою зустрітися з королем Карлом V, коронація якого повинна була відбутися в Аахені й поновити пенсію, даровану йому Максиміліаном I. Разом із дружиною та її служницею Дюрер проплив Рейном до Кельна, а звідти до Антверпена, де його добре зустріли. В Антверпені Дюрер виконав велику кількість рисунків срібною голкою, крейдою й вугіллям. Крім відвідин коронації він побував у Кельні (де мав нагоду побачити картини Стефана Лохнера), Неймегені, Гертогенбосі, Брюгге (Мадонна з немовлям Мікеланджело Буонарроті), Генті (вівтар роботи Яна ван Ейка) та у Зеландії.

Останні роки в Нюрнберзі, 1521 —1528[ред.ред. код]

Повернувшись у Нюрнберг Дюрер працював над кількома великими проектами на теми розп'яття Христа та святої розмови, але жоден із них не був завершений. Можливо, так сталося через погіршення здоров'я, але, ймовірніше те, що тепер багато часу Дюрер став витрачати на написання теоретичних робіт, присвячених геометрії, перспективі, пропорціям людини та коней, а також фортифікації.

Теоретичні праці[ред.ред. код]

З трактату «Керівництво до вимірювання»:
Шановний добродій і друг! Досі в наших німецьких землях чимало талановитих юнаків, які присвятили себе мистецтву живопису, навчалися без будь-якої основи, тільки шляхом щоденної практики. Так виростали вони в невігластві, подібно дикому, непідрізаному дереву. Хоча деякі з них завдяки постійним вправам і досягали свободи руки, так, що вони виконували свої твори з силою, все ж вони діяли непродумано, слідуючи лише власній примсі. Коли ж тямущі живописці і справжні художники бачили такі непродумані твори, вони не без підстави сміялися над сліпотою цих людей, бо для справжнього розуму немає неприємнішого «видовища», ніж фальш в картині, навіть якщо ця картина написана зі великим старанням. Єдиною ж причиною, чому такі живописці знаходили задоволення в своїх помилках, було те, що вони не вивчали науки виміру, без якої неможливо стати справжнім майстром, але це була провина їхніх учителів, які й самі не володіли такою наукою. Але так як вона є істинною основою всякої живопису, я вирішив викласти її початки та основи для всіх юнаків, які прагнуть знань, щоб вони, оволодівши мистецтвом вимірювання за допомогою циркуля і лінійки, могли б завдяки цьому пізнати і побачити своїми очима істину і щоб вони не тільки прагнули знань, але також могли досягти справжнього і повнішого розуміння.

Окрім видатних образотворчих робіт Дюрер залишив низку значних праць з питань теорії живопису: трактати «Керівництво до вимірювання» (1525) та «Чотири книги про пропорції» (1528), фрагменти незакінченої праці «Книга про живопис». Також збереглись праця «Настанови до укріплення міст, замків і фортець», присвячена темі фортифікацій, та інші начерки. Теоретичні праці Дюрера перегукуються з працями іншого визначного художника доби Відродження, Леонардо да Вінчі, порівняно з якими мають більш прикладний характер[3].

Керівництво до вимірювання[ред.ред. код]

Трактат «Керівництво до вимірювання за допомогою циркуля та лінійки»[4] задумувався як практичний посібник для художників, але став також першим німецьким підручником з геометрії. В ньому Дюрер послідовно викладає основи геометрії, перспективи, торкається питань оптики, астрономії, розглядає архітектурні форми, розробляє теорію орнаменту. На початку автор зазначає, що навчання мистецтву живопису лише на основі повсякденної практики, без вивчення теорії, не здатне сформувати справжнього живописця, оскільки в такому разі він не спроможний діяти помірковано, тобто дотримуватися логіки предмета зображення, а натомість дослухається лише власної примхи.

Трактат складається з чотирьох книг. В першій книзі розглядається лінійна геометрія. Геометричні побудови Дюрера включають спіралі, конхоїди та епіциклоїди. Він спирається на Аполлонія і працю Йоганна Вернера[~ 1]. Друга книга переходить до фігур на площині. Тут, зокрема, розглядається побудова правильних многокутників, перевага надається методам Птолемея та Евкліда; наводяться приклади складання фігур в орнаменти. В третій книзі принципи геометрії застосовуються до архітектури, проектування та типографії. Описуючи побудову архітектурних форм — колон, капітелей, карнизів тощо — Дюрер посилається на Вітрувія, хоча наведені конструкції в більшості випадків належать до пізньої готики, поширеної в той час в Німеччині. У типографії він викладає накреслення і пропорції літер латинської абетки, спираючись на спосіб Луки Пачолі[~ 2], і побудову готської абетки за власною модульною системою. Своєрідною кульмінацією трактату є четверта книга, присвячена питанням перспективи і світлотіні. Дюрер наводить обидва відомих італійцям способи побудови перспективи — повний, коли перспективне зображення будується за допомогою плану і профільного зображення предмета, і скорочений, який дає можливість обходитись без допоміжних креслень плану і профілю. Автор пропонує також пристрої та прилади для отримання вірної перспективи суто механічними методами.

Одразу після видання у 1525 році «Керівництво до вимірювання» набуло широкого поширення. Воно познайомило північні народи з науковими досягненнями, що вже були відомі італійцям, а також розширило німецьку термінологію, чому Дюрера вважають одним із творців німецької наукової мови[3][5][6].

Чотири книги про пропорції[ред.ред. код]

У трактаті «Чотири книги про пропорції» Дюрер виклав свої уявлення про фігуру людини і методи її побудови. В першій книзі показані п'ять типів фігур чоловічого та жіночого тіла, пропорції яких вимірюються за допомогою так званого дільника — масштабу, що виражає відношення довжини кожної частини тіла до його загальної довжини. Дюрер базується у цих побудовах як на Віртувії, так і на особистому спостереженню, за його словами, «двох чи трьох сотень живих осіб». Друга книга вміщує вісім додаткових типів фігур, поділених на частини іншим способом, запозиченим з трактату Альберті «Про статую» (1464). В третій книзі Дюрер подає власні методи зміни первісних пропорцій фігур для побудови відхилень від норми, які зустрічаються в реальному житті. В цьому він прагне дати художникам надійніший, ніж малювання з натури, спосіб зображення природи. Серед його методів — геометричне моделювання опуклих і увігнутих дзеркал. Четверта книга присвячена просторовому зображенню людської фігури, передачі ракурсів і руху тіла.

Додаток до третьої книги містить дуже важливе есе з естетки, в якому обґрунтовується реалістичний метод, вимога до слідування природі узгоджується із теорію прекрасного, запозиченою в Італії. На думку Дюрера єдиним джерелом мистецтва є життя: «Воістину, мистецтво ховається в природі; хто вміє виявити його, той володіє ним». Завдання художника — вивчати природу, проникати в її таємниці, прагнути «осягнути справжню сутність всіх речей». Відкидаючи концепцію Альберті про об'єктивну красу, Дюрер пропонує релятивістське поняття краси на основі різноманітності. У 1512—13 роках він висловлював думку про відносність поняття прекрасного і неможливості досягнення ідеалу, а в кінцевій редакції ессе він приходить до висновку, що все в природі гідно зображення, навіть грубі і повсякденні речі. Іншими словами, Дюрер переконується в тому, що прекрасне в мистецтві не завжди збігається з прекрасним у природі, бо те, що здається грубим в житті, може виявитися прекрасним у мистецтві, якщо воно зображене по-справжньому майстерно.

Трактат «Чотири книги про пропорції» був виданий у 1528 році. Він є найширшим з усіх написаних в епоху Відродження трактатів на цю тему. Проте не всі запропоновані Дюрером методи набули поширення через їх громіздкість і складність застосування на практиці[3][5].

У 1532 році цей трактат було перекладено латиною й опубліковано німецьким гуманістом Йоахимом Камерарієм[7]. За свідченнями Асканіо Кондіві, коли Мікеланджело «(…)читає Альберто Дуро (Альбрехта Дюрера), все це здається йому дуже слабким, адже він у душі своїй ясно бачить, наскільки його власні уявлення у цієї області більш досконалі та більш корисні. (…) Альберто трактує тільки розміри та різновиди людського тіла, для яких твердого правила встановити неможливо, і зображає людей прямими як дрючки, не кажучи ні слова про людські рухи та жести, що значно важливіше»[8].

Магічний квадрат Дюрера[ред.ред. код]

Фрагмент гравюри Дюрера «Меланхолія»

Дюрер склав перший в Європі так званий магічний квадрат, який зобразив на своїй гравюрі «Меланхолія I» (1514). Здобуток Дюрера полягає в тому, що він зумів так вписати в розкреслений квадрат числа від 1 до 16, що сума 34 отримується не тільки при складанні чисел по вертикалі, горизонталі та діагоналі, але і у всіх чотирьох чвертях, в центральному чотирикутнику і навіть при додаванні чотирьох кутових клітин. Також Дюрер зумів розмістити в таблиці рік створення гравюри «Меланхолія» (дві середні клітини нижньої горизонталі). «Магічний квадрат» Дюрера залишається складною загадкою. Якщо розглядати середні клітини першої вертикалі, кидається в очі, що в них внесені зміни, а саме виправлені цифри: 6 виправлена ​​на 5, а 9 отримана з 5. Припускають, що Дюрер не випадково збагатив свій «магічний квадрат» такими деталями, які не можна не помітити.


Львівська збірка рисунків[ред.ред. код]

1869 року до Львівського музею Любомирських з Пшеворська було перевезено колекцію князя Генріха Любомирського, в складі якої знаходились 24 рисунки Дюрера. 1927 року англійський письменник Х. Райтлінгер вперше відкрив науковому світові досі невідому колекцію. Цього ж року в Берліні вийшов шостий том збірки усіх робіт Дюрера, куди увійшли також рисунки львівської колекції. 1940 року збірки музею Любомирських увійшли до щойноствореної Львівської бібліотеки АН УРСР (нині Наукова бібліотека імені Стефаника). Під час нацистської окупації, в червні 1941 року збірку примусом реквізовано і вивезено до Берліна, а перед самою капітуляцією до Зальцбурга. 1948 року збірку було знайдено спецслужбами США у соляній шахті біля Зальцбурга і передано Георгу Любомирському, який обіцяв подарувати їх Вашингтонській національній галереї. Починаючи 1954 року Георг Любомирський продав збірку двома частинами американській антикварній фірмі та приватній галереї, після чого вони були частинами багатократно розпродані. Нині зберігаються поодинокими екземплярами та невеликими групами (не більше трьох) у національних музеях США та Канади, а також у приватних колекціях США, Канади, Великобританії та Німеччини. Місцезнаходження одного рисунку невідоме.[9]

2004 року Україна безоплатно передала Нідерландам ряд творів образотворчого мистецтва, котрі були частиною колишньої колекції Кенігса, свого часу купленої Німеччиною у Нідерландів, а потім вивезеної до СРСР у якості контрибуції. Українська частина колекції містила зокрема і роботи Дюрера. Спроби пов'язати повернення колекції Кенігса із поверненням трьох рисунків із львівської збірки Дюрера, що нині знаходяться у музеї Бойманса у Роттердамі, була безуспішною.[10]

Живопис[ред.ред. код]

Гравюри[ред.ред. код]

Малюнки та акварелі[ред.ред. код]

Автопортрети[ред.ред. код]

Перший з відомих автопортретів Дюрера був написаний ним у 13 років (малюнок срібним олівцем).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Каталоги творчого доробку[ред.ред. код]

  • Fedja Anzelewsky: Albrecht Dürer. Das malerische Werk, 2 Bde., 2. neubearb. Aufl., Berlin 1991 (zuerst 1971); mit maßgeblicher Zählung.
  • Rainer Schoch, Matthias Mende, Anna Scherbaum (Hrsg.): Albrecht Dürer: Das druckgraphische Werk.
    • Bd. I: Kupferstiche, Eisenradierungen und Kaltnadelblätter, Prestel Verlag, München 2001 .
    • Bd. II: Holzschnitte und Holzschnittfolgen, Prestel Verlag, München 2002 .
    • Bd. III: Buchillustrationen, mit Beiträgen von Berthold Hinz und Peter Schreiber, Prestel Verlag, München 2004 .

Загальна література[ред.ред. код]

  • Franz Winzinger: Albrecht Dürer. Reinbek 1971, ISBN 3-499-50177-5.
  • Erwin Panofsky: Das Leben und die Kunst Albrecht Dürers. ins Deutsche übersetzt von Lise Lotte Möller, München 1977 (erste engl. Ausgabe: 1943).
  • Giorgio Zampa u. Angela Ottino Della Chiesa: L'opera Completa di Dürer. Rizzoli Editore, Milano 1968 .
  • Albrecht Dürer. 1471/1971 . Ausstellungskatalog des German. Nationalmuseums, Nürnberg. Prestel, München 1971, ISBN 3-7913-0004-0.
  • Matthias Mende (Hrsg.): Albrecht Dürer — ein Künstler in seiner Stadt. Tümmels, Nürnberg 2000, ISBN 3-921590-84-1.
  • Mark Lehmstedt (Hrsg.): Albrecht Dürer: Das Gesamtwerk. CD-ROM, Digitale Bibliothek, Nr. 28. Directmedia Publishing, Berlin 2004, ISBN 3-89853-428-6. Enthält auch:
  • Fedja Anzelewsky, Albrecht Dürer: Werk und Wirkung. Stuttgart 1980 (elektron. Ausg. 1999);
  • Albrecht Dürer: Schriften und Briefe, herausgegeben von Ernst Ullmann und Textbearbeitung von Elvira Pradel. Reclam Verlag, Leipzig 1993 .
  • Christian Schoen, Albrecht Dürer: Adam und Eva. Reimer Verlag, Berlin 2001, ISBN 978-3-496-01244-3.

Доповнення[ред.ред. код]

  1. «Книжка про двадцять два елементи конічних перерізах» Libellus super viginti duobus elementis conicis
  2. Цей опис способу побудови літер латинської абетки вміщено в кінці трактату Пачолі «Про божественну пропорції»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Allen, L. Jessie. (1903) Albrecht Dürer, Methuen & co.
  2. Bartrum, 204 . Цитата з листа до секретаря електора Саксонії
  3. а б в Мовчан В. С. Естетика. Навчальний посібник. — К.: Знання, 2011 . — 527 c.
  4. нім. Underweysung der Messung mit dem Zirckel und Richtscheyt
  5. а б (рос.)Альбрехт Дюрер. Дневники. Письма. Трактаты. Том 1. Видання 1957 року.
  6. Дмитро Стефанович. Альбрехт Дюрер: у пошуках досконалості // Матеріали Київського політехніка, № 7, 2012 .
  7. Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников, 1983, с. 163 —164
  8. Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников, 1983, с. 155
  9. Костюк С. Львівська колекція рисунків Альбрехта Дюрера // Галицька брама. — № 12 (36), 1997 . — С. 10, 11.
  10. Козицький А. Дюрера збірка // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 201. — ISBN 978-966-7007-69-0

Джерела[ред.ред. код]

  • Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М.: Искусство, 1983 . — 451 с. : ил. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]