Ващенко Костянтин Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Костянти́н Олекса́ндрович Ва́щенко (нар. 24 жовтня 1972(19721024)) — український державний службовець та науковець. Доктор політичних наук. Професор. Член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України. Державний службовець 1-го рангу. Заслужений економіст України.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Політологія», диплом з відзнакою (1995 р.); Північно-Західну академію державної служби (м. Санкт-Петербург) за спеціальністю «Державне і муніципальне управління» (заочно, 1998 р.).

Державна служба[ред. | ред. код]

25 лютого 1994 — прийняття присяги державного службовця.

19931994 — спеціаліст I категорії Міністерства у справах національностей та міграції.

19941996 — помічник-консультант народного депутата України Олександра Ємця.

19961998 — головний консультант апарату Ради національної безпеки і оборони.

19982001 — начальник відділу Юридичної міжнародної служби, помічник-консультант народного депутата України.

20012002 — начальник управління, заступник директора державного департаменту з питань молодіжної та сімейної політики Державного комітету у справах молоді, спорту і туризму.

20022003 — перший заступник голови Державного комітету у справах сім'ї та молоді — директор державного департаменту з питань молодіжної політики[1].

Розроблено Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004—2008 роки», яким вперше на законодавчому рівні було запроваджено системний та комплексний підхід у сфері реалізації державної молодіжної політики. Ініційовано та здійснено реформування системи державної підтримки програм і проектів молодіжних громадських організацій, а саме запровадження конкурсного механізму надання відповідного бюджетного фінансування.

20032007 — перший заступник голови Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва[2].

Забезпечено імплементацію законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», спрямованих на поліпшення підприємницького середовища в країні. Було проведено першу масштабну дерегуляцію, внаслідок якої було скасовано понад 5,5 тисяч неефективних та шкідливих для бізнесу регуляторних актів. Підготовлено першу Національну доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні». Організовано проведення форумів «Влада і бізнес — партнери».

20072009 — голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва[3].

Ініційовано та розроблено реформаторський Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (2007 р.), впровадження якого впорядкувало і суттєво скоротило перевірки суб'єктів підприємництва з боку контролюючих органів.

20092010 — радник Прем'єр-міністра України[4].

20102011 — заступник Міністра праці та соціальної політики[5].

Налагоджено конструктивний діалог з громадськими організаціями, що опікуються захистом законних прав та інтересів осіб, постраждалих внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, в результаті чого було розроблено та схвалено низку нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення соціального становища «ліквідаторів».

20112014 — перший віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України.

Удосконалено систему наукової діяльності у Національній академії.  Організовано підготовку і видання низки базових підручників у галузі знань «державне управління», зокрема «Державна служба» (у 2-х томах), «Державне управління» (у 2-х томах), «Державна політика», «Регіональне управління», «Соціальний діалог» та інших.

20142019 — голова Національного агентства з питань державної служби[6][7].

Розроблено новий Закон України «Про державну службу» (2015 р.), що заклав фундамент для реформування цього ключового інституту державного управління за європейськими стандартами на принципах професіоналізму, політичної нейтральності, доброчесності та орієнтованості на інтереси громадян. З метою імплементації закону забезпечено прийняття понад 50 нормативно-правових актів, зокрема щодо конкурсного добору, професійної адаптації, оплати праці та навчання державних службовців. Запроваджено компетентнісну модель управління людськими ресурсами на державній службі. Утворено і забезпечено функціонування Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Вирішено питання щодо виокремлення галузі знань 281 «Публічне управління та адміністрування»  та включення її до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Засновано Українську школу урядування (нині - Вища школа публічного управління).

20192020 — державний секретар Міністерства фінансів.

Забезпечено організаційний та кадровий супровід процесу реорганізації Державної фіскальної служби та створення нових Державної податкової служби та Державної митної служби. Здійснено передачу до сфери управління Міністерства фінансів Університету ДФС (м. Ірпінь) з метою створення якісних умов для підготовки кадрів у сфері державного управління публічними фінансами. Впроваджено сучасні підходи щодо оцінювання, матеріального заохочення та професійного розвитку державних службовців апарату Міністерства фінансів.

2020–2022 — державний секретар Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Забезпечено утворення апарату Мінреінтеграції за сучасними принципами розподілу функцій формування та реалізації державної політики. Створено належні умови для роботи державних службовців та інших працівників, зокрема вирішено питання нового офісу для міністерства. З метою якісного та ефективного виконання Мінреінтеграції покладених на нього завдань і повноважень організовано роботу щодо істотного збільшення бюджету міністерства.

з січня 2022 по вересень 2023 обіймав посаду державного секретаря Міністерства оборони України.

Забезпечено безперебійну та дієву роботу апарату Міноборони в умовах широкомасштабної збройної агресії російської фередації проти України. Налагоджено ефективну взаємодію міністерства з Генеральним штабом ЗС України, іншими органами військового управління. Організовано роботу щодо належного функціонування системи грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема в частині виплати додаткової винагороди за виконання бойових завдань. Забезпечено ритмичну роботу комісії щодо розгляду справ стосовно виплат родинам загиблих передбачених законодавством коштів. Започатковано реформу корпоративного управління в системі Міноборони. Забезпечено зростання обсягу житла для потреб військовослужбовців та членів їх сімей. Організовано підготовку Концепції військової кадрової політики в системі Міноборони до 2028 року. Розроблено та впроваджено нову систему відомчих нагород Міноборони. Істотно поліпшено умови для розміщення та функціонування апарату Міноборони відповідно до сучасних стандартів організації робочого простору.

Державний службовець І рангу (2014 р.)

Наукова та науково-педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

19951998 — аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1999 — захистив дисертацію на тему «Політичні технології як чинник демократичного розвитку суспільства», здобувши науковий ступінь кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 — політичні інститути та процеси.

20002009 — старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту вищої освіти НАПН України.

2009 — захистив дисертацію на тему «Теоретико-методологічні засади і засоби забезпечення політичного аналізу і прогнозування в сучасній Україні», здобувши науковий ступінь доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 — теорія та історія політичної науки.

2010 — отримав вчене звання професора.

20092013 — завідувач кафедри політології та державного управління Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

20112014 — перший віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України.

2015 –2021— Голова експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки з державного управління.

2022 –2023 — Голова експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки з філософських, політичних, соціологічних наук та державного управління.

2016 — обраний членом-кореспондентом Національної академії педагогічних наук України, відділення професійної освіти і освіти дорослих.

З 2018 — професор кафедри державного управління Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

З вересня 2023 — головний науковий співробітник НДЦ "Інститут соціально-правових та політичних досліджень імені Олександра Яременка" Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.

Автор і співавтор понад 170 наукових робіт з політології і державного управління.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

19921998 — член правління ВГО «Асоціація молодих українських політологів і політиків».

19972003 — голова ВГО «Народно-демократична ліга молоді».

Ініційовано та реалізовано низку проектів для молоді і студентства, найвідомішими серед яких є «Студентська республіка», «Доброчинні студентські загони», «Всеукраїнський турнір з міні-футболу серед студентських команд на кубок Президента України».

20062011 — член правління ГО «Інститут підтримки регуляторної реформи».

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений, має сина.

Батьки:

Галина Василівна (1946—2007) — інженер-технолог. Працювала на Київському радіозаводі.

Олександр Петрович (нар. 1946) — доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Працює в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій.

Захоплення: музика, інтелектуальні ігри, гірські лижі.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про звільнення Ващенка К.О. з посади голови Державного департаменту з питань молодіжної політики. Кабінет Міністрів України. 1 липня 2003. Процитовано 27 листопада 2019.
  2. Про звільнення Ващенка К. О. з посади першого заступника Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Кабінет Міністрів України. 6 грудня 2007. Процитовано 27 листопада 2019.
  3. Про призначення Ващенка К. О. Головою Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Кабінет Міністрів України. 6 грудня 2007. Процитовано 27 листопада 2019.
  4. Про призначення Ващенка К. О. радником Прем’єр-міністра України. Кабінет Міністрів України. 21 січня 2009. Процитовано 27 листопада 2019.
  5. Про призначення Ващенка К. О. заступником Міністра праці та соціальної політики України. Кабінет Міністрів України. 19 травня 2010. Процитовано 27 листопада 2019.
  6. Про призначення Ващенка К. О. Головою Національного агентства України з питань державної служби. Кабінет Міністрів України. 2 липня 2014. Процитовано 27 листопада 2019.
  7. Про звільнення Ващенка К. О. з посади Голови Національного агентства України з питань державної служби. Кабінет Міністрів України. 25 вересня 2019. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Декларація[ред. | ред. код]