Всесвітній ісламський конгрес (1931)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зустріч делегатів конгресу з еміром Абдаллою ібн Хусейном I 12 грудня 1931 року в Шунет Німрін

Всесві́тній ісла́мський конгре́с (араб. لمؤتمر الاسلامي العام‎) — міжнародна конференція, що відбулася в Єрусалимі і тривала з 6 по 17 грудня 1931 року, де взяли участь близько 150 мусульманських делегатів з понад 20 країн[1]. Конгрес був скликаний Мухаммедом Аміном аль-Хусейні[en], Великим муфтієм Єрусалиму, та Шукатом Алі, головою Комітету Індійського халіфату[en]. Найважливішими темами були майбутнє Палестини, проєкт ісламського університету в Єрусалимі та залізниця Хеджаз[2]. На конгресі було створено виконавчий комітет, який мав скликати наступні конгреси через регулярні проміжки часу. Створена конгресом мережа персоналу продовжувала існувати до 1960-х років і проводила різні міжнародні конференції під аналогічною назвою.

Перебіг подій[ред. | ред. код]

З'їзд розпочався ввечері 7 грудня спільною молитвою учасників конференції з нагоди ночі Ісра і Мірадж (27 грудня раджабу), що приурочена до нічної подорожі Мухаммада. Молитву очолив шиїтський учений Мухаммад аль-Хусейн аль-Кашиф аль-Гіта[3]. Наступного дня було сформовано вісім комісій для підготовки доповідей з конкретних питань:

  1. Комісія з питань ісламського віровчення та духовного керівництва під головуванням Рашида Ріда.
  2. Комісія зі святих місць і Стіни Плачу під головуванням Мухаммада аль-Хусейна аль-Кашифа аль-Гіти.
  3. Комісія з питань мусульманської культури та нового "Університету мечеті Аль-Акса" під головуванням Мустафи аль-Галаїні, президента Мусульманської ради Лівану.
  4. Комісія зі статуту Конгресу під головуванням Шауката Алі.
  5. Комісія з питань залізниці Хеджаз під головуванням еміра Саїда ад-Джазаїрі, онука еміра Абд аль-Кадера.
  6. Комісія з фінансів та організації, яку очолив ліванець Омар Бей ад-Дакук.
  7. Комісія з пропозицій, поданих на розгляд Конгресу.
  8. Комісія з пропаганди та публікацій Конгресу[4].

Звіти, підготовлені цими комісіями, потім обговорювалися на пленарних засіданнях і або приймалися, або відхилялися[4].

Попри те, що британська мандатна влада забороняла обговорення політики "дружніх держав", Конгрес не тільки висловив свою чітку позицію щодо сіоністського питання, але й протестував проти мандатної системи й колоніалізму в цілому, французької політики в Марокко, антирелігійної політики радянського уряду та діяльності італійської влади в Лівії. Критика єгипетського політика Вафда Абд ар-Рахмана Аззама на адресу італійської влади була настільки гострою, що мандатний уряд офіційно вислав його з Палестини[5].

З'їзд також приділив значну увагу подоланню внутрішньоісламських конфліктів. Щоб продемонструвати єдність між сунітами й шиїтами, шиїту Мухаммеду аль-Хусейну аль-Кашифу аль-Гіті було запропоновано очолити колективну п'ятничну молитву всіх учасників конференції 11 грудня. Це був революційний крок, оскільки він визнавав шиїтів рівноправними мусульманами. 15 грудня Мухаммад аль-Хусейн виступив перед учасниками конференції з промовою, в якій закликав до єдності між сунітами й шиїтами[6].

Відразу після з'їзду противники Верховного муфтія на чолі з мером Єрусалиму Рагібом ан-Нашашибі скликали в Єрусалимі контрконференцію, на якій зажадали реформи статуту Вищої ісламської ради й висловили недовіру муфтію як її президенту"[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Vgl. Brunner: Annäherung und Distanz. 1996, S. 64.
  2. ↑ Kupferschmidt: "The General Muslim Congress of 1931 in Jerusalem". 1978, S. 143–147.
  3. ↑ Vgl. Brunner: Annäherung und Distanz. 1996, S. 67.
  4. ↑ а б Vacca et al.: Oriente in Generale. 1932, S. 27b.
  5. ↑ Gibb: The Islamic Congress at Jerusalem in December 1931. 1935, S. 105.
  6. ↑ Vgl. Brunner: Annäherung und Distanz. 1996, S. 67f.
  7. ↑ Gibb: The Islamic Congress at Jerusalem in December 1931. 1935, S. 104.

Література[ред. | ред. код]

  • Ralph M. Coury: "Egyptians in Jerusalem: their Role in the General Islamic Conference of 1931" in The Muslim World 82 (1992) 37-54.(англ.)
  • H.A.R. Gibb: The Islamic Congress at Jerusalem in December 1931 in Arnold J. Toynbee (ed.): Survey of International Affairs 1934. London 1935. S. 99–109.(англ.)
  • Martin Kramer: Islam Assembled. The Advent of the Muslim Congresses. Columbia University Press, New York 1986, S. 123–141, 192–194.(англ.)
  • Uri M. Kupferschmidt: "The General Muslim Congress of 1931 in Jerusalem" in Asian and African Studies (Jerusalem) 12 (1978) 123-162.(англ.)
  • Uri M. Kupferschmidt: The Supreme Muslim Council. Islam under the British Mandate for Palestine. E.J. Brill, Leiden u. a., 1978. S. 187–220, 267–271.(англ.)
  • Weldon C. Matthews: "Pan-Islam or Arab Nationalism? The Meaning of the 1931 Jerusalem Islamic Congress Reconsidered" in International Journal Middle East Studies 35 (2003) 1-22.(англ.)
  • Basheer Nafi: "The General Islamic Congress of Jerusalem Reconsidered" in The Muslim World 86 (1996) 243-272.(англ.)
  • Alfred Nielsen: The International Islamic Conference at Jerusalem in The Muslim World 22 (1932) 340-354.(англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Всесвітній_ісламський_конгрес_(1931)&oldid=40634327