Буковинський курінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історія української армії
Distintivo avanzamento merito di guerra ufficiali superiori (forze armate italiane).svg
Alex K Kievan Rus..svg Русь
Дружина
Alex K Halych-Volhynia-flag.svg Королівство Руське
Військо Руського Королівства
Вої
Руська Корона
Реєстрове козацтво
Нереєстрове козацтво
Flag of Russia.svg Російська імперія
Чорноморське козацьке військо
Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо
Flag of the Ottoman Empire.svg Османська імперія
Задунайське козацьке військоСлов'янський легіон
War flag of Austria-Hungary (1918).svg Королівство Галичини та Володимирії
Австро-Угорська Імператорська Армія
Банатська Січ
Руський Батальйон Гірських Стрільців
Українські січові стрільці
Flag of Ukraine.svg УНР
Армія УНР
Поліська Січ
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Зелений Клин
Українське Далекосхідне Незалежне Військо
Flag of Ukraine.svg ЗУНР
Українська Галицька армія
повстанці Зелені повстанці
Революційна повстанська армія України
Flag of Ukraine.svg Карпатська Україна
Карпатська Січ
Flag of Ukraine.svg Українська колонія Харбін
Батальйон «Далекосхідна Січ»
Flag of Ukraine.svg Українське державне правління
Українська повстанська армія
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Третій Рейх
Військові відділи націоналістів
Дружини українських націоналістів
Українське Визвольне Військо
Дивізія «Галичина»
Українська національна армія
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg УРСР
Червоне козацтво
Flag of Ukraine.svg Україна
Збройні сили України

Портал «Історія української армії»

Букови́нський ку́рінь — українська добровольча військова частина часів Другої світової війни.

Створення і діяльність[ред. | ред. код]

Був утворений в серпні 1941 як напіввійськове формування ОУН. Його члени не носили уніформу, це були військовики українського націоналізму, інтеґральна частина похідних груп ОУН, борці за українську державність. Членами цієї формації були переважно молоді люди зі всіх верств населення Буковини: селяни, робітники, студенти, мистці, адвокати, лікарі, вчителі. По дорозі до Києва, за директивою Проводу, багато з буковинців залишилися в містах України, де включилися в місцеву громадсько-політичну роботу, проводячи як антирадянську так і антинімецьку діяльність та пропаганду.

Засновником і керівником куреня був полковник Петро Войновський.

За своєю чисельністю Буковинський курінь перевищував усі інші Похідні групи ОУН, разом узяті.

На початку листопада 1941 року курінь прибув до Києва [1]. Тому участі в розстрілах євреїв 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру, як про це часто говорять, він не брав. Більше того, в розстрілах не брали участі жодні інші українські формування, а виключно німці із Зондеркоманди 4а Айнзацгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки двох підрозділів полку поліції «Південь» [2]45-го і 303-го батальйонів поліції (Polizei-Bataillon) порядку[3].

Після прибуття до Києва Буковинський курінь був об'єднаний із Київським куренем під командуванням Петра Захвалинського.

Учасники Буковинського куреня одразу ж включилися у процеси національного відродження столиці, зокрема тісно співпрацювали з органами місцевого самоврядування, забезпечували діяльність українських установ, підприємств, культурних та політичних інститутів.

Наприкінці 1941 Буковинський курінь був розпущений німцями за націоналістичну діяльність, що йшла врозріз із політикою окупаційної німецької влади. Чимало членів Куреня були репресовані.

Діяльність членів куреня після розпуску[ред. | ред. код]

Після розпуску частина членів куреня пішла в підпілля, частина влилася до ряду батальйонів охоронної поліції (Шуцманшафт) — 109-го (Вінниця), 115-го та 118-го (Київ).

У серпні 1944 року 115-й і 118-й батальони було реорганізовано в 62-й і 63-й батальйони 30-ї дивізії військ СС і перекинуто з Білорусії у Францію для боротьби з загонами Французького Резистансу.

В понеділок 21-го серпня 62-й і 63-й батальйони було об'єднано в один курінь і призначено нових командирів. З німецького боку новим 62-м куренем керували майор Пнцке і капітан Лібе.

Перехід стрільців 62-го батальйону на бік Французького Опору був одним з найкраще організованих та найвідважніших їх вчинків у роки війни.

Тут 62-й батальйон було перейменовано на 2-й Український Курінь ім.Тараса Шевченка, оскільки 1-м Українським Куренем ім.І.Богуна названо колишній 102-й волинський батальйон, який також перейшов на бік Французького Опору. У французьких військових документах Буковинський Курінь значився як "Le 2 Bataillon Ukrainien des Forces Francaices de L'Interier, Groupement Frontiere, Sous-Region D.2." Курінним стрільці обрали колишнього старшину Армії УНР Негребецького, командиром 1-ї сотні Мелешка, командиром 2-ї сотні Поліщука, командиром 3-ї сотні Федоріва.[4]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Перший надгробний пам'ятник стрільцям Буковинського Куреня постав в 1945 р. в м.Дамблен, де поховано трьох українських вояків, які впали на полі бою в вересні 1944 р. До цього скромного, але виконаного зі смаком з тривкого матеріалу надгробка сходилися в дні свят українські комбатанти, вшановуючи полеглих побратимів.

Семеро стрільців Буковинського Куреня були поховані на цвинтарі м.Версель, де за десятиліття їх могили зазнали руйнівної дії часу. Тож 20 травня 1973 р. в Ліоні постав Комітет для вшанування пам'яті вояків-українців, які полягли за волю Франції (голова колишній бунчужний Буковинського Куреня Іван Слижук, скарбник — Орест Білак), заходами якого перенесено останки героїв до братської могили, на центральній алеї цвинтаря м.Версель і споруджено ґранітний пам'ятник з тризубом та іменами загиблих. Відкриття і освячення пам'ятника 14 липня 1973 р. перетворилося у величну франко-українську маніфестацію за участю командира Куреня полковника Віктора Петі, почесної роти 65-ї французької дивізії, представників французької влади та української громадськості з цілого світу. Як наголосив у своєму виступі на освяченні пам'ятника відомий митець Василь Авраменко з США, це перший раз у світі чужа армія вшановувала українських вояків...

Того ж 1973 року заходами і коштом першого командира Буковинського Куреня полковника Петра Войновського в його садибі в Керкгонксоні, США, почала споруджуватися церква-пам'ятник на спомин про побратимів з Буковинського Куреня, які віддали своє життя за волю України. Збудовану в стилі українського бароко дерев'яну церкву увінчує Мазепинський хрест, як символ братерства по зброї. Церкву-пам'ятник св.Петра і Павла урочисто освячено 12 липня 1975 року; того ж дня в недалекій оселі "Союзівка" відбулася Академія на честь Буковинського Куреня за участю представників українських комбатантських організацій та центральних українських установ, членів Буковинського Куреня з цілого світу і численних гостей. З нагоди урочистостей видруковано серію конвертів з портретами учасників Куреня та провідних діячів ОУН, пам'ятні марки та коротку брошуру з історією Буковинського Куреня.

1986 року Командою Буковинського Куреня, в 45-ліття його створення встановлено пам'ятну відзнаку — "Хрест заслуги Буковинського Куреня" на жовто-блакитній стрічці. На лицьовому боці хреста викарбувано націоналістичний тризуб і напис "ОУН 1941-1945", на зворотньому — "Хрест заслуги Боєвикови Воїневи

Буковинського Куреня". Хрестом заслуги нагороджуються не лише учасники Буковинського Куреня, але й особи, які допомагали стрільцям Куреня у воєнні роки (наприклад, в 1986 р. отримав відзнаку француз Жільбер Аміо, котрий супроводив Курінь під час його переходу до французьких повстанців) або прислужилися справі вшанування пам'яті про Буковинський Курінь.[5]

У 1995 р. в Чернівцях, у сквері на розі вулиць Руської й Садовського, споруджений пам'ятник Героям Буковинського куреня.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]