Їздці-іхневмоніди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іхневмоніди
Gravenhorstia picta.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Перетинчастокрилі (Hymenoptera)
Підряд: Стебельчасточеревні (Apocrita)
Надродина: Ichneumonoidea
Родина: Їздці-іхневмоніди (Ichneumonidae)
Latreille, 1802
Підродини
Див.текст
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ichneumonidae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ichneumonidae
EOL logo.svg EOL: 703
ITIS logo.svg ITIS: 153360
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7408
Fossilworks: 71480

Їздці-іхневмоніди[1] (Ichneumonidae) — родина паразитичних комах надродини Ichneumonoidea підряду стебельчасточеревні (Apocrita) ряду перетинчастокрилі (Hymenoptera). Одна з найбільших родин комах, світова фауна якої налічує 60-100 тисяч видів.

Особливості морфології імаго[ред. | ред. код]

Дорослі іхневмоніди найбільш крупні та помітні серед інших їздців (тіло завдовжки 2-40 мм, в деяких видів разом з яйцекладом досягає 170 мм). Забарвлення тіла від червонувато-жовтого до бурого та чорного.

Від жалячих перетинчастокрилих перш за все відрізняються довгими неколінчастими вусиками, що майже завжди мають більше ніж 16 члеників (іноді 13-15 члеників у у представників деяких родів). Жвали, як правило з двома зубцями, дуже рідко з одним. Костальна та субкостальна жилки в передньому крилі злиті. Птеростигма добре виражена. Від їздців родини Braconidae відрізняються наявністю в передньому крилі 2-ї зворотної жилки (за винятком представників родів Gnypetomorpha, Neorhacodes, Sathropterus, деяких видів Mesochorus та Polyaulon).2-й та 3-й тергіти черевця з'єднані рухомо (крім Syndipnus та самок Polyaulon). Рідко крила можуть бути сильно редуковані або взагалі відсутні.

Спосіб життя імаго та личинок[ред. | ред. код]

Імаго ведуть вільний спосіб життя, як правило, живляться нектаром та пилком. Зазвичай їх можна зустріти на квітах рослин із відкритими нектарниками (зонтичні, молочайні). Оскільки більшість іхневмонід потребують щоденного споживання води, ці комахи найчисельніші в місцевостях з регулярними опадами, випаданням роси, чи біля водойм. Багато їздців цієї родини активні вдень, але є види, що ведуть сутінковий та нічний спосіб життя і приваблюються світлом.

На стадії личинки їздці-іхневмоніди — паразитоїди личинок та лялечок інших комах (лускокрилі, перетинчастокрилі, мухи, жуки, сітчастокрилі, верблюдки, волохокрильці), дорослих павуків та їх яйцевих кладок. Представники деяких підродин можуть бути вторинними паразитами, заражуючи інших іхневмонід, браконід та тахін[2].

Багато іхневмонід відомі як ентомофаги низки видів комах-шкідників сільського та лісового господарства (садові листовійки, горностаєві молі, американський білий метелик), тому дані про їх спосіб життя та поширення можуть бути використані для вдосконалення існуючих біологічних та інтегрованих систем боротьби зі шкідниками.

Поширення[ред. | ред. код]

Поширені повсюди. Загальна чисельність видів цієї родини, за деякими оцінками, може досягати 100 тисяч видів, з яких насьогодні описано більше 30 тисяч. [3]

Підродини [4][ред. | ред. код]

  1. Acaentinae
  2. Adelognathinae
  3. Agriotypinae
  4. Anomaloninae
  5. Banchinae
  6. Brachycyrtinae 
  7. Campopleginae 
  8. Collyriinae
  9. Cremastinae
  10. Cryptinae 
  11. Ctenopelmatinae 
  12. Cylloceriinae 
  13. Diacritinae 
  14. Diplazontinae
  15. Eucerotinae 
  16. Ichneumoninae
  17. Labeninae 
  18. Lycorininae 
  19. Mesochorinae
  20. Metopiinae
  21. Microleptinae
  22. Neorhacodinae 
  23. Ophioninae 
  24. Orthocentrinae 
  25. Orthopelmatinae
  26. Paxylommatinae
  27. Pedunculinae
  28. Phrudinae
  29. Pimplinae 
  30. Poemeniinae 
  31. Rhyssinae 
  32. Stilbopinae 
  33. Tanychorinae (викопна підродина)
  34. Tatogastrinae 
  35. Tersilochinae
  36. Tryphoninae
  37. Xoridinae

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бригадиренко В.В. Основи систематики комах
  2. Каспарян, Д.Р. (1981а). Введение. Определитель насекомых европейской части СССР. Т. 3. Перепончатокрылые. Ч.3. Ленинград: Наука. с. 7–32. 
  3. Taxapad. Архів оригіналу за 4 квітень 2016. 
  4. Yu D.S., Horstmann K, van Achterberg C (2012). World Ichneumonoidea. Taxapad. Database on flash-drive. Ottawa, Ontario, Canada.