Тмуторокань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гермонаса та інші грецькі колонії уздовж північного побережжя Чорного Моря у 5-у столітті нашої ери.
Давньогрецька пляшечка, викопана в Тмуторокані

Тмуторокань, Тмутаракань (Таматарха) — місто, центр Тмутороканського князівства, яке розташовувалося на Таманському півострові на місці колишньої грецької колонії Гермонаси (заснованої у 6 ст. до Р. Х.) і теперішньої станиці Таманської (Кубань). Мешканці Тмуторокані (адигейці-касоги, греки, алани, русини, вірмени) займалися рибальством, виноградарством, ремеслами, торгівлею.

За посередництвом Тмуторокані підтримувалися політичні й економічні зв'язки Руси з Візантією і Північним Кавказом.

Археологічні розкопи (19301931 — О.Міллер[1], 19521955 — Б.Рибаков) виявили, що в 10 столітті Тмуторокань була оточена оборонним муром, збудованим з сушеної на сонці цегли, мала бруковані каменем вулиці і площі.

Історія Тмуторокані[ред.ред. код]

Частина Хозарії[ред.ред. код]

Найдавнішу згадку про Тмуторокань (Таматарху) подає список єпископств константинопольського патріархату з першої половини 8 століття. У 9 столітті Тмуторокань з усім Таманським півостровом належала хозарам.

За назвою Самкерц, згадане в посланні хазарського кагана Йосипа кордовскому халіфові, що відноситься приблизно 950 р.. В іншому хазарському документі, що зберігається в Кембриджі, є звістка про узяття Самбарея (ще одне ім'я міста) князем Хальгу. Тут, очевидно, мова йде про легендарного київського князя Олега [Джерело?].

Розгром хозарів Святославом Ігоровичом[ред.ред. код]

Спадкоємець Олега князь Святослав Ігорович в 965 році розгромив хазар, і подальша історія міста зв'язана вже з виникненням тут руського Тмутороканського князівства.

Тмуторокань стала центром Тмутороканського князівства у складі Київської держави, важливим торговим містом з морським портом.

Володарювання Мстислава Володимировича Хороброго[ред.ред. код]

Під 988 роком в «Повісті минулих літ» вперше згадується один із дванадцяти синів великого князя Володимира СвятогоМстислав. Там же повідомляється, що батько наділив Мстислава Тмутараканской землею.

  • В 1016 році Мстислав Володимирович, що одержав [Джерело?] прізвиська Хороброго і Відважного, допоміг візантійському імператорові відібрати в хазар Тавриду. Через шість років відбулося знамените єдиноборство Мстислава з князем касогів Редедею, так поетично описане в літописі.

Побудова собору Богородиці[ред.ред. код]

З важливіших будівель збереглися залишки фундаментів церкви Богородиці, яку 1023, за розповіддю літопису («Повість временних літ»), поставив Мстислав Володимирович на знак подяки за перемогу над ханом касогів Редедєм. Перемігши Редедю й наклавши на касогів данину, Мстислав побудував у Тмуторокані церкву Пресвятої Богородиці. Можливо, фундамент цієї церкви був відкритий археологічною експедицією академіка Б. А. Рибакова.

Пізніше, зібравши військо з підвладних йому місцевих племен, Мстислав воював зі своїм старшим братом, великим князем Ярославом Мудрим, і здобув перемогу, після якої до нього відійшли всі руські землі по лівому березі Дніпра.

Князювання Гліба Святославича[ред.ред. код]

  • Після смерті Мстислава в 1036 році Тмутороканське князівство разом із завойованими землями відійшло до Ярослава, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й «всією країною східної» своєму четвертому синові, Святославу. Той у свою чергу передав тмутороканский престол у питоме князювання своєму синові Глібові.
  • У 1061 році, рятуючись від переслідування великого князя Київського Ізяслава Ярославовича, у Тмуторокань утік чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никон.
  • У 1064 році двоюрідний брат князя Гліба Ростислав Володимирович, що не одержав долі, з воєводами Пореєм і Вишатою захопили Тмутороканське князівство, виславши Гліба до батька в Чернігів.
  • У 1065 році Святослав вигнав Ростислава із Тмуторокані, але після його відходу той знову повернувся в місто, а ще через рік був отруєний візантійцем Котопаном, який підніс йому вино з отрутою. Поховано Ростислава у тмутороканській церкві Пресвятої Богородиці, побудованій ще Мстиславом Відважним.
  • Після цього з доручення жителів Тмуторокані Никон, що брав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання.

Тмутороканський камінь[ред.ред. код]

В 1792 році на території Таманської фортеці був "знайдений" (В.Білинський "Москва ординська", стор. 89) чудовий пам'ятник руської (давньоукраїнської) палеографії й епіграфіки XI сторіччя — знаменитий Тмутороканський камінь, що зберігається зараз в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: «У літо 6576 (примітка — 1068 р.), індикта 6, Гліб князь мірил море по льоду от Тмуторокані до Корчева 10000 и 4000 сажень». Пам'ятник є одним з найдавніших руських написів і точно датує перший геодезичний захід на Русі. У перекладі на сучасне літочислення 6 індикт 6576 року означає грудень 1067-го — січень 1068 років. Камінь підтверджує свідчення руських літописів про існування Тмутороканського князівства й установлює його точне місцезнаходження. До знахідки каменю це князівство містилося різними дослідниками в досить віддалених один від одного куточках Древньої Русі — від Литви до Криму. Так, В. М. Татищев думав, що Тмутаракань перебувала в Рязанській області. М. М. Щербатов розміщав її в районі Азова. О. Лизлов і П. Ричков визначали місцезнаходження князівства й міста біля Астрахані. І. Н. Болтин шукав Тмутаракань у верхів'ях ріки Ворскли. Але ще в 1736 році, за 56 років до знахідки каменю, петербурзький професор Г.3.Байер писав: «Тмутаракань є те саме місце, що цесар Костянтин Порфірородний Таматаркою називає й думає проти Босфору або Керчі. Нині називається це місце на турецьких ландкартах Темрюк і лежить проти міцності Тамана в північно-східній стороні поруч Меотичеського моря».

  • Никон незабаром покинув Тмуторокань, щоб виконати свою історичну місію[Джерело?] — створити літописний звід 1073 року, що послужив основою «Повісті временних літ». При від'їзді Никон залишив на князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмуторокані монастир, створений за зразком Печерського. Можливо[Джерело?], цей монастир розташовувався у підніжжя гори Бориса й Гліба на Фанагорийському острові.

Князювання Романа Красного і Олега Гориславича[ред.ред. код]

  • У 1074 виїхав із Тмуторокані Гліб, що одержав у спадок Новгород. У князівстві залишилися його молодші брати — Роман Красний і Олег Гориславич. Роман і Олег разом із двоюрідним братом Борисом Вячеславичем, запросивши половців, зробили похід на Чернігів і захопили його. Великий князь Ізяслав і його брат Всеволод уклали з половцями сепаратний договір і розбили дружини братів. Роман був убитий, а Олег схоплений половцями й відправлений у Константинополь, а потім у заслання на острів Родос.

Намісництво Ратибора від князя Всеволода[ред.ред. код]

Спадкоємець Ізяслава великий князь Всеволод надіслав до Тмуторокані свого намісника Ратибора. Відомі[Джерело?] знайдені тут свинцеві печатки з написом «від Ратибора», що підтверджують літописні звістки.

Князювання Давида Ігоровича і Володаря Ростиславовича[ред.ред. код]

В 1081 році молоді князі Давид Ігорович і Володар Ростиславич захопили Тмуторокань.

Друге князювання Олега Гориславича[ред.ред. код]

Через два роки Олег Святославич, що повернувся з родоського вислання, прогнав Давида й Володаря й знову став тмутараканським князем. У написі на одній з печаток він названий «архонтом Матрахі, Зіхії й всієї Хазарії». Дружина Олега — грекиня Феофанія Музалон — носила титул архонтесси Росії, ще одного міста Тмутороканського князівства, точне місцезнаходження якого не встановлене.

Зникнення князівства[ред.ред. код]

Останній раз у літописах Тмуторокань згадується під 1094, коли Олег з половцями прийшов у Чернігів, однак В. М. Татищев вважав, що Олег володів Тмутороканським князівством і в 1113 році. Після цього глухі згадування про Тмуторокані відомі тільки в «Слові о полку Ігореві», де вона названа «землею незнаною».

Припинення згадок «Повість врємєнних літ» про Тмуторокань пояснюється тим, що саме в 1094 році (27 квітня; за іншими відомостями — в 1088 році) у Києві помер Никон, який мав його особисті зв'язки із князівством, що надходили в Київську лавру. Більшість говорять про кінець князівства у 1110—1120 рр. Важливе згадування Тмуторокані в рішенні Любечського з'їзду руських князів в 1097 році й в «Ходінні ігумена Данила в Єрусалим» в 1104 − 1106 роках. Керамічні залишки, як і інші знахідки руських ремісничих виробів, а також предметів християнського культу насамперед у Таманському городище також укладаються до 1110 - 1120 років. Історична думка згадує занепад Тмутаракані з половецькою навалою, але відомі розгроми половців в 1111 і 1116 роках полками Володимира Мономаха і Ярополка в низов'ях Дону, які надовго відійшли від руських земель до Каспію. Відсутність половецьких кам'яних баб в середньому й нижньому плині Кубані й на Тамані свідчить проти гіпотези поглинання Тмутороканського князівства половцями. Висувається гіпотеза про виверження вулкану, або землетрус про що свідчать археологічні знахідки цього періоду в Корсуні і інших містах Боспору.

Подальша історія Тамані[ред.ред. код]

Далі Тмуторокань підпала під впливи половців, пізніше перейшла під владу Візантії, в середині 13 століття під панування Золотої Орди (під назвою Матрики); уже в стані занепаду у 15 столітті була ґенуезькою колонією, у кінці 15 століття зруйнована турками і татарами.

Пам'ятки Тмуторокані[ред.ред. код]

Серед пам'ятників Тмуторокані дуже цікава невелика іконка-образок з каменю з різьбленим зображенням святого князя Гліба, що доводиться тмутороканському Глібові двоюрідним дідусем. По обох сторонах зображення є написи, що повідомляють язичницьке ім'я святого — Гліб і християнське — Давид. Борис і Гліб Володимировичі — перші руські князі канонізовані святі, загиблі в династичних сварках від руки свого двоюрідного брата Святополка Окаянного — прийомного сина Володимира Святого. Ікона із зображенням одного із братів — молодшого Гліба, знайдена тут, підтверджує приналежність Тмуторокані в XI столітті князеві Глібові Святославичу й побічно свідчить про правильність ототожнення її з Таманським городищем.

Особливу групу знахідок становить масовий археологічний матеріал: фрагменти керамічних і скляних виробів, які важко розділити за етнічною приналежностю. Проте така робота була пророблена, і цілі групи речових знахідок стали орієнтирами культури й часу, які допомагають виділити в близькі за технікою виконання предмети руського виробництва. Це важко ще й тому, що підпорядкування Тмуторокані руським князям зовсім не означало переваги у ньому руського населення. У місті жили представники багатьох місцевих племен, однак князівська дружина, очевидно, була переважно руська.

Християнська роль Тмуторокані[ред.ред. код]

У 8 столітті Тмуторокань мала єпископство, що підлягало митрополії в Доросі в Криму, піднесене у другій половині 10 століття до архієпископства в рамках юрисдикції Константинопільського патріарха. У житті архієпископства відігравало важливу роль руське духовенство.

У 10611074 у Тмуторокані жив, у заснованому ним монастирі, літописець Никон. Коли половці опанували причорноморські степи, Тмуторокань залишалася ще деякий час столицею удільного руського князівства, але втратила зв'язок з іншими землями України-Руси; останній раз згадується в «Слові о полку Ігоревім».

Деякі історики (М. Чубатий) приписують Таманській церкві головну роль в християнізації Руси-України перед створенням київської митрополії.

Український дослідник історії Володимир Білінський піддає сумніву теорію про те, що князівство Тмуторокань розташовувалося на Таманському півострові[2].

Критика ідентифікації Тмуторокані на Таманському півострові[ред.ред. код]

1. Ідентифікація Тмуторокані на Таманському півострові базована тільки на двох постулатах: згадування літопису про накладання Тмутороканським князем Ростиславом данини на касогів та виявленні Тмутороканського каменя в Тамані.

2. Назва візантійського міста Та-Манарха має мало спільного з назвою міста Тмуторокань.

3. На Тамані не виявлено жодних слідів слов'янської присутності. Воно є типовим елінізованим містом Візантійської імперії.

4. Тмутороканський камінь з написом князя Гліба, який є фактично єдиним свідченням про місцезнаходження Тмуторокані саме в Тамані, у свій час був визнаний підробкою, фальсифікацією графа Мусіна-Пушкіна. Навіть Катерина ІІ не повірила цій підробці і наказала повернути камінь назад в Тамань. Лише пізніше, коли Російській імперії стало вигідно ідентифікувати північний Кавказ як ісконно російські землі, Тмутороканський камінь був поміщений в Ермітаж.

5. В літописах неодноразово розповідається про те, що Тмуторокань належала Чернігівському князівству. Князі та їх сини постійно пересуваються між Черніговом та Тмутороканню так, ніби вони знаходяться порівняно недалеко один від одного.

6. Літописний «Спи́сок ру́ських міст дале́ких та бли́зьких» розміщує місто Тмуторокань десь на річці Десна.

7. Етимологія літописної назви міста Тмуторокань, ймовірно пов'язана з іменем невідомого половецького хана. В іншій частині літопису розповідається, як русичі йдуть походом на половецьке місто Шарукань, яке бере свою назву від імені половецького хана Шарукана. У випадку з Тмутороканню простежується подібна аналогія.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.donvrem.dspl.ru/Files/article/m14/2/art.aspx?art_id=226
  2. Білінський В. Б. Москва Ординська — К.: Видавництво імені Олени Теліги

Література[ред.ред. код]