Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Вишата

ВИШАТА

(р. н. і р. с. невід.) – представник старовинного боярського роду, син новгород. посадника Остромира. За припущенням Д.Прозоровського, підтриманим О.Шахматовим та Д.Лихачовим, в. був нащадком воєводи кн. Володимира Святославича – Добрині, який нібито походив з роду давньорус. воєводи Свенельда (за ін. даними, кн. древлян Мала). У дослідженнях останніх років ці родинні зв’язки не знаходять підтвердження. в. згадується як воєвода новгород. кн. Володимира Ярославича. Його як учасника рус.-візант. війни 1043 (див. Походи Русі на Візантію) разом з частиною дружини було викинуто бурею на узбережжя Болгарії, там він потрапив у полон до Візантії, де, ймовірно, його осліпили. 1046 повернувся на Русь. 1064 разом із сином Володимира Ярославича Ростиславом Володимировичем утік до Тмуторокані.

В. вважається осн. інформатором літописця 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Никона під час створення Початкового літописного ізводу. За О.Шахматовим, Никон зустрічався з в. у Тмуторокані. Д.Лихачов вважав, що від в. Никон отримав не тільки інформацію про похід 1043, а й новгород. й ладозькі перекази про закликання варягів та ін. події, пов’язані з історією Новгорода Великого 10–1-ї пол. 11 ст. Синами в. вважаються київ. бояри Путята Вишатич та Ян Вишатич. Автор «Повісті временних літ» не раз називає останнього, як і його батька, в., серед гол. своїх інформаторів.

Література

• Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПб., 1908;
• Лихачев Д.С. Устные летописи в составе «Повести временных лет». «Исторические записки», 1945, т. 17;
• Творогов О.В. Вышата. В кн.: Словарь книжников и книжности Древней Руси. XI – первая половина XIV века. Л., 1987.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: А.Г. Плахонін.; url: http://history.org.ua/?termin=Vyshata; том: 1