Алопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Алопатія (грец. allos — інший + pathia — хворобливий стан, те саме, що й медицина[1]) — напрямок в медицині (застосування ліків),[2][3] який викликає симптоми, протилежні симптомам певної хвороби. Таким чином, алопатія протистоїть дії шкідливих чинників та відповідним їм симптомам хвороби.

Термін запропоновано Самуелем Ганеманом для визначення негомеопатичних методів лікування. Сьогодні алопатія є головним напрямком фармакотерапії більшості захворювань, а у разі невідкладних станів алопатія дозволяє отримати позитивний терапевтичний ефект. Характерними ознаками алопатії є висока відтворюваність фармакологічних ефектів і результатів лікування, залежність ефекту від дози.

Виходячи з головних закономірностей виникнення та розвитку патологічного процесу, алопатія намагається пізнати етіологію та механізм розвитку хвороби і призначити патогенетичне лікування. Лікаря-алопата цікавить величина діапазону між терапевтичною і токсичною дією препарату, що є одним із головних критеріїв вибору оптимальної дози. Алопатія бере за основу каузальний характер розвитку хвороби, розглядає організм як цілісну систему, що контролює підтримання гомеостазу.

На відміну від гомеопатії, в алопатії симптоми — це ознаки, які характеризують різні прояви захворювання та спричинюють його специфіку. Вони є наслідком патологічного процесу і відіграють суттєву роль у встановленні етіології захворювання. Особливістю вивчення застосування лікарських препаратів є те, що вони обов'язково оцінюються спочатку в експериментальних умовах (у дослідах на тваринах) і лише після цього підтверджуються клінічно. Тому спочатку знаходять потрібний ефект майбутнього препарату, а потім вивчають механізм його реалізації. Можливий і інший шлях, коли на основі відомого механізму дії створюються нові групи лікарських препаратів, наприклад стабілізатори мембрани тучних клітин (інтал / кромогліцієва кислота), антагоністи кальцію (ніфедипін). Дія лікарських препаратів спрямована на хворий організм з однією метою — запобігання порушенням функцій, які характеризують ті чи інші прояви патології. У разі застосування алопатичних препаратів механізми їх дії на окремі ланки патологічного процесу відомі або вивчаються. Таким чином, тактика алопатії спрямована на усунення причин захворювання і його клінічних проявів, і за умови правильного вибору лікарського препарату має протистояти факторам розвитку хвороби. Головним напрямком в алопатії є удосконалення алопатичних препаратів та створення максимально ефективних і безпечних лікарських препаратів або їх поліпшення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Алопатія[1]
  2. Weatherall, Mark W. (1 серпня 1996). Making Medicine Scientific: Empiricism, Rationality, and Quackery in mid-Victorian Britain. Social History of Medicine. 9 (2): 175—194. doi:10.1093/shm/9.2.175. ISSN 0951-631X. PMID 11613446.
  3. Definition  – allopathy. The Free Dictionary. Farlex. Процитовано 25 жовтня 2013. Citing: Gale Encyclopedia of Medicine (2008) and Mosby's Medical Dictionary, 8th ed. (2009).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Зелікман Т. Я., Ялмут С. І. Гомеопатія в системі фармакотерапії. — К., 1994;
  • Попова Т. Д., Зелікман Т. Я. Гомеопатична терапія. — К., 1990;
  • Практическое руководство по гомеопатической медицине / под ред. В. Кузнецова. — М., 1995.