Виноградна кислота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Виноградна кислота — рацемічна суміш D-(-) и L-(+) енантіомерних форм винної кислоти.

Історія[ред. | ред. код]

Виноградна кислота була відкрита в 1822 році як побічний продукт при отриманні винної кислоти, а в 1830 році Берцеліус встановив, що вона має той же елементарний склад, що і винна кислота.

Пастер розділив виноградну кислоту на оптичні ізомери, застосувавши цінхонінові солі: така сіль для лівого ізомера важко розчинна, на відміну від солі правого ізомера винної кислоти, а тому легше кристалізується. Використовуючи цю особливість оптичних ізомерів винної кислоти, Луї Пастер отримав окремо цінхонінову сіль L-ізомера і D-ізомера винної кислоти і обробивши кожну з них соляною кислотою, отримав розчини оптичних ізомерів винної кислоти у вільному вигляді.

Джерела[ред. | ред. код]

  • George B. Kauffman & Robin Myers (1998). Pasteur's Resolution of Racemic Acid: A Sesquicentennial Retrospect and a New Translation (PDF). The Chemical Educator. 3. doi:10.1007/s00897980257a. Архів оригіналу (PDF) за 17 січня 2006.