Вуль Юхим Давидович
| Вуль Юхим Давидович | |
|---|---|
| рос. Ефим Давидович Вуль | |
| Народився |
1895 або 1894[1] Брацлав, Немирівський район, Україна або Черкаси[1] |
| Помер |
1951 Казахська РСР, СРСР |
| Знання мов | російська |
| Партія | КПРС |
| Брати, сестри | Вуль Михайло Давидовичd і Вуль Леонід Давидовичd |
| Нагороди |
 |
Юхим Давидович Вуль (нар. 1895 — пом. 1951) — радянський державний діяч.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1895 року в місті Брацлаві Кам'янець-Подільської губернії в єврейській родині (за іншими даними 1894 року в Черкасах[2]).
Навчався в Московському енергетичному інституті, але не закінчив його.
У 1917 році став членом РСДРП(б). Брав участь у Громадянській війні — був командиром батальйону 2-го стрілецького полку. Був нагороджений орденом Червоного Прапора РРФСР (наказ РВСР № 241: від 1920). У липні 1922 року звільнився з РСЧА.
У 1923 році Юхим Вуль, будучи начальником охорони Державного управління Москви та області при МНК, був засуджений колегією ОДПУ за посадові злочини. Цього ж року вибув із партії. 28 вересня 1925 року звільнений.
З 1933 року працював у системі ГУЛАГу:
- з 12 лютого 1933 року по 3 липня 1937 року — начальник 3-го відділення, начальник ділянки Північного району, начальник Ікшанського району Дмитровлага;
- з 3 липня 1937 року по 15 серпня 1937 року — начальник окремої Ікшанської ділянки Дмитровлага;
- з 16 серпня 1937 року по 10 грудня 1938 року — начальник управління Локчимлага НКВС СРСР, начальник табору.
Звільнений з органів наказом НКВС СРСР № 2499 від 10 грудня 1938 (без звання). 2 липня 1940 року був заарештований, але звільнений. Працював комерційним директором артілі «Радіо-Фронт» у Москві. 1942 року знову був заарештований і отримав 8 років таборів.
1950 року вийшов на волю. У 1951 році знову був арештований у Москві за «порушення паспортного режиму» і засланий до Казахської РСР, де помер у 1951 році[3]. Був реабілітований у 1956 році[2].
Родина[ред. | ред. код]
Був одружений, мав двох дітей — Давида та Михайла (Михайло Юхимович Вуль-Веснін, відомий театральний режисер та педагог)[3]. Онук Леонід був радянським дисидентом.
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
|
