Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Ватикан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ВАТИКАН

(офіц. назва Lo Stato della Cittá del Vaticano) – держава-місто, реліг., адМ., політ. центр катол. церкви (див. Католицизм), резиденція Папи («апостольська столиця»). Розташов. на однойменному пагорбі у м. Рим (Італія). Пл. – 0,44 км 2, поза межами якої ще розміщено низку установ. Його історія як центру катол. церкви сягає раннього середньовіччя – з виникненням 756 на тер. Середньої Італії теократичної д-ви – Папської (церковної) обл. Теперішній статус в. визначено Латеранськими угодами 1929 з урядом Італії, згідно з якими відновлено світську владу пап, втрачену ними внаслідок утворення об’єднаного Італ. королівства 1870. У в. працюють найвищі органи катол. церкви. Глава в. – Папа, який обирається колегією кардиналів довічно таємним голосуванням. Йому належить законодавча та виконавча влада. У своїй політ. і церк. діяльності в. спирається на розгалужений апарат катол. церкви і пов’язані з нею реліг. та світські орг-ції, профспілки, жін., молодіжні, ін. катол. об-ня, мережу власних засобів інформації та освіт. і наук. закладів. Екон. основу в. складають доходи від капіталовкладень і пожертв. На основі конкордатів (угод) він підтримує дипломатичні відносини з багатьма д-вами світу.

Під час християнізації Київської Русі «апостольська столиця» започаткувала дружні відносини з Києвом. Перші безпосередні дипломатичні зв’язки між ними здійснювали посольства Папи Іоанна XV (988 і 991) та Папи Сільвестра II (1000) до вел. кн. київ. Володимира Святославича. Через кілька років Володимир приймав папського місіонера до печенігів Бруно Кверфуртського. 1075 Папа Григорій VII виданням булл підтримав вел. кн. київ. Ізяслава Ярославича, який через прибулого до Рима сина Ярополка просив допомоги в боротьбі за престол у Києві. Зближенню папства з укр. землями сприяло направлене в Монголію за дорученням Папи Інокентія IV посольство Карпіні 1245– 47, яке відвідало міста Київ, Канів, Переяслав (нині м. Переяслав-Хмельницький), Галицько-Волинське князівство і вело переговори з місц. володарями. 1253, в надії здобути підмогу серед зх.- християн. д-в для відсічі монголо-татарській навалі, кн. Данило Галицький погодився прийняти від папи королів. корону, що й було здійснено папським легатом Опізо. В серед. 15 ст. у тісних стосунках з в. перебував київ. митрополит Ісидор, який кілька років мешкав у Римі й отримав сан кардинала. Наприкінці 70 – поч. 80-х рр. 16 ст., у зв’язку з планами об’єднання катол. й правосл. церков, папський нунцій (посол) А.Болоньєтто вів переговори з укр. магнатом в.-К.Острозьким. 1595, готуючи унію церковну, рим. курія організувала і фінансувала подорож до Рима укр. єпископів I.Потія і К.Терлецького, які підписали трактат з Папою Климентом VIII. Після проголошення Берестейської церковної унії 1596 відбуваються регулярні поїздки греко-катол. церк. діячів до Рима (Й.Рутський, Р.Корсак, Я.Суша та ін.). 1626 постійну репрезентацію при в. дістають прокуратори київ. митрополитів та чернечого чину (ордену) василіан. Від 1682 новопостала греко-катол. церква переходить у відання Конгрегації пропаганди віри, від 1917 – Конгрегації сх. церков.

У 16–17 ст. В. намагався включити укр. козацтво до антитурец. коаліції європ. д-в. 1594 з інструкціями Папи Климента VIII до козац. ватажків приїздив папський легат О.Комулович, щоб схилити їх на бік антиосман. планів. З цією ж метою в. використовував також посередництво дипломатичних місій ін. д-в у м. Чигирин – Венеціанської республіки (1650), «Священної Римської імперії германської нації» (1657). Стримуючим фактором у розвитку ватикано-укр. взаємин виступає політика Речі Посполитої, пов’язана з примусовим насадженням католицизму й унії на укр. землях і спротивом польс. панлатинізмові з боку правосл. люду. В 19–20 ст. В. вдається до політико-дипломатичних та ідеологічних заходів захисту унії від владних утисків Російської імперії, Польщі, СРСР. 1855 конкордатом з Австрією в. забезпечує масове заснування укр. шкіл під наглядом греко-катол. церкви, а конкордатом з Польщею 1925 врегульовує правове становище греко-катол. церкви в країні. В установах в., починаючи з 16 ст., здійснюється підготовка греко-катол. духовенства. Від 1845 українці навч. в греко-рус. колегії, од 1897 – у заснованій Папою Левом XIII укр. колегії тощо.

Перше постійне дипломатичне представництво в. в Україні – ген. консульство Папської обл. в Одесі – відкрилося в 1-й пол. 19 ст. і функціонувало до 1870. По закінченні Першої світової війни дипломатія в. опікувалася проблемами укр. державності. 1919– 20 налагодилися офіц. дипломатичні відносини з УНР; при в. працювала надзвичайна місія Директорії УНР на чолі з М.Тишкевичем, згодом – Ф.Бонном. 1920 Папа Бенедикт XV передав 100 тис. лір у фонд допомоги укр. населенню, а Конгрегація сх. церков – 50 тис. лір для греко-катол. священиків. Призначений в Україну апостольський візитатор Дж.Дженоккі, перебуваючи у Варшаві й Відні, встановив зв’язки з представниками уряду ЗУНР, 1923 відвідав Галичину. 1922 держ. секретар Гаспаррі підписав з кер. рос. екон. делегації в Італії В.Воровським угоду про надання гуманітарної допомоги голодуючим Росії й України. 1939 в. відгукнувся на проголошення Карпатської України призначенням для неї свого офіц. представника.

Поворотним пунктом у ватикано-укр. взаєминах стало визнання в. незалежності України і встановлення між ними повномасштабних дипломатичних відносин, включаючи відкриття нунціатури в Києві 1992. 23–27 черв. 2001 відбувся візит Папи Іоанна Павла II в Україну.

В. – один із центрів світ. к-ри й науки. В його архівах, бібліотечних та мистецьких колекціях зосереджена найбагатша в Зх. Європі добірка матеріалів про Україну. До студії її документальних джерел зверталися В.Антонович, С.Томашівський, М.Грушевський та ін. укр. вчені. На базі ватиканських фондів здійснюються публікації істор. документів про Україну. Серед них – 100-томна серія «Римські документи до історії України» (вид. триває з 1952), «Історичні документи України» (14 т., 1964–77).

Література

[ред. код]
  • Vinter E. Byzans und Rom im Kampf die Ukraine: 955–1939. Leipzig, 1942; Documenta Pontificum Romanorum Historiam Ucrainae Illustrantia (1075–1953), vol. I–II. Rome, 1953–54;
  • Halecki O. From Florence to Brest, 1439– 1596. Rome, 1958;
  • Хома І. Апостольський Престіл і Україна, 1920–1922. Рим, 1987;
  • Плохий С.Н. Папство и Украина: политика римской курии на украинских землях в XVI–XVII вв. К., 1989.

Джерела

[ред. код]

Автор: М.М. Варварцев.; url: http://history.org.ua/?termin=Vatikan; том: 1

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Ватикан&oldid=40362375