Виробництво морозива в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Виробництво морозива в Україні — складова частина харчової промисловості України, зокрема молочарства. Підприємства України повністю забезпечують потреби населення у морозиві. За оцінками випуск морозива в Україні перевищує 150 тис. т на рік[1]. Продукція експортується у багато країн, обсяги постійно збільшуються. Імпорт морозива в Україну дуже незначний.

Виробництво морозива має декілька особливостей. Споживання морозива населенням носить сезонний характер. Найвище споживання припадає на літо, а найнижче на зиму. Морозиво не відноситься до продуктів першої необхідності, тому на його виробництво в Україні має вплив купівельна спроможність населення, яка залежить від економічної обстановки. За рік середньостатичний українець споживає дещо більше 2 кг морозиво. Це невисокий показник. У Європі споживання складає 8-10 кг на людину, а в США — більше 20 кг.[2]

Історія виробництва[ред. | ред. код]

До 1939 року в Україні спеціалізованих підприємств з виробництва молока не було. Морозиво невеликими партія випускалося на деяких молококомбінатах.

У 1937 році СРСР, за ініціативою міністра харчової промисловості Анастаса Мікояна, придбав у США технологію виробництва морозива. Після чого розпочалося будівництво підприємств з виробництва морозива. У 1939 році розпочався випуск морозива у Харкові, а наступного — у Києві.[3]

У 1941 році в СРСР був розроблений державний стандарт морозива, який найжорстокішим у світі щодо якості. Морозиво було чотирьох сортів, фруктово-ягідне та три на основі молочних продуктів, які відрізнялися вмістом жирів — молочне (3,5 %), вершкове (понад 10 %), пломбір (15 %), вміст цукру складав 15 %. Відповідно до цього стандарту всі підприємства СРСР випускали морозиво за однаковою технологією. Нормативи 1965 року передбачали, що на кожну людину в СРСР має випускатися 5 кг морозиво на рік. На основі цього планувався випуск морозива.

У 1966 році державний стандарт замінили на «Технічні умови», які розробляли союзні республіки. Це значно розширило асортимент морозива для підприємств. Так у Києві розпочався випуск морозиво на паличці у шоколадній глазурі «Київське» з вершковим морозивом всередині, «Каштан» — з пломбіром. У картонних коробках випускалося півкілограмове морозиво «Сімейне».[4]

Морозиво продавалося на вулиці та фірмових магазинах підприємств, де крім стандартних видів морозива були торти з пломбіру, тістечка-пломбіри, ескімо в шоколаді, вершково-ванільне морозиво, шоколадне, крем-брюле, молочне, фруктове й ароматичне — як на вагу, так і фасоване по 50 або 100 г. Згодом відкрилися спеціалізовані кафе[3].

Основна маса морозива продавалася на вулицях у спеціальних візках з холодильною камерою. Ціни на морозиво майже не змінювалися до початку 1990-х. Найбільшою популярністю користувалося вершкове морозиво та пломбір. Вершкове коштувало 13 коп. і випускалося у вафельних стаканчиках, на дерев'яних паличках або між двома вафлями. З наповнювачем таке морозиво коштувало 15 коп. Пломбір випускався у вафельних стаканчиках і коштував спочатку 19 коп., але через проблемою здачі в 1 коп., його вартість підняли до 20 коп. Ескімо з вершковим наповнювачем коштувало 22 коп., а з пломбіром — 28 коп. Воно відносилося сортів, які могли дозволити не всі. Молочне морозиво у паперовому стаканчику з дерев'яною паличкою коштувало 11 коп., але воно було не популярне і його випуск згодом припинився. Фруктово-ягідне морозиво продавалося у паперових стаканчиках з дерев'яною паличкою, коштувало 7 коп., користувалося малим попитом і часто продавалося останнім.[4]

Стандарти морозива в Україна[ред. | ред. код]

У 2007 році були прийняті державні стандарти щодо морозива:

  • ДСТУ 4733:2007 — морозиво вироблено виключно з молочної сировини;
  • ДСТУ 4734:2007 — заморожений сік, щербет чи плодово-ягідне морозиво;
  • ДСТУ 4735:2007 — у склад морозива крім молочної сировини входить рослинна олія, не заборонена державними стандартами.[5]

Крім того підприємства можуть встановлювати свої технічні умови, у яких вони вирішують з яких компонентів виготовляти морозиво.[6]

Морозиво на молочній основі, в залежності від відсотку жиру, поділяється на:

  • молочне — з масовою часткою молочного жиру від 0,5 % до 7,5 % включно;
  • вершкове — з масовою часткою молочного жиру від 8 % до 11,5 % включно;
  • пломбір — найжирніше, з масовою часткою молочного жиру від 12 % до 20 % включно.[7]

Виробники морозива[ред. | ред. код]

Кількість виробників морозива в Україні має тенденцію до зменшення, відбувається концентрація його виробництва. Якщо у 1990-х роках морозиво випускалося на більш ніж на 150 підприємствах, до 2014 року їх стало менше 60, а в 2017 — менше 30.[8]. У результаті цього 90 % морозива виробляє не більше 10 компаній.[9]

Про концентрацію виробництва свідчить, що оцінками у 2014 році майже 60 % виробництва морозива в Україні припадало на 5 компаній[2]. У 2017 році більше половини виробництва забезпечували дві компанії — «Рудь» (26,7 %) та «Ласунка» (23,8 %). Значну частку у виробництві морозива мають «Львівський холодокомбінат» (ТМ Лімо), «Фірма Ласка» (ТМ Ласка) і ФМ «Хладопром» (ТМ Хладик).[10]

Крафтове морозиво в Україні[ред. | ред. код]

Останнім часом в Україні збільшується виробництво морозива крафтовими компаніями. У такому виробництві використовуються тільки натуральні інгредієнти. Від морозива, що випускається великими компаніями, воно відрізняється нижчим вмістом цукру, вода не використовується. Таке морозиво досить щільне і повільно тане. Термін його зберігання невеликий. Все це обумовлює вищу ціну, порівняно з морозивом масового виробництва.[11]

Якість морозива в Україні[ред. | ред. код]

Після розпаду СРСР жорсткі вимоги до якості, які були в СРСР, хоч і дещо послаблені в 1980-х роках, перестали діяти. Відсутність контролю сприяла тому, що виробники почали додавати рослинні жири до морозива. Це стосувалося насамперед невеликих підприємств. Введення у 2007 році державних стандартів щодо морозива дозволило навести в цьому лад, хоча й не зразу ж. Так у 2009 році перевірки показали, що не всі виробники дотримуються вимог. Було виявлено, що маркування не відповідає вмісту, у пломбірі були виявленні рослині жири, яких не мало бути.[12]

З часом, зокрема із зникнення невеликих виробників, які найбільше порушували стандарти, виробники морозива стали випускати продукцію, що відповідала стандартам. Це показали перевірки в 2011[13], 2018[10][14] та 2019[7]роках.

Експорт та імпорт морозива в Україні[ред. | ред. код]

Частка імпортного морозива в Україні дуже низька і не перевищує 1 % від загального споживання. Експорт морозива значно перевищує імпорт і має тенденцію до збільшення. У 2012 році він складав близько 3 % від загального виробництва[2]. За 5 років цей показник збільшився вдвічі. Основними імпортерами українського морозива є Ізраїль, Грузія, Молдова.[14] Після того як Україна перейшла на вільну торгівлю з країнами ЄС, частка експорту морозива у ці країни зросла. у 2017 році вона становила 8 % від усього експорту і продовжує зростати. Основними експортерами морозива до цих країн є «Рудь», «Лімо» та «Ласунка»[15]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сучасний ринок морозива. Ukrainian Food Export Board (Рада з питань експорту продовольства). 30 травня 2019. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 9 травня 2020.
  2. ↑ а б в Квіта, Г. Інтелектуальний аналіз бізнес-процесів / Г. Квіта, К. Шіковець, Д. Теніщева // Київський національний університет технологій та дизайну. Вісник КНУТД. — 2015. — № 5(91). — С. 71-76.
  3. ↑ а б Олексій Гай (19 липня 2012). Заморожене щастя У радянській Україні вибір морозива був не надто великим. Meest-Online. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  4. ↑ а б Станіслав ЦАЛИК. Томатне морозиво у картонному стаканчику коштувало 10 копійок // Газета по-українськи. — 2011. — Серпень. Архівовано з джерела 13 листопада 2016. Процитовано 8 травня 2020.
  5. ↑ Ірина Федорів (7 липня 2010). Морозиво: тиждень у пошуках молочного натурпродукту. Українська правда. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  6. ↑ ТУ или ДСТУ? Какому стандарту качества отдать предпочтение при выборе мороженого? (рос.) . Agrostory. 10 жовтня 2017. Процитовано 8 травня 2020.
  7. ↑ а б ДП «Харківстандартметрологія» провело експертизу морозива пломбір. Державне підприємство "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації". 30 вересня 2019. Процитовано 8 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка)
  8. ↑ Виробники морозива України: дослідження, рейтинги, тести. BusinessUA. 6 листопада 2015. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  9. ↑ Кількість виробників українського морозива зменшилась удвічі. AgroPolit. 26 листопада 2017. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  10. ↑ а б Експерти назвали топ-5 виробників українського морозива. Укрінформ. 18 червня 2018. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 8 травня 2020.
  11. ↑ Морозиво зі смаком літа: хто виробляє натуральний продукт в Україні. Моя планета. 4 червня 2019. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  12. ↑ Більше половини молочних продуктів неякісні – Дерспоживстандарт. Українська правда. 18 вересня 2009. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 9 травня 2020.
  13. ↑ Морозиво: небезпека чи насолода?. Радіо свобода. 15 липня 2011. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 9 травня 2020.
  14. ↑ а б Українське морозиво — якісне? Експерти стверджують, що так. Укрінформ. 9 липня 2018. Архів оригіналу за 9 липня 2018. Процитовано 9 травня 2020.
  15. ↑ Юрій Панченко (17 серпня 2018). Холодний експорт: чи здатне українське морозиво стати популярним у ЄС. Європейська правда. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 9 травня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Виробництво_морозива_в_Україні&oldid=42226675