Іщенко Євген Станіславович
| Іщенко Євген Станіславович | |
|---|---|
Нині на посаді | |
| Народився | 31 січня 1966  Первомайськ, Луганська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 23 січня 2015 (48 років) Первомайськ, Луганська область, Україна |
| Відомий як | гірник, політик, військовослужбовець |
| Країна |  СРСР Україна |
Євген Станіславович Іщенко (31 січня 1966 , Первомайськ, Луганська область — 23 січня 2015 , Первомайськ, Луганська область ) — проросійський сепаратист, учасник формувань невизнаної республіки ЛНР. Один із лідерів групи «31-й козачий округ Війська Донського». 2 грудня 2014 р. «голова республіки» Плотницький призначив його «мером» м. Первомайська. Був вбитий 2015 р.
Народився 31 січня 1966 року у місті Первомайську Луганської області. З 1981 р. по 1983 р. — навчався у професійно-технічному училищі № 84 міста Первомайська за спеціальністю «Підземний електрослюсар», а з 1983 р. по 1984 р. — у школі робітничої молоді. Військову службу проходив у Туркменії, у танкових військах Радянської армії, був командиром танка Т-62, старшина.
З 1986 р. Іщенко працював у вугільній галузі. 1998-го виїхав на заробітки до Росії і там був засуджений за кримінальний злочин. Потім працював прохідником 5 розряду на шахті «Північна» міста Воркута[1]. Не доопрацював до пенсії півроку, з початком сепаратистських виступів 2014 р. повернувся до рідного міста.
У липні воював у складі так званого 1-го Козачого полку ім. Платова, мав позивний «Малюк». Вивіз до Росії своїх батьків, які влаштувалися у Воронежі, а також вагітну дружину Ольгу у Ростов (після народження доньки вона повернулася).
У вересні 2014 року за погодженням з Козициним був призначений військовим комендантом і так званим «народним мером» Первомайська (замість Б. Бабія, який виїхав до Росії за «гуманітарною допомогою»). 2 грудня 2014 року Ігор Плотницький затвердив коменданта Первомайська Іщенка на посаді в. о. мера міста.
Іщенко був послідовним противником Мінських угод, які, на його думку, були вигідними насамперед для України[2]. Разом з іншим ватажком сепаратистів, П. Л. Дрьомовим, на камеру пригрозив Плотницькому, що може повернути проти того зброю.
Пізніше після особистого спілкування з І. Плотницьким почав «конструктивну співпрацю» з ним.
Загинув 23 січня 2015 року під час обстрілу автомобіля невідомими особами на трасі Первомайськ-Лисичанськ, у бік м. Горське, за 1 км від повороту на селище Родина. Того дня він особисто зустрічав «гуманітарний вантаж» із Росії. Разом із ним загинули ще троє волонтерів із Росії[3][4][5][6][7].
Після смерті Іщенка його вдова очолила окупаційну «адміністрацію» м. Первомайськ.
- ↑ Казачья атаманщина в ЛНР (обзорный очерк). Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 25 листопада 2020.
- ↑ 31 января Евгению Ищенко исполнилось бы 50 лет. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 25 липня 2018.
- ↑ Два года с момента убийства мэра Ищенко. Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 28 липня 2018.
- ↑ Архивированная копия. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 16 серпня 2018.
- ↑ Похоронили дядю Женю Ищенко " E-news.su. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 16 серпня 2018.
- ↑ Луганский Информационный Центр — Жители Первомайска возложили цветы на могилу мэра Евгения Ищенко в годовщину его гибели (ФОТО). Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 16 серпня 2018. [Архівовано 2018-08-16 у Wayback Machine.]
- ↑ НЕБЕСНЫЙ ГЕРОЙ НОВОРОССИИ — памяти Евгения Ищенко, посвящается.. — YouTube. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 16 серпня 2018.