Варяги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Варязький «Березанський рунічний камінь» (Березань, Миколаївська область, Україна).
Варяги у Візантії. Ілюстрація з хроніки Скилиці.

Варя́ги (давньорус. варяже, варязи; грец. βαραγγοι) — в руських літописах назва скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX—XI століття[1]. Перша згадка міститься в «Повісті временних літ» під 941 роком, в оповіді про підготовку виправи київського князя Ігоря на Візантію[1]. В ісландській «Сазі про Еймунда» докладно описано процедуру найму варягів до війська великого князя київського Ярослава Мудрого[1]. Наприкінці Х — початку ХІ століття варяги вступають у Візантії до імператорської гвардії[ru] (перша згадка — 1034)[1]. Візантійські автори розрізняють «палацових варангів» (гвардійців) і «зовнішніх варангів» (звичайних солдатів-найманців). Ймовірно, разом з воїнами-вярягами, що вертались на батьківщину, найменування «варанги» потрапило до Скандинавії, де набуло форми vaeringi для позначення скандинавів, що побували у Візантії[1].

Етимологія[ред. | ред. код]

  • Варяги — від старо-північн.-герм. — væringjar — «об'єднані клятвою», нім. — Waräger.
  • Вагри[2].
  • згідно з В. Томсеном та Максом Фасмером перша письмова згадка про варягів стрічається в 1034 р. у Георгія Кедрина у значенні «охоронець, воїн з найманої варти византійських імператорів»[3]
  • від давньосканд. — Væringjar, із «várar», «важлива обіцянка», щось на зразок «Пов'язане Словом та Клятвою товариство озброєних вояків».
  • «Варяги» походить від старогерм. wara (Присяга, клятва), тобто варягами були воїни, що дали клятву (мабуть, у вірності візантійському імператору).
  • В. Г. Скляренко в своїй монографії «Русь і варяги» (2006) обґрунтовує етимологію слова «варяг» від давньослов'янського «варити» (берегти, оберігати) з додаванням до кореня «вар» цілком слов'янського ж суфіксу «-ягъ».[4]

Опис[ред. | ред. код]

Варязькі річкові шляхи.

Згадка про варягів у візантійських джерелах — у хроніці другої половини 11-го століття (1057 р.) «Synopsis Historion» візантійського придворного історика Іоанна Скілітця (лат. - Ioannes Skylitzes; грец. - Ιωάννης Σκυλίτζης) .

Уперше у староруських джерелах згадуються у вміщеній у «Повісті минулих літ» легенді про «закликання варягів». «Повість» називає варягами представників різних народів, а Балтійське море — «Варязьким морем»:

« ...идоша [из контекста следует: представители чюди, словен, мери, веси, кривичей] за море к варягом к руси. Сице бо ся звахутьи варязи русь, яко се друзии зъвутся свие друзии же урмане, анъгляне, друзии гъте, тако и си... »

Михайло Ломоносов в своїй праці «Краткой россійской лєтописецъ» писав -

« ...Славяне и Чудь по нашим, Сарматы и Скифы по внєшнимъ писателям, были древніе обитатели въ Россіи. Единородство Славянъ с Сарматами, Чуди со Скифами для многих ясных доказательствъ неоспоримо. Народъ Славенской, усилясь, притєснилъ Чудь къ сторонамъ восточнымъ и сєвернымъ, и часть оныя присовокупилъ въ свое соединеніе. Потомъ Варяги жившіе по берегамъ балтійскаго моря, которые именовались Россы, Готы, Норманы, Свія, Ингряне, имєя со Славянами частыя войны, купечества, и путешествуя въ Грецію чрезъ здєшнія земли, на многихъ мєстахъ поселились... »

У російській самодержавній, потім радянській і, нарешті, сучасній російській історіографії варягів розцінюють, як вікінгів-скандинавів, яких запросили княжити на Русь в 862 р. (норманська теорія). Цей міф остаточно викристалізувався в епоху Катерини ІІ для «поліпшення» родоводу московських царів і до тепер є головним стовпом великоросійського шовінізму. Альтернативою «норманській теорії» є гіпотеза про участь у створенні давньоруської держави кельтів-рутенів (русинів). Починаючи з VI—VII ст. близько 100.000 кельтів (рим. галлів) рухалися на схід через Придунав'є і Причорномор'я до Приазов'я і Подоння, змішуючись із словянским етносом. Інший напрямок міграції йшов у північно-східному напрямку і охоплював балтійський регіон. Нарід рутенів відзначався надзвичайною військовою звитягою і хистом до торгівлі, завдяки чому відомості про них зустрічаються в багатьох писемних пам'ятках того часу. Греки (візантійці) вважали їх найкровожернішими варварами, які вбивають лише заради задоволення, хоч і самі по відношенню до русів демонстрували показну жорстокість. Арабські і хозарські автори писали не тільки про військові походи русів, але й про їх торгові експедиції (славнозвісний шлях з варяг у греки). Поступово у вимові інших народів «рутени» перетворились на «русь», «руси», «роси» і самі перейняли цю назву. Про цю ж «русь», тільки ту, що осіла на балтійському Помор'ї, пише і Нестор в «Повісті минулих літ», уточнюючи, що словени, кривичі, весь і чудь звернулися за допомогою «Кь варягомъ, к руси». Отже «русь» є уточненням, яке робить Нестор, виокремлюючи з загальної маси варягів, варягів-русь, після чого перераховує «друзии» народності, переважно скандинавські, які варягами не є (свеи, урмане, англяне). Але, хто ж тоді варяги? Нестор не згадує в своєму літописі лише про південно-балтійське слов'янство. Саме ця різноманітна етно-політична група, яка захищала інші слов'янські народності від норманів, і є «варяги». Етимологічним підтвердженням цього є те, що корень «вар» суто старослов'янського походження, а слова «варити», «варувати» означали раніше «захищати, боронити». В українській мові і тепер є слова з цим коренем і подібним значенням (варто, варта, вартувати).

Походження[ред. | ред. код]

Докладніше: Норманська теорія

За твердженнями норманістів, варяги — у широкому тлумаченні цього терміну — нормани, мандрівники, воїни-пірати та купці з північної Європи — Скандинавії; ґермано-мовні племена, що населяли західне узбережжя Балтійського моря до утворення держав Данія, Швеція та Норвегія. Етнонім «варяги» вживався спочатку у Візантії, а потім поширився на всю Східну Європу. У Західній Європі ці ж племена одержали назву «вікінги». У вужчому тлумаченні (що походить з візантійських джерел) варяги — це норманські воїни, що наймалися служити охоронцями до двору візантійських імператорів.

Натомість противники норманської теорії вважають і мають для цього докази (на Північному Сході Німеччини і на острові Руян, землях, де жили варяги, були здійснені археологічні розкопки слов'янських поселень, також слов'янські назви сіл і міст у межиріччі р. Лаби (Ельба) і р. Одри (Одер)), що варяги були слов'янами, що варили і торгували сіллю. Крім того варяги не могли бути скандинавами, оскільки на землях колишньої Русі не має слідів скандинавів і в той час (9 століття) скандинави були дикунами, на землях Швеції на той час не було ні одного міста. Римський історик Тацит досліджував західних слов'ян і записав про державу «Варангія» на південних берегах Балтики. Жителі цієї держави варили сіль. Неподалік Балтійського моря на землях варягів знаходиться солоне озеро Ільменау, вірогідно, його жителі називали Ільмень. Літописець Нестор норвежців називав урманами, а шведів свеями, вказавши, що варяги називають себе варягами, як інші себе називають урманами, свеями, анґланами, готами, він не сказав, що урмани, анґлани (англійці), свеї називали себе варягами. А море в 10 столітті називалося Варязьким, не Норманським, не Данським і не Свейським, тому три останні народи не могли належати до варягів. Можливо, що руссю називали в 9 столітті жителів острова Руян.[джерело?]

Рід занять[ред. | ред. код]

Варяги у Візантії

Спочатку «мандрівники-мореплавці» варяги були типовими на той час піратами-розбійниками. Потім, «осівши на землю», покоривши місцеві племена чи примусивши їх платити данину, тобто накопичивши деякий рівень прибутку і багатства, вони ставали торгівцями-купцями. Варяги у європейській історіографії також відомі як найманці-охоронці при дворі візантійських імператорів. Варяги виконували, окрім того, функції княжих послів, брали участь в адміністрації, інші осідали в містах і займалися переважно торгівлею. На Сході Європи дружини варягів і варязькі купці в своїх подорожах на південь до багатої метрополії Візантії користувалися Дніпровим шляхом (Варязький шлях, шлях «З варяг у греки»). По річці Волга вони плавали до Персії, де теж вели активну торгівлю.

Роль варягів у створенні Київської Русі[ред. | ред. код]

За норманською теорією походження східнослов'янської державності, саме присутність варягів на землях східних слов'ян у першу чергу сприяла переходу протодержавних слов'янських утворень на рівень державності. Таким чином, вважається, що варяги або безпосередньо створили у східних слов'ян готові державні утворення, або відігравали активну роль у її створенні.

Їхні опоненти, навпаки, вважають утворення східнослов'янської держави винятково результатом еволюції місцевих суспільних відносин, а вплив варягів на державотворчі процеси розглядається як незначний або взагалі відсутній. Тут потрібно врахувати те, що норманську теорію вигадали іноземці, які з'явились в Російській імперії при Петрі Першому, і підтверджень цих вигадок практично важко знайти. Останні дослідження німецьких археологів виявили, що схід і балтійське узбережжя Німеччини було заселене Полабськими слов'янами і Рюрик походить саме з них. При цьому думка про те що, мало-чисельна група варягів могла здійснити помітний вплив на величезну державу, яка фігурувала в тогочасних документах сусідніх народів під назвами Руський Каганат, Антський союз з позиції сучасних знань виглядає малоймовірною. Наразі обидві теорії продовжують активно конкурувати.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Мельникова О. О. Варяги // Енциклопедія історії України
  2. Сигизмунд Герберштейн, «Записки о Московии», изд. МГУ, г. Москва, 1988 г.; сайт «Восточная Литература» (средневековые исторические источники востока и запада) (рос.)
  3. Етимологічний словник М.Фасмера, стор.276 (рос.)
  4. Русь і варяги. Віталій Скляренко

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Варяги