Ваврів Дмитро Михайлович
| Дмитро Михайлович Ваврів | |
|---|---|
| Народився |
2 лютого 1953 (71 рік) Чистилів, Тернопільська область |
| Країна |
 Україна |
| Alma mater | Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна |
| Галузь | радіофізика |
| Заклад | Радіоастрономічний інститут НАН України |
| Вчене звання | професор (1992) |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук (1988) |
| Членство | член-кореспондент НАНУ (2006) |
| Нагороди | Премія НАНУ ім. С. Я. Брауде (2019) |
Ваврів Дмитро Михайлович (нар. 2 лютого 1953) — український радіофізик, член-кореспондент Національної академії наук України (2006), лауреат Премії НАНУ ім. С. Я. Брауде (2019).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 2 лютого 1953 року в селі Чистилів в Тернопільській області[1]. 1970 року закінчив тернопільську школу № 1. В 1970—1975 роках був студентом радіофізичного факультету Харківського державного університету[2].
З 1975 року працював у Харківському державному університеті на кафедрі теоретичної радіофізики. 1975—1978 роках навчався в аспірантурі[2], а 5 вересня 1979 року[3] захистив кандидатську дисертацію «Теорія нелінійної взаємодії електронного пучка з полем у резонансних генераторах із тривалою взаємодією» за спеціальністю «фізична електроніка»[2]. 21 жовтня 1988 року здобув ступінь доктора фізико-математичних наук за спеціальністю «фізична електроніка»[3].
З 10 довтня 1989 по 23 березня 2012 року працював завідувачем відділу електронних надвисокочастотних приладів Радіоастрономічного інституту НАН України. 1 квітня 2012 року обійняв в Радіоастрономічному інституті посаду заступника директора з наукової роботи[3].
5 червня 1992 року здобув звання професора, а 6 травня 2006 був обраний член-кореспондентом Національної академії наук України за фахом «космічна фізика, радіоелектроніка»[3].
Наукові дослідження[ред. | ред. код]
Дмитро Ваврів займається розробкою радіолокаторів і електронних приладів надвисоких частот, вивчає динамічний хаос і нелінійні явища у фізичних системах[1][2], методи обробки сигналів. Під його керівництвом були створені радіолокатори для дистанційного дослідження земної поверхні, метеорологічних досліджень, пошуку й супроводу цілей[4].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Заслужений діяч науки і техніки України (2018)[5]
- Премія НАН України імені С. Я. Брауде за роботу «Розвиток теорії хвильових процесів у складних магнітодіелектричних середовищах та її застосування для опису резонансного розсіяння» у співавторстві з Сергієм Просвірніним та Петром Мележиком (2019)[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б А. Ю. Титаренко. Ваврів Дмитро Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — ISBN 966-02-3354-X.
- ↑ а б в г Ваврів Дмитро Михайлович. Ukrainian Virtual Observatory. Процитовано 29 квітня 2023.
- ↑ а б в г Ваврів Дмитро Михайлович. Національна академія наук України. Процитовано 29 квітня 2023.
- ↑ 70-річчя члена-кореспондента НАН України Д. М. Вавріва // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 2 (лютий). — ISSN 1027-3239.
- ↑ Указ Президента України від 19 травня 2018 року № 135/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки»
- ↑ Президія Національної академії наук України. Постанова від 12.02.2020 No.47 «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2019 р.» (PDF). Донецький фізико-технічний інститут імені О. О. Галкіна НАН України. 12.02.2020. Процитовано 31.05.2021.
Література[ред. | ред. код]
- 70-річчя члена-кореспондента НАН України Д. М. Вавріва // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 2 (лютий). — ISSN 1027-3239.
Посилання[ред. | ред. код]
- Dmytro M. Vavriv в бібліографічній базі даних Scopus.
(необхідна підписка) - Публікації за ім'ям: D. Vavriv індексовані Google Scholar, сервісом Google
