Портал:Український кінематограф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Український кінематограф
Проєкт  |  Портал



редагувати
  Український кінематограф

Украї́нський кінемато́граф  — цим терміном позначають кіноіндустрію України.

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроєкції. Тоді ж він здійснив перші кінознімання — зафільмував вершників і метальників списів. З 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики IX з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею[1]

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів.

Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрана стаття

7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Марія Єфросініна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон, який отримав на кінофестивалі почесного «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво.

Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона.

18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
редагувати
  Повнометражні художні фільми України
Файл:Тарас Шевченко (кадр из фильма).JPG

«Тарас Шевченко» — історико-біографічний фільм режисера Ігоря Савченка про життя великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Фільм знімався у двох версіях російською та українською мовами, різними дублями. Тобто російська версія не є дубляжем української, а українська не є дубляжем російської. Це два різних повноцінних фільми. Зараз на телебаченні можна побачити російську версію, до якої приписали доріжку української - помітна не лише несинхронна артикуляція, а і шуми, музика, довжина пауз, довші чи коротші фрази і таке інше. Чи збереглася справжня українська версія - доступна інформація відсутня.

1841 рік. Молодий студент Тарас Шевченко закінчує своє навчання в Петербурзькій художній академії. Серце художника переповнене пристрасним бажанням служити своїй землі. Він повертається додому, де його чекає гучна слава першого національного поета.

Після знайомства в Києві з професором Костомаровим, Шевченко стає членом таємного політичного товариства Кирила і Мефодія. Через деякий час поліція виходить на слід змовників. Доля кожного з арештованих була сумною, але більше за всіх постраждав Шевченко — його віддають у солдати, із суворою забороною на будь-яку творчу діяльність.

Довгі роки він служить в Орській фортеці, в атмосфері щоденної муштри і знущань. Неяскрава природа степу і розмови з новими друзями прикрасили його побут підневільного солдата..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Короткометражні художні фільми України

Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова).

Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему.

Проєкт фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проєкту.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Телесеріали та телевізійні художні фільми України

День народження Буржуя — перший український гостросюжетний серіал, спільний проєкт телекомпанії «Студія 1+1» і російської продюсерської компанії «НТВ-Профіт». Робота над фільмом тривала понад два роки — з 5 січня 1998 року по січень 2000-го. Українська та російська прем'єра відбулася 21 лютого 2000 року на каналі «1+1», та 22 лютого 2000 року на каналі «НТВ». «День народження Буржуя» розповідає про молодого київського бізнесмена, колишнього вихованця дитячого будинку з прізвиськом Буржуй. Він не знає хто його батьки. Однак, одного дня у Буржуя з'являється надія знайти своїх рідних і дізнатися, коли ж він має святкувати свій день народження.

Головний герой фільму — Володимир Коваленко, все своє дитинство провів у дитбудинку. Його, підкидька, привезли туди ще немовлям. Саме тут він отримав прізвисько Буржуй. Пішовши у доросле життя, Буржуй став шановним і процвітаючим бізнесменом. Однак і досі Буржуй не знає хто його батьки.

Знаючи це, Аріна вмовляє його піти з нею на спіритичний сеанс. Під час нього на питання Буржуя «про найпотаємніше» дух дає таку відповідь: «Кошик. Немовля. Губанов. Кічиївка. Шукай». Пізніше, знайшовши в одному з психлікарень пацієнта — того самого Губанова, Буржуй чує від нього, що він — «останній із Горенки». Товстий розповідає Аміні про село Горенка, де він побував. Виявляється, що «останній» — це прізвище однієї з мешканок поселення. Весь цей час офіс, машину і будинок Буржуя прослуховує якийсь невідомий..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Анімаційні фільми України

«Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків».

Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії.

Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Документальні фільми України

«Закляття безпам'ятства: Голодомор 1932–1933 рр. на Луганщині» — документально-публіцистичний фільм 2009 року.

Фільм розповідає про голодні роки, пережиті жителями Луганщини, північні райони якої під час Голодомору входили до складу Харківської області. Творці фільму зібрали разом спогади очевидців тих страшних років[2].

Продюсером фільму виступила голова Асоціації дослідників Голодомору в Луганській області, викладач Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Ірина Магрицька, автор сценарію та режисер — журналіст Олександр Крамаренко, оператор — Олексій Мовсесян.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Категорії


редагувати
  Кінофестивалі України

Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» — найбільший сучасний кінофестиваль в Україні. Проводиться в останню декаду жовтня кожного року. Фестиваль вважається однією з найбільших спеціалізованих кіноподій України та Східної Європи за версією Міжнародної Асоціації Кінопродюсерів (FIAPF). Засновником фестивалю є фонд «Молодість».

44-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» проводитиметься у Києві в період 25 жовтня — 2 листопада 2014 року.

Це єдиний кінофестиваль в Україні, що є акредитований FIAPF (з 1991 року). Він належить до переліку 26 спеціалізованих міжнародних конкурсних фестивалів.

Щороку фестиваль відвідують близько 200 гостей. До географії конкурсних робіт належать країни майже з усіх континентів. Організатори запрошують учасників конкурсу, членів журі, зіркових акторів і режисерів. Чимало з них проводять майстер-класи і представляють свої фільми глядачам.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міжнародні кінофестивалі за участі українців

Каннський кінофестиваль (фр. Le Festival International du Film de Cannes або просто Festival de Cannes) — міжнародний кінофестиваль, який проводиться щороку у курортному місті Канни (Франція, Лазурний берег).

Входить до так званої «Великої п'ятірки» (Big Five) найпрестижніших кінофестивалів (разом із кінофестивалями у Венеції (Італія), Берліні (Німеччина), Санденсі (США) та Торонто (Канада).

На фестиваль щорічно приїздить понад 35 000 професіоналів кінематографу з усього світу, серед яких більше 1 000 — сценаристи та режисери, 4 000 — дистриб'ютори, 5 000 — продюсери і 4 000 — журналісти..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінотеатри та кіностудії України
Центральний в'їзд

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка — кіностудія, міститься в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.

1925 року Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проєкт кінофабрики. З 20 робіт обрали проєкт Валеріяна Рикова, в розробці якого брали участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Після проведення конкурсу велике значення мав вибір місця. Спеціальна комісія в Києві оглянула три земельні ділянки. Найкращою та найзручнішою визнали територію поблизу Пушкінського парку, тому що тут був водогін, каналізація і, головне, можна було налагодити постачання фабрики електроенергією. Досвід будівництва Київської кінофабрики пізніше використано при зведенні аналогічних підприємств у Москві та інших містах. План будівництва затверджено того таки року, а будівництво розпочалося навесні 1927 року. Побудова велася за німецьким зразком на 40-гектарному вигоні з центральним павільйоном (110 на 40 метрів; 3600 квадратних метрів корисної площі), де можна було одночасно знімати 24 ігрові та 12 культурфільмів при напрузі 13 тисяч ампер постійного й 6 тисяч перемінного струму. Ця кінофабрика, котру заснувало ВУФКУ, як організацію, у 1928 році, на той час була найбільшою кіностудією в СРСР і забезпечувала близько половини радянського кіновиробництва.

Першим фільмом кіностудії став фільм «Ванька і Месник» режисера Акселя Лундіна та оператора А. Майнса. Це стрічка для дітей, задумана Лундіним на манер «Червоних дияволят» Івана Перестіані, про пастуха, що викрав секретні документи у ворога та рятується від карального загону завдяки червоним. Зйомки стартують 12 жовтня 1927 року й ідуть уночі, бо вдень закінчується будівництво павільйонів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Нові статті
редагувати
  Добра стаття

Оборона Севастополя — історичний фільм 1911 року, присвячений моментам Кримської війни (1854–1855). За розпорядженням Миколи II, до роботи над фільмом залучили велику групу істориків і військових консультантів, щоб якнайточніше відтворити реалії Севастопольської оборони.

«Оборона Севастополя» збереглася не у повному обсязі. Відомий скорочений монтаж фільму з новими титрами, підготовлений для зборів Держфільмофонду СРСР[3]. З нього були видалені всі епізоди підкреслено релігійного і монархічного змісту. Фільм перейшов у суспільне надбання.

Фільм відкривається великими планами (кінопортрети) імператорів Миколи I й Олександра II, а також керівників і героїв оборони Севастополя.

  • Військово-морська рада в Севастополі.
Командування гарнізону та Чорноморського флоту, у тому числі й Нахімов та Корнілов, обговорюють стратегію оборони міста і приймають важке рішення затопити кораблі, аби перекрити флоту союзників вхід у фарватер Північної бухти..::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Актори
Файл:Mykolajchuk I 3.jpg

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ, УРСР) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 (посмертно).

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.

В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

Народився у багатодітній селянській родині — одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу[4][5].

З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі.[6]

Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука)[5]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператорТіні забутих предків»), кінорежисерКриниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценаристМріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987).

Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.

Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області).

1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери

Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана.

Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України)

У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори

Альфре́д Костянти́нович Феде́цький (* 1857, Житомир — † 21 липня 1902, Мінськ) — український фотограф польського походження, перший український оператор хронікально-документальних фільмів.

Портрет Вадима Богомольця з його матір'ю. Харків, 1902 р. Майстерня Альфреда Федецького. З колекції «Замку Радомисль[7]»

Народився в сім'ї польських шляхтичів. Федецькі жили у Варшаві, а потім переїхали до Києва.

Дитяче захоплення фотографією переросло в бажання присвятити життя фотомистецтву. Тож батьки направили Альфреда на навчання у Фотографічний інститут при Віденській академії мистецтв.

1880 — закінчивши навчання у Відні, Альфред повернувся до Києва і став працювати у фотоательє Влодзімежа Висоцького. Для молодого фотографа Висоцький став і професійним наставником, і духовним учителем. Він прищепив Альфредові не лише фахові навички, але й свої погляди на мистецтво, які Федецький сповідував до кінця життя.

За 6 років роботи в Києві Федецький зробив чимало чудових фоторобіт, набув необхідного досвіду для самостійної роботи. На ім'я харківського губернатора він написав прохання про дозвіл відкрити в Харкові власне фотоательє. Через 3 місяці отримав дозвіл за № 2821 від 3 червня 1886 року «на право виконання фотографічних робіт».

Удосконалив кінознімальний апарат, яким від 1896 року вперше в Україні почав знімати хронікальні фільми.

2 грудня 1896 — у приміщенні Харківського оперного театру (тепер — обласна філармонія) Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс[8].

Помер у Мінську, похований у Харкові.

Фотографії з харківської майстерні Альфреда Федецького є предметом колекціонування. Збірка цих фото знаходиться, зокрема, в фондах історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»[9].::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки

Василь Іванович Стріхович (нар. 28 грудня 1940) — український звукооператор та звукорежисер, заслужений діяч мистецтв України.

Понад 40 років працював звукооператором та режисером Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії. Завдяки йому не один десяток співаків, які живуть не лише в Україні, а й за її межами, розкрили свій талант. Саме Стріхович випустив уперше в ефір ще нікому не відомого Іво Бобула з піснею Левка Дутківського «Якщо любиш — кохай», Олександра Сєрова.

Щира дружба та плідна співпраця пов'язувала його з Володимиром Івасюком. Вони познайомилися на студії 1966 року, де гурт «Смерічка» записував до новорічної програми фонограму пісні «Сніжинки падають». А вже 1967 року В. Стріхович записав пісню В. Івасюка «Я піду в далекі гори», яку було включено в програму «Камертон доброго настрою». А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, що судилося стати радянським хітом і українським шлягером на всі часи — «Червона рута» Володимира Івасюка. Путівку в життя їй дав теж звукорежисер Василь Стріхович. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери

Орленко Павло Дем'янович — український художник по гриму.

Народ. 2 жовтня 1934 р. в с. Долинівка Одеської обл. в родині селянина. Закінчив Одеське театрально-художнє училище (1957).

З 1957 р. — художник-гример Одеської кіностудії художніх фільмів.

Брав участь у створенні стрічок: «Зміна починається о шостій» (1958), «Степові світанки» (1959), «Водив поїзди машиніст» (1961), «Дивак-людина» (1962), «Таємниця» (1963), «Дочка Стратіона» (1964), «Царі», «Іноземка» (1965), «Дубравка».::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики

Жукова Алла Євгенівна (11 березня 1925, Київ, УРСР3 січня 2016[10], Київ, Україна) — український кінознавець. Кандидат мистецтвознавства (1953). Лауреат премії Спілки кінематографістів УРСР (1978)[11].

Народилася 1925 року в Києві в родині службовця. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1949) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (1952). Була старшим науковим співробітником відділу кінознавства (1952–1984).::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Чи Ви знаєте...

Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроєктор двома роками раніше за братів Люм'єр.

редагувати
  Кіносайти

Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість.

Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі


редагувати
  Корисні шаблони



редагувати
  Вікіпроєкти
редагувати
  Братні портали
Що таке Портали? | Список порталів | Нові портали
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проєкти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. http://www.kinokolo.ua/articles/361/
  2. «Закляття безпам'ятства» // tvds.org.ua - 8 жовтня 2012
  3. Энциклопедия отечественного кино
  4. Сайт «Іван Миколайчук»
  5. а б Знаменитості Буковини: Володимир Івасюк, Іван Миколайчук та Назарій Яремчук
  6. Наталка Позняк-Хоменко. Іван Миколайчук. Український секс-символ із Божою ознакою // Без цензури
  7. http://www.radozamok.com.ua/uk/Офіційний сайт історико-культурного комплексу „Замок Радомисль“
  8. УНІАН-Харків, 5.12.2011
  9. Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
  10. Національна спілка кінематографістів України: Пішла з життя Алла Жукова
  11. Національна спілка кінематографістів України: Жукова Алла