Іщук Арсен Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іщук Арсен Олексійович
Народився 22 червня 1908(1908-06-22)
Ружинський район, Житомирська область, Україна
Помер 21 грудня 1982(1982-12-21) (74 роки)
Арсен Іщук

Арсе́н Олексі́йович Іщу́к (нар.9 (22) червня 1908, с. Городок, тепер Ружинського району, Житомирська область — 21 грудня 1982, Київ) — український педагог, літературознавець, письменник і перекладач.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив педтехнікум, у 1930-ті студіював філологію в Київському університеті, закінчив цей університет у 1934, захистив там дисертацію,

Кар'єра[ред. | ред. код]

Працював викладачем у Київському університеті.

З 1952 — завідував кафедрою історії української літератури на філологічному факультеті КДУ, згодом був обраний деканом факультету.

Творчість[ред. | ред. код]

Друкуватися почав 1930. Літературознавчі праці «Леся Українка» (1950), «Павло Тичина» (1954), «Василь Минко» (1957) та ін. Автор роману-хроніки «Вербівчани» (кн. 1—3, 1961—75).

У його перекладі з російської мови вийшли романи Бориса Полєвого «Глибокий тил» (1960) і Всеволода Воєводіна «Спокою нема. Історія одного кохання» (1964).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

Різне[ред. | ред. код]

Член КПРС з 1944.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Твори А. Іщука:

  • Статті про радянську літературу. К., 1958
  • На шляху поступу. К., 1968
  • Іщук А. Вербівчани. Роман-хроніка. — К., (1961–1975).

Російські переклади:

  • Вербовчане. М., 1966.

Про А. Іщука:

  1. Кононенко П. Село в українській літературі. — К.,1984.
  2. Погрібний А. Життя і діяння // Українознавство. — 2002. — № 1-2.
  3. Коваленко Л. «Ми — люди майбутнього, ми — не минулі!». Статті, рецензії, щоденники, спогади, поезії, листи. — Дніпропетровськ, 2008.
  4. Кравчук П. Без недомовок. Спогади. — Київ-Торонто, 1995.

Посилання[ред. | ред. код]