Тмуторокань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тмуторокань

Hermonassa 2.JPG

45°13′08″ пн. ш. 36°42′50″ сх. д. / 45.219070000027777212° пн. ш. 36.71406000002777859° сх. д. / 45.219070000027777212; 36.71406000002777859Координати: 45°13′08″ пн. ш. 36°42′50″ сх. д. / 45.219070000027777212° пн. ш. 36.71406000002777859° сх. д. / 45.219070000027777212; 36.71406000002777859
Країна Flag of Russia.svg Росія
Дата будівництва  століття

Тмуторокань. Карта розташування: Росія
Тмуторокань
Тмуторокань
Тмуторокань (Росія)
CMNS: Hermonassa на Вікісховищі
Гермонаса та інші грецькі колонії уздовж північного узбережжя Чорного Моря у 5-у столітті нашої ери.
Давньогрецька пляшечка, викопана в Тмуторокані.

Тмуторокань (давньорус. Тмуторокань) — місто, центр Тмутороканського князівства. Розташовувалося на Таманському півострові на місці колишньої грецької колонії Гермонаси (заснованої у 6 ст. до Р. Х.) і теперішньої станиці Таманської (Кубань). Мешканці Тмуторокані (адиги-касоги, греки, алани, русини, вірмени) займалися рибальством, виноградарством, ремеслами, торгівлею. Через місто підтримувалися політичні й економічні зв'язки Русі з Візантією і Північним Кавказом. Археологічні розкопи (19301931 — Олександр Міллер[1], 19521955 — Б.Рибаков) виявили, що в Х столітті місто оточував оборонний мур з цегли-сирцю; в місті були бруковані каменем вулиці і площі.

Назва[ред. | ред. код]

  • Гермонасса (грец. Ἑρμώνασσα) — назва давньгрецької колонії (до VI ст.)
  • Тамантархан (Tamantarkhan), Тумен-Тархан — хозарська назва міста і фортеці (VI—X ст.)
  • Таматарха (грец. Ταμάταρχα), Та Матарха (грец. Τά Μάταρχα) — рання візантійська назва, похідна від хозарської.
  • Тмуторокань (давньорус. Тмуторокань, Тмюторокань[2])) — руська (українська) назва.
  • Тмутаракань — російська назва.
  • Ма́тарха (грец. Μάταρχα), Ма́траха (грец. Μάτραχα) — пізня візантійська назва (XII—XIII ст.)
  • Матрика — назва золотородинського періоду (XIII—XIV ст.)
  • Матрега — генуезька назва (XIV—XV ст.)
  • Таман — османська назва (XVI—XVIII ст.)

Історія[ред. | ред. код]

Хозарська доба[ред. | ред. код]

Найдавнішу згадку про Тмуторокань (Таматарху) подає список єпископств константинопольського патріархату з першої половини 8 століття. У 9 столітті Тмуторокань з усім Таманським півостровом належала хозарам.

За назвою Самкерц, згадане в посланні хазарського кагана Йосипа кордовскому халіфові, що відноситься приблизно 950 р.. В іншому хазарському документі, що зберігається в Кембриджі, є звістка про узяття Самбарея (ще одне ім'я міста) князем Хальгу. Тут, очевидно, мова йде про легендарного київського князя Олега [джерело?].

Спадкоємець Олега князь Святослав Ігорович в 965 році розгромив хазар, і подальша історія міста зв'язана вже з виникненням тут руського Тмутороканського князівства.

Тмуторокань стала центром Тмутороканського князівства у складі Київської держави, важливим торговим містом з морським портом.

Руське панування[ред. | ред. код]

«Вбивство Мстиславом Редеді перед касогами» Радзивіллівський літопис

Під 988 роком в «Повісті минулих літ» вперше згадується один із дванадцяти синів великого князя Володимира Святого — Мстислав. Там же повідомляється, що батько наділив Мстислава Тмутороканською землею.

В 1016 році Мстислав Володимирович, що одержав [джерело?] прізвиська Хороброго і Відважного, допоміг візантійському імператорові відібрати в хазар Тавриду. Через шість років відбулося знамените єдиноборство Мстислава з князем касогів Редедею, так поетично описане в літописі.

Побудова собору Богородиці[ред. | ред. код]

З важливіших будівель збереглися залишки фундаментів церкви Богородиці, яку 1023, за розповіддю літопису («Повість временних літ»), поставив Мстислав Володимирович на знак подяки за перемогу над ханом касогів Редедєм. Перемігши Редедю й наклавши на касогів данину, Мстислав побудував у Тмуторокані церкву Пресвятої Богородиці. Можливо, фундамент цієї церкви був відкритий археологічною експедицією академіка Б. А. Рибакова.

Пізніше, зібравши військо з підвладних йому місцевих племен, Мстислав воював зі своїм старшим братом, великим князем Ярославом Мудрим, і здобув перемогу, після якої до нього відійшли всі руські землі по лівому березі Дніпра.

Князювання Гліба Святославича[ред. | ред. код]

Після смерті Мстислава в 1036 році Тмутороканське князівство разом із завойованими землями відійшло до Ярослава, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й «всією країною східної» своєму четвертому синові, Святославу. Той у свою чергу передав тмутороканский престол у питоме князювання своєму синові Глібові.

У 1061 році, рятуючись від переслідування великого князя Київського Ізяслава Ярославовича, у Тмуторокань утік чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никон.

У 1064 році двоюрідний брат князя Гліба Ростислав Володимирович, що не одержав долі, з воєводами Пореєм і Вишатою захопили Тмутороканське князівство, виславши Гліба до батька в Чернігів.

У 1065 році Святослав вигнав Ростислава із Тмуторокані, але після його відходу той знову повернувся в місто, а ще через рік був отруєний візантійцем Котопаном, який підніс йому вино з отрутою. Поховано Ростислава у тмутороканській церкві Пресвятої Богородиці, побудованій ще Мстиславом Відважним.

Після цього з доручення жителів Тмуторокані Никон, що брав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання.

Тмутороканський камінь[ред. | ред. код]

В 1792 році на території Таманської фортеці був «знайдений» (В.Білинський «Москва ординська», стор. 89) чудовий пам'ятник руської (давньоукраїнської) палеографії й епіграфіки XI сторіччя — знаменитий Тмутороканський камінь, що зберігається зараз в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: «У літо 6576 (примітка — 1068 р.), індикта 6, Гліб князь мірил море по льоду от Тмуторокані до Корчева 10000 и 4000 сажень». Пам'ятник є одним з найдавніших руських написів і точно датує перший геодезичний захід на Русі. У перекладі на сучасне літочислення 6 індикт 6576 року означає грудень 1067-го — січень 1068 років. Камінь підтверджує свідчення руських літописів про існування Тмутороканського князівства й установлює його точне місцезнаходження. До знахідки каменю це князівство містилося різними дослідниками в досить віддалених один від одного куточках Древньої Русі — від Литви до Криму. Так, В. М. Татищев думав, що Тмуторокань перебувала в Рязанській області. М. М. Щербатов розміщав її в районі Азова. О. Лизлов і П. Ричков визначали місцезнаходження князівства й міста біля Астрахані. І. Н. Болтин шукав Тмуторокань у верхів'ях річки Ворскли. Але ще в 1736 році, за 56 років до знахідки каменю, петербурзький професор Г.3.Байер писав: «Тмуторокань є те саме місце, що цесар Костянтин Порфірородний „Таматаркою“ називає й думає проти Босфору або Керчі. Нині називається це місце на турецьких ландкартах Темрюк і лежить проти міцності Тамана в північно-східній стороні поруч Меотичеського моря».

Никон незабаром покинув Тмуторокань, щоб виконати свою історичну місію[джерело?] — створити літописний звід 1073 року, що послужив основою «Повісті временних літ». При від'їзді Никон залишив на князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмуторокані монастир, створений за зразком Печерського. Можливо[джерело?], цей монастир розташовувався у підніжжя гори Бориса й Гліба на Фанагорийському острові.

Князювання Романа Красного і Олега Гориславича[ред. | ред. код]

У 1074 виїхав із Тмуторокані Гліб, що одержав у спадок Новгород. У князівстві залишилися його молодші брати — Роман Красний і Олег Гориславич. Роман і Олег разом із двоюрідним братом Борисом Вячеславичем, запросивши половців, зробили похід на Чернігів і захопили його. Великий князь Ізяслав і його брат Всеволод уклали з половцями сепаратний договір і розбили дружини братів. Роман був убитий, а Олег схоплений половцями й відправлений у Константинополь, а потім у заслання на острів Родос.

Намісництво Ратибора від князя Всеволода[ред. | ред. код]

Спадкоємець Ізяслава великий князь Всеволод надіслав до Тмуторокані свого намісника Ратибора. Відомі[джерело?] знайдені тут свинцеві печатки з написом «від Ратибора», що підтверджують літописні звістки.

Князювання Давида Ігоровича і Володаря Ростиславовича[ред. | ред. код]

В 1081 році молоді князі Давид Ігорович і Володар Ростиславич захопили Тмуторокань.

Друге князювання Олега Гориславича[ред. | ред. код]

Через два роки Олег Святославич, що повернувся з родоського вислання, прогнав Давида й Володаря й знову став тмутороканським князем. У написі на одній з печаток він названий «архонтом Матрахі, Зіхії й всієї Хазарії». Дружина Олега — грекиня Феофанія Музалон — носила титул архонтесси Росії, ще одного міста Тмутороканського князівства, точне місцезнаходження якого не встановлене.

Зникнення князівства[ред. | ред. код]

Останній раз у літописах Тмуторокань згадується під 1094, коли Олег з половцями прийшов у Чернігів, однак В. М. Татищев вважав, що Олег володів Тмутороканським князівством і в 1113 році. Після цього глухі згадування про Тмуторокані відомі тільки в «Слові о полку Ігореві», де вона названа «землею незнаною».

Припинення згадок «Повість врємєнних літ» про Тмуторокань пояснюється тим, що саме в 1094 році (27 квітня; за іншими відомостями — в 1088 році) у Києві помер Никон, який мав його особисті зв'язки із князівством, що надходили в Київську лавру. Більшість говорять про кінець князівства у 1110—1120 рр. Важливе згадування Тмуторокані в рішенні Любечського з'їзду руських князів в 1097 році й в «Ходінні ігумена Данила в Єрусалим» в 1104 − 1106 роках. Керамічні залишки, як і інші знахідки руських ремісничих виробів, а також предметів християнського культу насамперед у Таманському городище також укладаються до 1110 - 1120 років. Історична думка згадує занепад Тмуторокані з половецькою навалою, але відомі розгроми половців в 1111 і 1116 роках полками Володимира Мономаха і Ярополка в низов'ях Дону, які надовго відійшли від руських земель до Каспію. Відсутність половецьких кам'яних баб в середньому й нижньому плині Кубані й на Тамані свідчить проти гіпотези поглинання Тмутороканського князівства половцями. Висувається гіпотеза про виверження вулкану, або землетрус про що свідчать археологічні знахідки цього періоду в Корсуні і інших містах Боспору.

Подальша історія Тамані[ред. | ред. код]

Далі Тмуторокань підпала під впливи половців, пізніше перейшла під владу Візантії, в середині 13 століття під панування Золотої Орди (під назвою Матрики); уже в стані занепаду у 15 столітті була ґенуезькою колонією, у кінці 15 століття зруйнована турками і татарами.

Пам'ятки Тмуторокані[ред. | ред. код]

Серед пам'ятників Тмуторокані дуже цікава невелика іконка-образок з каменю з різьбленим зображенням святого князя Гліба, що доводиться тмутороканському Глібові двоюрідним дідусем. По обох сторонах зображення є написи, що повідомляють язичницьке ім'я святого — Гліб і християнське — Давид. Борис і Гліб Володимировичі — перші руські князі канонізовані святі, загиблі в династичних сварках від руки свого двоюрідного брата Святополка Окаянного — прийомного сина Володимира Святого. Ікона із зображенням одного із братів — молодшого Гліба, знайдена тут, підтверджує приналежність Тмуторокані в XI столітті князеві Глібові Святославичу й побічно свідчить про правильність ототожнення її з Таманським городищем.

Особливу групу знахідок становить масовий археологічний матеріал: фрагменти керамічних і скляних виробів, які важко розділити за етнічною приналежностю. Проте така робота була пророблена, і цілі групи речових знахідок стали орієнтирами культури й часу, які допомагають виділити в близькі за технікою виконання предмети руського виробництва. Це важко ще й тому, що підпорядкування Тмуторокані руським князям зовсім не означало переваги у ньому руського населення. У місті жили представники багатьох місцевих племен, однак князівська дружина, очевидно, була переважно руська.

Християнська роль Тмуторокані[ред. | ред. код]

У 8 столітті Тмуторокань мала єпископство, що підлягало митрополії в Доросі в Криму, піднесене у другій половині 10 століття до архієпископства в рамках юрисдикції Константинопільського патріарха. У житті архієпископства відігравало важливу роль руське духовенство.

У 10611074 у Тмуторокані жив, у заснованому ним монастирі, літописець Никон. Коли половці опанували причорноморські степи, Тмуторокань залишалася ще деякий час столицею удільного руського князівства, але втратила зв'язок з іншими землями України-Руси; останній раз згадується в «Слові о полку Ігоревім».

Деякі історики (М. Чубатий) приписують Таманській церкві головну роль в християнізації Руси-України перед створенням київської митрополії.

Український дослідник історії Володимир Білінський піддає сумніву теорію про те, що князівство Тмуторокань розташовувалося на Таманському півострові[3].

Критика ідентифікації Тмуторокані на Таманському півострові[ред. | ред. код]

  • Ідентифікація Тмуторокані на Таманському півострові базована тільки на двох постулатах: згадування літопису про накладання Тмутороканським князем Ростиславом данини на касогів та виявленні Тмутороканського каменя в Тамані.
  • Назва візантійського міста Та-Манарха має мало спільного з назвою міста Тмуторокань.
  • На Тамані не виявлено жодних слідів слов'янської присутності. Воно є типовим елінізованим містом Візантійської імперії.
  • Тмутороканський камінь з написом князя Гліба, який є фактично єдиним свідченням про місцезнаходження Тмуторокані саме в Тамані, у свій час був визнаний підробкою, фальсифікацією графа Мусіна-Пушкіна. Навіть Катерина ІІ не повірила цій підробці і наказала повернути камінь назад в Тамань. Лише пізніше, коли Російській імперії стало вигідно ідентифікувати північний Кавказ як ісконно російські землі, Тмутороканський камінь був поміщений в Ермітаж.
  • В літописах неодноразово розповідається про те, що Тмуторокань належала Чернігівському князівству. Князі та їх сини постійно пересуваються між Черніговом та Тмутороканню так, ніби вони знаходяться порівняно недалеко один від одного.
  • Літописний «Спи́сок ру́ських міст дале́ких та бли́зьких» розміщує місто Тмуторокань десь на річці Десна.
  • Етимологія літописної назви міста Тмуторокань, ймовірно пов'язана з іменем невідомого половецького хана. В іншій частині літопису розповідається, як русичі йдуть походом на половецьке місто Шарукань, яке бере свою назву від імені половецького хана Шарукана. У випадку з Тмутороканню простежується подібна аналогія.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.donvrem.dspl.ru/Files/article/m14/2/art.aspx?art_id=226
  2. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 190, 193. — л. 74, 75.
  3. Білінський В. Б. Москва Ординська — К.: Видавництво імені Олени Теліги

Джерела[ред. | ред. код]