Блок керування двигуном

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Блок керування двигуном автомобіля Chevrolet Beretta (1996)

Блок керува́ння двигуно́м (англ. engine control module, ECM) — різновид електронного блоку (англ. electronic control unit, ECU)[1], що здійснює керування серією виконавчих пристроїв (актуаторів) на двигуні внутрішнього згоряння з метою забезпечення оптимальної його роботи. Він є основним конструктивним елементом системи керування двигуном. В англомовній літературі часто зустрічається ще назва англ. engine control unit, ECU, що викликає труднощі розуміння за абревіатурою, про який блок йдеться.

Загальні принципи[ред. | ред. код]

Цей блок здійснює керування шляхом виконання таких дій:

  • зчитування значень з великої кількості датчиків всередині моторного відсіку,
  • інтерпретації даних з використанням багатовимірних карт продуктивності (так званих довідкових таблиць),
  • коригування стану виконавчих елементів на двигуні відповідно до довідкових таблиць.

Застосування електронного регулювання дозволяє оптимізувати такі основні параметри роботи двигуна як: потужність, крутний момент, витрату палива, склад відпрацьованих газів тощо для різних режимів його роботи.

Конструктивні особливості[ред. | ред. код]

Конструктивно електронний блок керування двигуном об'єднує апаратне і програмне забезпечення.

Апаратне забезпечення складається з низки електронних компонентів, основним з яких є мікропроцесор. Аналогові сигнали вимірювальної інформації (зазвичай, у вигляді електричної напруги) з давачів перетворюються у цифрові сигнали, сприйнятні для мікропроцесора, з використанням аналого-цифрового перетворювача. У багатьох випадках електронний блок керування повинен забезпечити аналогові керуючі впливи, що реалізуються з використанням цифро-аналогових перетворювачів.

Програмне забезпечення ECM об'єднує два обчислювальних модулі — функціональний і контрольний. Функціональний модуль отримує сигнали від давачів, проводить їх оброблення та формує керуючі впливи на виконавчі пристрої. Контролюючий модуль перевіряє вихідні сигнали і за необхідності здійснює їх коректування, аж до зупинки двигуна.

Сучасні блоки керування двигуном є програмованими електронними пристроями, тобто за потреби вони можуть бути перепрограмовані користувачем. Потреба в перепрограмуванні виникає при внесенні змін у конструкцію двигуна (так званому «тюнінгу двигуна») — встановлення турбокомпресора, інтеркулера, апаратури для роботи на альтернативних видах палива, змін у випускній системі тощо.

Функції ECM[ред. | ред. код]

На електронний блок керування двигуном можуть покладатися такі функції:

Блок керування двигуном обмінюється даними з іншими електронними системами автомобіля: антиблокувальною системою гальм, автоматичною коробкою передач, системою пасивної безпеки, системою клімат-контрою тощо

Обмін даними здійснюється з використанням CAN-шини (англ. Controller Area Network), стандарт якої розроблено компанією Robert Bosch GmbH[2] в середині 1980-х, що об'єднує окремі блоки керування у загальну систему керування.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SAE J1979: E/E Diagnostic Test Modes (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 13 липня 2014.
  2. CAN history. [Архівовано 15 вересня 2014 у Wayback Machine.](англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Системы управления бензиновыми двигателями. Перевод с немецкого. — М.:ООО "Книжное издательство «За рулем»", 2005. — 432 с. — ISBN 5-9698-0025-2
  • Системы управления дизельными двигателями. Перевод с немецкого. — М.:ЗАО "Книжное издательство «За рулем»", 2005. — 480 с. — ISBN 5-85907-348-8