Битва при Пуатьє (732)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва при Пуатьє (732)
Арабські завоювання
Steuben - Bataille de Poitiers.png
Битва при Пуатьє. Картина Шарля де Стебана. Зображує тріумф Карла Мартела (на коні) в бою з Абдур-Рахманом ібн Абдалахом (вправо) в битві при Пуатьє.
47°23′36″ пн. ш. 0°41′21″ сх. д. / 47.39361111000000193° пн. ш. 0.68916667000° сх. д. / 47.39361111000000193; 0.68916667000
Дата: 10 жовтня 732 року
Місце: Поблизу Туру, Франція
Результат: Вирішальна перемога франків
Сторони
Франки Омейядський халіфат
Командувачі
Карл Мартел
Одо Великий
Абдур-Рахман ібн Абдалах
Військові сили
Від 20 000 до 30 000 Від 20 000 до 80 000
Втрати
Точно невідомо
1500 відповідно до тогочасних хронік
Точно невідомо
близько 10 000

Битва при Турі, також відома як битва при Пуатьє і в арабських джерелах як битва когорти шахідів — битва, що відбулась 10 жовтня 732 року поблизу від міста Тура, недалеко від кордону між Франкським королівством і тоді незалежною Аквітанією. У цій битві зіткнулись франкські й арабські сили під керівництвом Австразійського майордома Карла Мартела проти сил Омейядського халіфату під командуванням Абдур-Рахмана ібн Абдалаха, генерал-губернатора аль-Андалузії. Франки перемогли, Абдур-Рахман ібн Абдалах загинув, а Мартел згодом поширив вплив Франкської держави далі на південь. Хроніки IX століття, що трактували результат битви як Господнє благословення Карлу, дали йому прізвисько «Молот» (Martelus).

Битві передували 20 років завоювань Омейядів в Європі, що почалися з вторгнення до вестготських християнських королівств Піренейського півострова в 711 році (битва при Гвадалете) та подальших завоювань на території Галлії, яка в минулому була провінцією Римської імперії.

До битви[ред.ред. код]

Карл знав, що ніхто, окрім військ франків, не здатен зупинити мусульманське завоювання Західної Європи. Кількість військ у кожній армії перед битвою достеменно невідома. Мозарабська хроніка 754 року, яка описує битву більш детально, ніж будь-яке інше латинське чи арабське джерело, стверджує, що «люди австразійців (сили франків), більші за чисельністю солдатів і сильно озброєні, вбили царя, Абд ар-Рахмана (Абдур-Рахмана ібн Абдалаха)», що узгоджується з думками багатьох арабських та мусульманських істориків. Проте практично всі західні джерела не погоджуються і оцінюють кількість франкських вояків на рівні 20-30 тисяч, тобто менше половини сил мусульман, яке налічувало близько 80 тисяч[1].

Араби були здивовані, коли стикнулися з великими силами противника на шляху до Туру, неподалік Пуатьє. Протягом семи днів обидві армії стежили одна за одною, проводячи лише невеликі сутички. Абд аль-Рахман чекав, щоб зібрати всі свої сили, але коли це відбулося, він все-таки вагався розпочати битву. Затримка, однак, дозволила Карлу зібрати своїх ветеранів з усіх кінців королівства. Деякі з них служили під його командуванням ще з 717 року. Він також закликав добровольців, але це допомогло лише краще зібрати харчі для армії. Жоден із двох командувачів не хотів атакувати, допоки Абд аль-Рахман нарешті зважився на атаку, бо перед ним замаячила ганьба в разі відступу. Араби для атаки змушені були піднятися на лісистий пагорб, щоб дістатися до франків, що нейтралізувало частину їхньої переваги, тому що це призвело до проблем у маневрі важкої арабської кавалерії. Важка піхота франків була розташована фалангою на верху пагорба і її порядок прикривали дерева, що допомагало протистояти арабській кавалерії.

Хід битви[ред.ред. код]

Абд аль-Рахман вважав, що в нього є тактична перевага важкого озброєння, кінноти і він певною мірою поспішив атакувати франкську фалангу. «Мусульманські вершники кинулися люто і часто проти загонів франків, які чинили опір мужньо, і багато впали мертвих з обох сторін.»[2]. Пружні та досвідчені солдати Карла домоглися того, що вважалося недосяжним на той час — вистояти піхотою проти важкої кавалерії.

Частина арабських вершників, яким вдалося прорватися всередину фаланги, спробували вбити Карла, але його феодали оточили короля стіною і знешкодили нападників. Результат битви був на той момент неясним, коли, згідно з франкськими літописами серед арабів поширився слух, що до франків йде підкріплення від Бордо. Деякі араби відразу ж кинулися до свого табору, щоб захистити захоплене майно. Згідно з мусульманськими літописами битви в середині другого дня (тоді як франкські джерела пишуть про лише один день битви) франкські розвідувальні загони, послані Карлом, провели рейд у арабський табір, де тримали рабів, і напали на караван з провізією. Карл відправив розвідників, щоб викликати хаос в арабському таборі та звільнити рабів в надії, що це може відвернути увагу ворогів. Спроба була успішною, і багато арабів повернулися до свого табору. Для решти арабських вояків це виглядало відступом, що зрештою незабаром перетворилося на повну втечу. Західні та мусульманські літописці були одностайні в думці, що в той час, намагаючись зупинити відступ Абд аль-Рахман був оточений і вбитий. Франки відновили свої формування і залишалися на місцях уночі, думаючи, що бій знову розпочнеться наступного дня.

Коли араби не відновили нападу наступного дня, франки нерішуче тупцювалися на своїй позиції боячись засідки. Карл думав, що араби намагаються спокусити його піти вниз по схилу. Лише після ретельної розвідки арабського табору, де навіть намети були поспіхом залишені, франки зрозуміли, що араби втекли до Іберії з тією здобиччю, яку змогли перевезти.

Значення[ред.ред. код]

Багато сучасних істориків дотримуються тієї точки зору, що битва при Пуатьє була одною з найкривавіших і найважливіших битв за всю історію завоювань Омейядів. Ставши розгромною поразкою Омейядів, вона прискорила їхній занепад, зупинивши поширення ісламу в Європі, утвердивши консолідацію франків та їхніх каролінгських володарів як панівної європейської династії.

Після битви[ред.ред. код]

Карл Мартелл звільнив більшу частину земель, захоплених до битви арабами, протягом 736-739 років, за винятком міста Нарбона, яке було звільнено в 759 році.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Davis, Paul K. 100 Decisive Battles: From Ancient Times to the Present. Oxford University Press. 2001. 480 pages ISBN 978-0195143669 (англ.)
  2. Анонімний арабський літописець «араб. 113 الـتـقـويم الـهـجـري معركة ضد الفرنجة‎ (Битва проти франків, 732 року)».

Джерела[ред.ред. код]

  • WILLIAM BLANC, CHRISTOPHE NAUDIN Charles Martel et la bataille de Poitiers. de l'histoire au mythe identitairе. «Libertalia» 2015 стор. 863 (фр.)

Посилання[ред.ред. код]