Київська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київська губернія
Coat of Arms of Kiev Governorate.png

Герб
Gubernia de Kiev - Imperio ruso.png
Центр Київ
Існування 18 грудня 1708
Площа 44777,9 (1897)
Населення 3 559 229 осіб (1897)
Попередники Київське воєводство
Наступники Київська округа

Київська губернія — колишні адміністративно-територіальні одиниці на території, що тепер входить до складу держави Україна. Охоплювали території давньої української етнографічної й історичної землі Верхнього Подніпров'я княжих та козацьких часів — Київщини. Ліквідована в березні 1925 року.

В складі Російської імперії[ред.ред. код]

Київська губернія 1708—1781 років[ред.ред. код]

Київська губернія на мапі Московського царства 1708 року

Утворена Указом Петра І від 18 грудня 1708 року. Адміністративний центр — місто Київ.

У 1719 році в Київській губернії було створено 4 провінції: Київська, Білгородська, Орловська і Севська, які у свою чергу розділені на дистрикти.

У 1727 року з Київської була виділена Білгородська губернія до якої відійшли Білгородська, Орловська та Севська провінції.

Станом на 1764 рік губернія складалася з 11-ти повітів: Київського, Остерського, Козелецького, Переяславського, Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Миргородського, Голтвянського, Городиського та Золотоніського[1].

1781 року губернія розділена на Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва.

Київське намісництво[ред.ред. код]

Мапа Київського намісництва 1792 року

У 1781—1796 роках губернія іменувалася Київським намісництвом, що складалося з таких повітів: Київського, Золотоніського, Голтвянського, Козелецького, Лубенського, Миргородського, Остерського, Переяславського, Пирятинського. У губернію входили також міста Хорол і Городище.

У 1790-х роках до Київського намісництва відійшли Богуславський, Гадяцький, Зіньківський, Канівський, Корсунський і Лохвицький повіти.

Київська губернія 1797—1918[ред.ред. код]

Губернії Росії в 1708 році

У 1796 році Київське намісництво ліквідоване та всі лівобережні землі, що входили до нього, передані в Малоросійську губернію. Одночасно, до новоутвореної Київської губернії увійшли землі Правобережжя.

Київська губернія на мапі 1821 року
Київська губернія на мапі Стрельбицького 1917 року

Склад Київської губернії[ред.ред. код]

Київська губернія.jpg

Повіти Київської губернії XIX століття: Київський, Бердичівський, Васильківський, Звенигородський, Канівський, Липовецкий, Радомисльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Черкаський, Чигиринський.

У відношенні селянського самоврядування 1976 сільських товариств губернії розподілені на 202 волості та підпорядковані 24-м мировим посередникам (по 2 мирові ділянки у кожному повіті).

У судовому відношенні губернія входить до складу Київської Судової Палати та поділяється на два судових округи: Київський і Уманський. До Київського Окружного суду віднесені Київський, Бердичівський, Васильківський, Канівський, Сквирський, Радомисльський, Черкаський та Чигиринський повіти; до Уманського Окружного суду — Уманський, Звенигородський, Липовецкий і Таращанський повіти. Кожне місто з повітом складають судово-мировий округ. В губернії налічується 62 судово-мирові ділянки та 48 судово-слідчих[2].

Київська губернія під час Української революції (1917–1920)[ред.ред. код]

Після Лютневої революції стара царська влада на місцях була скинута. 6 (19) березня 1917 року новим очільником губернії — губернським комісаром Київщини був обраний місцевий політик ліберальних поглядів Михайло Суковкін. У той же час Київ став центром усього українського руху — 4 (17) березня утворено Українську Центральну Раду. Після Лютневої революції на Київщині виник вільнокозацький рух. Намагаючись відродити старі козацькі традиції Київщини селяни почали організовувати на місцях воєнізовані загони вільних козаків. У квітні 1917 року перша вільнокозацька громада виникла у Гусаківській волості Звенигородського повіту на чолі з Никодимом Смоктієм· Влітку 1917 вільнокозацький рух перекинувся на інші повіти Київської губернії; а потім і на інші губернії України· Центральна Рада підтримала вільнокозацький рух. 3-6 жовтня 1917 в Чигирині відбувся 1-ий Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва. 22 вересня Суковкіна змінив на посаді губернського комісара Олександр Саліковський. У листопаді — грудні 1917 року тимчасовим виконавцем обов'язків губернського комісара був Іван Мірний. 7(20) листопада 1917 року Центральна Рада своїм 3 - ім Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки, до складу якої увійшла і Київська губернія. У цей же час у столиці Росії(до складу якої входила тоді і Україна) - Петрограді відбувся державний переворот - до влади замість Тимчасового уряду прийшли російські більшовики на чолі з Леніном; Троцьким; Сталіним і іншими. Центральна Рада УНР не визнала законності цього перевороту. У результаті в грудні 1917 року нова російська влада на чолі з Леніним розпочала війну проти УНР. 15-22 січня(28 січня - 4 лютого) 1918 року російські більшовики спробували скинути українську владу шляхом внутрішнього повстання у Києві, але зазнали поразки, причому жорстокість у цих боях; як свідчили очевидці, була з обох сторін. Центральна Рада розуміла, що відбитися від Росії своїми силами не зможе. Тому на засіданні 9-11(22-24) січня 1918 року після дебатів було ухвалено Четвертий Універсал Української Центральної Ради що проголошував повну державну незалежність УНР від Російської держави· І тоді Німеччина погодилась надати Україні вже як незалежній державі збройну допомогу проти Радянської Росії. 27 січня (9 лютого) 1918 року Київ з боями був взятий військами Радянської Росії, яка вже тоді прикривала їх вивіскою військ Радянської України. Як відомо, в результаті різні, влаштованої російськими вояками Муравйова, загинуло не менше 3-х тисяч беззбройних людей. 1-2 березня 1918 року війська УНР і їх союзники - війська Німеччини звільнили Київ від військ Радянської Росії. Центральна Рада повернулася туди ж з Житомира. Вільне козацтво теж брало активну участь в боротьбі з російськими більшовиками, так 24 лютого 1918 року вони звільнили від них Фастів, 1 березня допомагали звільняти Київ, 5 березня звільнили Білу Церкву.

Після державного перевороту 29-30 квітня 1918 року, здійсненого Павлом Скоропадським за допомогою командування союзних до УНР військ Німеччини, в Київській губернії, як і в інших губерніях України змінилась влада на місцевому рівні. Замість губернських і повітових комісарів УНР гетьман Скоропадський призначив своїх губернських і повітових старостів. З 9 травня по 30 серпня 1918 року губернським старостою був Іван Чарторизький, який змінив Олександра Саліковського, з 30 серпня по 18 листопада — Павло Андріанов, з 18 листопада по 14 грудня 1918 року — Василь Федорченко. Після проголошення гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 року своєї грамоти про бажання скасувати незалежність України і ввійти у федерацію з небільшовицькою Росією, тобто російськими білогвардійцями, діячі поваленою гетьманом УНР на чолі з Винниченком створили Директорію УНР. Вони прибули 15 листопада 1918 року до Білої Церкви, де розташовувалась частина української армії - Січові Стрільці на чолі з Євгеном Коновальцем і підняли разом з ними повстання проти влади гетьмана 15 - 16 листопада.

Після повалення влади гетьмана Скоропадського Директорією УНР губернські і повітові старости були усунуті від влади, знову були запроваджені посади губернських і повітових комісарів. Губернським комісаром УНР у Київській губернії в грудні 1918 — лютому 1919 року був Зіновій Моргуліс. 6 лютого 1919 року Київ був знову зайнятий військами Радянської Росії.

З лютого по серпень 1919 року на території Київської губернії було встановлено владу Радянської Росії під вивіскою Української Радянської Соціалістичної Республіки. У цей період у сільській місцевості виник значний повстанський рух на чолі з отаманами (Зелений, Струк, Соколовський) та інші, який боровся проти насильницького вилучення хліба та іншого продовольства (продрозверстки) російськими більшовиками в українських селян.

У серпні — жовтні 1919 року значна частина Київщини була звільнена об'єднаними військами УНР і ЗУНР. Однак після наступу військ Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна з 31 серпня по 16 грудня 1919 року Київ був під їх владою. 24 вересня 1919 р. денікінці захопили у військ УНР м.Умань.

У грудні 1919 — січні 1920 року на території Київської губернії знову встановилася радянська влада Радянської Росії.

Останній раз на Київщині була влада УНР в травні — червні 1920 року коли вона діяла в спілці з Польщею. Тоді губернським комісаром УНР був Борис Преснухін. 12 червня 1920 року місто Київ було зайняте військами Південно-Західного фронту Радянської Росії·

Київська губернія в УСРР (1919—1925 роки)[ред.ред. код]

1919 року шляхом виділення волостей північно-східної частини Радомисльського повіту було утворено Чорнобильський повіт. Також центр Васильківського повіту було переведено в Білу Церкву, а повіт перейменовано на Білоцерківський.

1920 року центр Канівського повіту перенесено в Корсунь, а пізніше — у Богуслав, повіт (1922 року) перейменовано на Богуславський. Центр Чигиринського повіту перенесено в містечко Кам'янка.

27 квітня 1921 року зі складу Полтавської губернії Київської було передано Переяславський повіт.

З 1920 по 1922 роки Черкаський повіт та Чигиринський повіт входили до новоутвореної Кременчуцької губернії.

На 1923 рік, коли було скасовано повітовий та волосний поділ, у губернії було 14 повітів, 18 міст (повітові та чотири позаштатні — Васильків, Корсунь, Канів, Чигирин) та 107 містечок.

Того ж 1923 року відбулися наступні зміни в адміністративному поділі та межах Київської губернії: зі складу Бердичівського повіту до Подільської губернії відійшли Вахнівська, Малочорнятинська, Староприлуцька волості, зі складу Липовецького повіту — Дашівська та Юрковецька волості; зі складу Чигиринського повіту до Катеринославської губернії відійшли Колебарська та Подорожнянська волості; частина Переяславського повіту відійшла до Полтавської губернії (у складі Київської губернії залишилися Баришівська, Бориспільська, Вороньківська, Єрковецька, Іванківська, Рогозівська, Скопецька, Сулимівська волості).

Натомість зі складу Чернігівської губернії до Київської увійшли Броварська, Гоголівська, Жукинська, Микільсько-Слобідська та Семиполківська волості Остерського повіту; зі складу Подільської губернії Севастянівська волость Гайсинського повіту; зі складу Одеської губернії — села Андріївка та Виноградівка Єлисаветградського повіту.

Територія колишньої губернії в наш час[ред.ред. код]

На момент ліквідації до складу Київської губернії входила вся теперішня територія Київської області (окрім східної частини Баришівського, Згурівського, Яготинського, а також одного села Поліського районів (Олексіївка, тепер у складі смт Вільча)), уся правобережна частина Черкащини (за винятком сіл Вершаці, Галаганівка, Стецівка, Чернече, затоплених сіл Андрусівка, Вітрівка, Воронівка, Клочків, Колаборок, Коропівка, містечка Крилів, сіл Нове та Старе Липове, Подорожне, Самусівка Чигиринського районів), Брусилівський, Коростишівський (за винятком сіл Грабівка, Кмитів, Рудня, Руденька, Смолівка, Студениця), Попільнянський, Радомишльський, Ружинський повністю та Андрушівський (села Бровки Перші, Бровки Другі, Ворлиця, Городиище, Городківка, Зарубинці, Камені, Корчмище, Лебединці, Любимівка, Мала П'ятигірка, Мостове, Степок, Тарасівка, Ярешки, Яроповичі), Бердичівський (без 31 села в північній та західній частині), Малинський частково (без 37 сіл у північній та північно-західній частині), окрім того невеличкі частини Коростенського (села Болярка, Винарівка, Граби, Десятини, Діброва, Майданівка, Мала Зубівщина, Мелені, Новаки, Соболівка, Старики, Стремигород, Хотинівка, Шершні) та Черняхівського (села Видибір, Ганнопіль, Горбулів, Жадьки, Коростелів, Корчівка, Науменко, Нераж, Нові Жадьки, Осівка, Свидя) районів Житомирської області, північні частини Новомиргородського (21 село) та Олександрівського (33 села), східна частина Новоархангельського (15 сіл) та шматочок північно-східної частини Голованівського районів (села Давидівка, Лебединка, Лещівка, Полонисте, Табанівка), Кіровоградської області, у повному складі території Оратівського та Погребищенського, північна частина Іллінецького, практично вся частина Козятинського (за винятком сіл Великий Степ, Лопатин, Молодіжне, Немиринці), південно-східна частина Липовецького, п'ять сіл Теплицького (села Кизими, Кожухівка, Погоріле, Удич, Червоний Кут) та одне село Хмільницького (село Осична) районів Вінницької області.

Населення[ред.ред. код]

Мовний склад населення повітів Київської губернії за даними перепису 1897 року.[3]

Населення українська єврейська російська польська німецька білоруська чеська татарська
Київський повіт 541 483 304 200 59 869 143 920 18 456 5 814 4 109 1 139 1 133
Бердичівський повіт 279 695 187 243 64 505 10 132 16 150 470 139 748 76
Васильківський повіт 315 823 264 099 38 256 7 103 5 666 172 89 15 178
Звенигородський повіт 274 704 241 865 26 614 3 768 1 754 133 82 6 108
Канівський повіт 268 860 238 436 26 167 2 618 1 322 82 93 11 15
Липовецький повіт 211 825 173 669 31 748 2 317 3 953 40 21 20 2
Радомишльський повіт 315 629 247 418 41 272 12 202 6 138 7 153 135 1 106 4
Сквирський повіт 251 257 209 841 31 503 3 167 6 155 268 34 43 98
Таращанський повіт 245 752 215 367 23 200 2 377 4 345 63 132 18 141
Уманський повіт 320 744 273 894 37 641 5 815 2 786 196 124 74 67
Черкаський повіт 307 542 261 187 30 207 12 830 1 324 235 1 186 78 127
Чигиринський повіт 225 915 201 926 19 507 3 178 742 81 245 36 5
Київська губернія 3 559 229 2 819 145 430 489 209 427 68 791 14 707 6 389 3 294 1 954
Населення українська єврейська російська польська німецька білоруська чеська татарська
Київський повіт 541 483 56,2 % 11,1 % 26,6 % 3,4 % 1,1 % 0,8 % 0,2 % 0,2 %
Бердичівський повіт 279 695 66,9 % 23,1 % 3,6 % 5,8 % 0,2 % 0,3 %
Васильківський повіт 315 823 83,6 % 12,1 % 2,2 % 1,8 % 0,1 % 0,1 %
Звенигородський повіт 274 704 88,0 % 9,7 % 1,4 % 0,6 %
Канівський повіт 268 860 88,7 % 9,7 % 1,0 % 0,5 %
Липовецький повіт 211 825 82,0 % 15,0 % 1,1 % 1,9 %
Радомишльський повіт 315 629 78,4 % 13,1 % 3,9 % 1,9 % 2,3 % 0,4 %
Сквирський повіт 251 257 83,5 % 12,5 % 1,3 % 2,4 % 0,1 %
Таращанський повіт 245 752 87,6 % 9,4 % 1,0 % 1,8 % 0,1 % 0,1 %
Уманський повіт 320 744 85,4 % 11,7 % 1,8 % 0,9 % 0,1 %
Черкаський повіт 307 542 84,9 % 9,8 % 4,2 % 0,4 % 0,1 % 0,4 %
Чигиринський повіт 225 915 89,4 % 8,6 % 1,4 % 0,3 % 0,1 %
Київська губернія 3 559 229 79,2 % 12,1 % 5,9 % 1,9 % 0,4 % 0,2 % 0,1 % 0,1 %


Розподіл населення в містах губернії за мовою[4]
(перепис 1897 року)
Місто Українська Російська Їдиш Польська Німецька Інша
Київ 22.2 % 54.2 % 12.1 % 6.7 % 1.8 % 3.0 %
Бердичів 8.2 % 8.6 % 77.1 % 5.1 % 0.3 % 0.7 %
Васильків 54.1 % 6.2 % 39.1 % 0.3 % 0.1 % 0.2 %
Звенигородка 49.3 % 8.9 % 37.6 % 2.1 % 0.1 % 2.0 %
Канів 65.2 % 3.4 % 30.6 % 0.5 % 0.1 % 0.2 %
Липовець 45.6 % 4.6 % 47.6 % 2.2 %
Радомисль 22.6 % 7.1 % 68.5 % 1.2 % 0.4 % 0.2 %
Сквира 42.8 % 5.3 % 49.6 % 1.7 % 0.1 % 0.5 %
Тараща 49.7 % 5.1 % 43.6 % 1.2 % 0.1 % 0.3 %
Умань 30.7 % 8.7 % 57.1 % 3.0 % 0.3 % 0.2 %
Черкаси 43.6 % 16.6 % 36.9 % 0.4 % 0.2 % 2.3 %
Чигирин 66.6 % 3.5 % 29.6 % 0.2 % 0.1 %
По губернії 28.2 % 33.1 % 31.0 % 4.7 % 1.0 % 2.0 %
Населення Київської губернії згідно з переписом 1897 р.

Київські губернатори[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Карта генералная Киевъской губерніи. Составленная ис Переясловскаго, Міргородскаго и частей Киевскаго, Неженскаго, Гадяцкаго і Прілуцкаго полковъ, разделенная на 11 уездовъ. 1764 // Науковий архів Інституту археології НАН України. (рос. дореф.)
  2. «Пам'ятна книжка Київської губернії на 1891 рік», Київ, Київська Губернська Друкарня, 1891, Розділ ІІ «Довідкове відділення», стор.17
  3. Перепис 1897 року: Київська губернія
  4. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. — Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России
  5. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 9.

Джерела[ред.ред. код]

Київська область Це незавершена стаття про Київську область.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.