Абд аль-Хакк II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абд аль-Хакк II
Народився 1419[1]
Помер 14 серпня 1465[1]
Фес, Марокко
Країна Аль-Андалус
Діяльність політик
Посада Султан
Рід Мариніди
Батько Абу Саїд Усман III

Абд аль-Хакк II (араб. عبد الحق الثاني المريني‎; нар. 1419 —14 серпня 1465) — останній маринідський султан Марокко в 14201465 роках. У християн відомий як Абделак.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з династії Маринідів. Син султана Усмана III. Народився 1419 року в Фесі. 1420 року після вбивства батька оголошений султаном. Втім проти нього виступило декілько інших претендентів. також втрутився в боротьбу Абу Малік I, султан Тлемсену. Останній допоміг Абд аль-Хакку II затвердитися на троні. Також значну допомогу надав Ях'я аль-Ваттасі. валі (намісник) Сале. Останній невдовзі став візирем й з 1423 року фактичним правителем держави при малолітньому султані.

Втім візир не зміг вправно керувати державою, оскільки авторитет Маринідів впав. Внаслідок цього на півдні та південному заході посіли напівнезалежні валі, берберські племена за Високим Атласом сталиф актично незалежними. Уряд Фесу фактично контролював північ і центр держави.

У 1437 року султан спробував відсторонити аль-Ваттасі від посад, проте ззанав невдачі. Цим протистоянням спробувала скористатися Португалія, що взяла в облогу Танжер. Втім візир у битві біля танжеру завдав португальцям поразки. Це посилило позиції аль-Ваттасі, послабивши становище Абд аль-Хакка II.

У 1448 року після смерті Ях'ї аль-Ваттіса посаду візиря й фактично правителя обійняв його небіж Алі, а 1458 року — син Ях'я. Весь цей час султан мріяв про повернення влади. 1459 року зміг організувати змову проти останнього, якого разом з численними родичами було вбито. Султан відновив свою владу в державі.

Втім невдовзі проти нього повстав Мухаммад аль-Ваттасі в гірських районах. Султан призначив візирем жида Аарона бен Баташа, що викликало невдаволення духовенства. Втім деякий час Абд аль-Хакк II контролював ситуацію.

1465 року разом з візирем відправився до Тазу, залишивши брата останнього — Шавіля — керувати Фесом. Невдовзі в столиці почалося повстання на чолі із катібом аль-Вуріаклі, спрямоване спочатку переважно проти засилля жидів-лихварів. В результаті було знищено жидівський квартал і вбито Шавіла. Шаріфа мухаммада ібн Імрана було оголошено правителем Фесу. Абд аль-Хакк II вирішив повернутися до Фесу, проти чого виступив Аарон бен Баташ. Тоді султан стратив візиря, рушивши до столиці. Але тут його було схоплено й вбито. Династія Маринідів припинила своє існування, а держава розпалася на декілько чатсин.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Garcia-Arenal, Mercedes (1978), «The Revolution of Fās in 869/1465 and the Death of Sultan 'Abd al-Ḥaqq al-Marīnī», Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, 41 (1): 43–66
  • Abun Nasr, J.M. (1987). A History of the Maghrib in the Islamic period. Cambridge University Press.
  • Powers, David S. (2002). Law, Society and Culture in the Maghrib, 1300—1500. Cambridge University Press. p. 14. ISBN 978-0-521-81691-5.
  1. а б Dictionary on African Biography, افریقی سوانحی لغت / E. K. Akyeampong, Henry Louis Gates, Jr.NYC: OUP, 2012. — ISBN 978-0-19-538207-5